ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2005 Справа N 20-2/149
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.
Севастополю та касаційне подання прокурора м. Севастополя в
інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду
державного майна України по м. Севастополю на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
25.04.2005 року у справі № 20-2/149 за позовом Регіонального
відділення Фонду державного майна України по м. Севастополю до
Товариства з обмеженою відповідальністю “Кифарт” та Товариства з
обмеженою відповідальністю “Трафик”, треті особи-Севастопольське
державне підприємство “Атлантика” та Відкрите акціонерне
товариство “Об’єднаний комерційний банк”
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
визнання договору купівлі-продажу недійсним,
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2004 року позивач звернувся до господарського суду
м. Севастополя з позовною заявою до відповідачів про
витребування з чужого незаконного володіння майна та визнання
недійсним договору купівлі-продажу№ 39-кп від 06.05.2003 року
укладеного між відповідачами і зобов’язання ТзОВ “Трафик”
повернути ТзОВ “Кифарт” грошові кошти 700 000 грн., посилаючись
на те, що згідно постанови апеляційного суду від 12.08.2003 року
в справі № 20-5/032 відпала підстава права власності в продавця
майна за спірним договором.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач заявив
про зміну підстав і предмету позову (від 11.02.2005 року №
251/01-6 а.с.6-9 т.2) та просив визнати недійсним договір
купівлі-продажу № 39-кп від 06.05.2003 року укладений між
відповідачами, зобов’язавши ТзОВ “Кифарт” повернути державі
отримане за цим договором майно, а ТзОВ
Доповідач –Вовк І.В.
“Трафик” повернути ТзОВ “Кифарт” одержані грошові кошти
посилаючись на те, що спірний договір не відповідає вимогам
закону, оскільки підстави права власності у продавця майна за
спірним договором в наступному відпали за судовим рішенням, і
покупець не є добросовісним набувачем майна.
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 14.02.2005 року
накладено арешт на майно, що було предметом відчуження за
спірним договором.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 23.02.2005 року
позов задоволено та визнано недійсним спірний договір, із
зобов'язанням ТзОВ “Кифарт” повернути позивачу майно, одержане
за договором, і зобов’язанням ТзОВ “Трафик” повернути ТзОВ
“Кифарт” одержані грошові кошти в сумі 700 000 грн. та скасовано
заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 14.02.2005 року.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 25.04.2005 року зазначені судові рішення скасовані та в
позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач вважає, що апеляційним судом
порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, і
тому просить прийняту ним постанову скасувати.
У касаційному поданні прокурор вважає, що апеляційним судом
порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, і
тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду
першої інстанції залишити без змін.
Відзиви на касаційну скаргу та на касаційне подання від
відповідачів та третіх осіб до суду не надходили.
Заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи
Відкритого акціонерного товариства “Об’єднаний комерційний
банк”, дослідивши доводи касаційної скарги і подання,
перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення,
суд вважає, що касаційна скарга та подання підлягають
задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що 06.05.2003 року за
договором купівлі-продажу ТзОВ “Кифарт” придбало спірне майно
бази ПБУ СДП ”Атлантика” у ТзОВ “Трафик”, за згодою позивача, і
з моменту передачі майна за актом прийому –передачі від
06.05.2003 року Тз0В “Кифарт” стало його законним власником.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 12.08.2003 року у справі № 20-5/032 визнано недійсним
договір купівлі-продажу від 14.11.2002 року № 147/40, укладений
між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в м.
Севастополі та Тз0В “Трафик” з підстав продажу спірного майна
без згоди розпорядника майна, із застосуванням реституції
передбаченою ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 225 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
право продажу майна
належить власнику. Якщо продавець майна не є його власником,
покупець набуває права власності лише у випадках, коли згідно
ст. 145 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
власник не вправі витребувати від
нього майно.
Суд першої інстанції, визнаючи недійсним договір купівлі продажу
від 06.05.2003 року № 39-КП, укладеного між ТзОВ “Трафик” і ТзОВ
“Кифарт” з підстав невідповідності вимогам закону та,
застосовуючи наслідки недійсності угоди, такий висновок
помилково обгрунтував положення ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(2003
року), оскільки правовідносини, що є предметом спору виникли до
набрання ним чинності 01.01.2004 року.
До того ж, судом першої інстанції до спірних правовідносин
помилково застосовано ст. 1212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки
вона не може бути застосована до наслідків недійсності угоди.
У той же час, суд першої інстанції не врахував, що ст. 48 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює загальне правило про те, що угода,
яка не відповідає вимогам закону, є недійсною, але одночасно
передбачає і особливі наслідки її недійсності, зокрема, кожна із
сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за
угодою, а при не можливості повернути одержане в натурі
–відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки
недійсності угоди не передбачені законом.
Ст. 225 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено інші наслідки
недійсності угоди, тому право особи, яка вважає себе власником
майна не підлягає захистові шляхом задоволення позову до
добросовісного набувача з використанням правового механізму,
встановленого ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного
позову, якщо є підстави, передбачені ст. 145 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Згідно з ч. 1 даної статті, якщо майно за плату придбано в
особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не
знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник
вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно
загублене власником або особою, якій майно було передано
власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або
вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
Із постанови Севастопольського апеляційного господарського суду
від 12.08.2003 року в справі № 20-5/032, про визнання недійсним
договору купівлі – продажу від 14.11.2002 року № 147/40,
укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна
України в м. Севастополі та ТзОВ “Трафик” не вбачається, що
майно власника –держави вибуло з його володіння, поза його
волею. Відсутні й інші правові підстави витребування майна від
набувача у разі його вибуття від власника чи особи, якій майно
було передано власником у володіння, шляхом його викрадення, чи
коли майно загублено.
ТзОВ “Кифарт”, придбавши майно за плату, згідно з договором № 39-
КП від 06.05.2003 року, не знало і не могло знати, що ТзОВ
“Трафик” не є власником майна і не мало права його відчужувати,
а тому, як обгрунтовано і законно зазначив апеляційний суд, є
добросовісним набувачем і власником спірного майна відповідно до
вимог ст. 145 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Отже, у суду першої інстанції не було правових підстав для
задоволення позову, тому апеляційний суд правильно скасував його
рішення по суті спору і в задоволенні позову відмовив.
Доводи касаційної скарги та подання не спростовують висновків
апеляційного суду.
Разом з тим, скасувавши ухвалу суду першої інстанції від
14.02.2005 року про вжиття заходів забезпечення позову шляхом
накладення арешту на майно, що є предметом оспорюваного договору
та рішення суду першої інстанції в частині скасування заходів
забезпечення позову вжитих вказаною ухвалою суду, апеляційний
суд не навів такому висновку обгрунтування, а суд касаційної
інстанції не знаходить підстав для скасування зазначеної судової
ухвали та рішення місцевого господарського суду щодо скасування
заходів забезпечення позову вжитих цією ухвалою.
За таких обставин, постанову апеляційного суду щодо ухвали суду
першої інстанції про вжиття заходів забезпечення позову та
судового рішення в частині скасування заходів забезпечення
позову не можна визнати законною й обгрунтованою, і тому вона в
зазначений частині підлягає скасуванню, а вказана судова ухвала
та рішення в частині скасування заходів забезпечення позову
відповідають вимогам закону, і тому ухвалу суду першої інстанції
та рішення в цій частині слід залишити без змін.
В решті постанова апеляційного господарського суду грунтується
на встановлених обставинах справи та відповідає вимогам закону,
і тому в зазначеній частині її необхідно залишити без змін.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна
України в м. Севатополі та касаційне подання прокурора м.
Севастополя задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
25.04.2005 року щодо ухвали господарського суду м. Севастополя
від 14.02.2005 року про вжиття заходів забезпечення позову та
щодо рішення господарського суду м. Севастополя від 23.02.2005
року в частині скасування заходів забезпечення позову скасувати,
а ухвалу господарського суду м. Севастополя від 14.02.2005 року
та рішення господарського суду м. Севастополя від 23.02.2005
року в частині скасування заходів забезпечення позову залишити
без змін.
В решті постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 25.04.2005 року залишити без змін.
Головуючий В.Перепічай
Судді: І.Вовк
П. Гончарук