ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2005 Справа N 7/53(9/34(10/240))
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 22.09.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Чернігівської державної сільськогосподарської
машинно-технологічної станції на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 19.04.2005 року у справі
N 7/53(9/34(10/240)) за позовом Чернігівської державної
сільськогосподарської машинно-технологічної станції до Відкритого
акціонерного товариства "Банк "Демарк"
про стягнення неправомірно списаних коштів, пені та збитків
У С Т А Н О В И В:
У липні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Чернігівської області з позовною заявою до відповідача про
витребування майна з безпідставного володіння, посилаючись на те,
що останній не маючи законних підстав, без його згоди здійснив
списання грошових коштів з поточного рахунку в сумі
207 164,77 грн., у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача
зазначені кошти та неодержаний доход у сумі 63952,82 грн. і пеню в
сумі 19 452,34 грн.
Під час нового розгляду справи позивач уточнив заявлені
вимоги та просив стягнути з відповідача неправомірно списані
грошові кошти в сумі 207 164,77 грн., пеню в сумі 7 499,36 грн. і
збитки в сумі 45 164,72 грн.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
02.03.2005 року позов задоволено частково та стягнуто з
відповідача на користь позивача збитки в сумі 207 164,74 грн.,
пеню в сумі 7 499 грн. і неодержаний доход у сумі 37 665,72 грн.,
а в решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
19.04.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано
та в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач вважає, що апеляційним судом
порушено і неправильно застосовано норми матеріального та
процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову
скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не
надходив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті у ній
судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.1999 року між
сторонами було укладено угоду на здійснення розрахунково-касового
обслуговування, згідно з умовами якої позивач доручає, а
відповідач приймає на себе зобов'язання щодо відкриття поточного
рахунку N 26008300000864.
П. 2.2 зазначеної угоди сторони визначили, що списання коштів
з рахунку позивача виконується тільки за його дорученням або з
його згоди.
29.01.2001 року між сторонами було укладено кредитний договір
N 51, згідно п. 1.1 якого відповідач зобов'язався надати позивачу
кредит у сумі 425 000 грн. для здійснення торгівельної операції
закупка дизельного палива на строк до 03.05.2001 року.
П. 5.3 договору передбачено, що позивач уповноважує банк
списувати нараховані за місяць проценти, а також суму кредиту у
день строку погашення з його додаткового рахунку.
Відповідно до ст. 381 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, що був чинний на
момент пред'явлення позову, без згоди юридичних осіб та фізичних
осіб - суб'єктів підприємницької діяльності списання (стягнення)
коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається,
за винятком випадків, установлених законами України.
Згідно з ч. 9 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську
діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
у разі несвоєчасного погашення кредиту або
відсотків за його користування банк має право видавати наказ про
примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено
угодою. Механізм примусового списання коштів закріплений в
Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній
валюті, затвердженій постановою Правління НБУ N 135 ( z0368-01 ) (z0368-01)
від 29.03.2001 року.
П. 5.3 укладеного між сторонами кредитного договору містить
згоду позивача на примусове списання відповідачем нарахованих
відсотків та суми кредиту, що не суперечить чинному законодавству.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент
виникнення спірних правовідносин у позивача була непогашена
заборгованість по кредитному договору N 51 від 29.01.2001 року, і
тому у відповідача були підстави списання коштів з рахунку
позивача відповідно до вимог ч. 9 ст. 49 Закону України "Про банки
і банківську діяльність" ( 2121-14 ) (2121-14)
.
При цьому, апеляційний господарський суд дійшов правильного
висновку про те, що недодержання механізму списання не може
свідчити про його безпідставність, оскільки Інструкцією про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті
( z0368-01 ) (z0368-01)
визначені механізми реалізації добровільного і
примусового списань з розрахунків клієнтів банків, а не
встановлюються підстави списання.
Згідно ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про
недоведеність позивачем безпідставності списання грошових коштів з
його поточного рахунку та про недоведеність наявності умов
покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування
збитків ґрунтується на матеріалах справи та встановлених
обставинах.
Отже, апеляційний господарський суд, дійшов правильного
висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних
вимог й обґрунтовано відмовив у позові, скасувавши рішення суду
першої інстанції.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків
апеляційного суду.
За таких обставин, прийнята у справі постанова апеляційного
суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і тому її
слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процессуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Чернігівської державної
сільськогосподарської машинно-технологічної станції залишити без
задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського
суду від 19.04.2005 року - без змін.