ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2005 Справа N 29/11
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 31.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Усенко Є.А.
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
касаційної скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському
районі м. Києва
на постанову від 05.04.2005 року Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 29/11 господарського суду міста Києва
за позовом Акціонерного товариства фірма "Укргазбуд"
до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
про визнання недійсним рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
Юхименко М.П. (довіреність N 32 від 02.02.2005 р.);
Стецина І.В. (довіреність N 83 від 25.05.2005 р.)
від відповідача:
Радкевич С.О. (довіреність від 07.04.2005 р. N 49);
Музика В.Г. (довіреність від 11.02.2005 р. N 14)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя
Усатенко І.В.) від 04.02.2005 року, залишеним без змін постановою
Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя -
Мартюк А.І., судді - Дикунська С.Я., Мачульський Г.М.) від
05.04.2005 року, по справі N 29/11 позов задоволено повністю;
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
N 0001182210/1 від 15.11.2004 року; стягнуто з Державної
податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на користь
Акціонерного товариства фірма "Укргазбуд" 203,00 грн. судових
витрат.
В касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва
просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове
рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне
застосування норм матеріального права, а саме: ст. 4 Закону
України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, ст. 3 Закону України "Про регулювання
товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної
діяльності" ( 351-14 ) (351-14)
, ст.ст. 4, 238 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
,
пунктів 7, 8 ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, пп. 16.4.2 п. 16.4 ст. 16 та п. 17.1 ст. 17
Закону України N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
, п. 12. Інструкції про
порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами
державної податкової служби, що затверджена наказом ДПА України
N 110 ( z0268-01 ) (z0268-01)
від 17.03.2001 року.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників
відповідача, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі
м. Києва винесене податкове повідомлення-рішення N 0001182210/1
від 15.11.2004 року, яким позивачу визначено суму податкового
зобов'язання за платежем: пеня у сфері ЗЕД у розмірі
264 832 903,39 грн. відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
та п. 4 ст. 3 Закону України "Про регулювання товарообмінних
(бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності"
( 351-14 ) (351-14)
.
Спірне повідомлення-рішення винесено податковим органом на
підставі висновків акта документальної перевірки
N 117/23-0111/14277604 від 13.10.2004 року, яким встановлено
порушення ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків
в іноземній валюті" N 185/94-ВР ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
від 23.09.1994 року
та нарахована пеня на підставі ст. 4 даного Закону по експортному
контракту N 4 від 17.08.1998 року з ООО "ESA" (Білорусь); по
експортному контракту N 77 від 05.07.1996 року з
ЗАТ "Стройтрансгаз" (Росія); та порушення вимог ст. 3 Закону
України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у
галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.1998 року N 351
( 351-14 ) (351-14)
по контракту N 77 від 05.07.1996 року, по контракту
N 007-29/7-170499 від 11.04.1997 року, по контракту N Т5-8-023 від
11.04.1997 року, по контракту N Т5-8-109 від 10.11.1998 року,
відповідальність за яке передбачена ст. 3 Закону України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
Відмовляючи в позові суди виходили виключно із того, що
спірне податкове повідомлення-рішення прийняте неправомірно,
оскільки: по-перше, при проведенні перевірки не досліджувались
первинні документи, відповідно, висновки акту не ґрунтуються на
зазначених документах, і акт складений з порушенням вимог чинного
законодавства; по-друге, на момент прийняття спірного
повідомлення-рішення по відношенню до позивача діяв мораторій,
який поширюється на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за
порушення вимог антимонопольного, банківського та валютного
законодавства; по-третє, пеня у сфері ЗЕД не є податковим
зобов'язанням, і визначення зазначеної суми оспорюваним рішенням
як суми податкового зобов'язання є безпідставним; в четверте,
сплинули строки для застосування штрафних санкцій, передбачені
ст. 250 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, за таких обставин їх нарахування є
безпідставним.
1. Колегія суддів вважає, що висновок про те, що під час
перевірки не досліджувались первинні документи, акт складено на
підставі даних акту попередньої документальної перевірки, не
ґрунтується на матеріалах справи.
Так, з акту перевірки, який став підставою для прийняття
спірного податкового повідомлення-рішення, вбачається, що під час
перевірки використано договори про фінансово-господарську
діяльність, головні книги, журнали-ордери, оборотно-сальдові
відомості, виписки з банку з прибутковими та видатковими
документами, касові книги, прибуткові та видаткові касові ордери,
авансові звіти, рахунки-фактури, прибуткові та видаткові накладні,
акти виконаних робіт, книги придбання та продажу товарів,
податкові накладні тощо (т. 1 а.с. 35-36).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік
та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
бухгалтерський
облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення,
узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність
підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття
рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про
господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова
звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про
фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів
підприємства за звітний період.
В силу ст. 4 цього ж Закону ( 996-14 ) (996-14)
бухгалтерський облік
та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, якими,
зокрема, є: повне висвітлення - фінансова звітність повинна
містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки
господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що
приймаються на її основі; послідовність - постійне (із року в рік)
застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна
облікової політики можлива лише у випадках, передбачених
національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і
повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;
безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства
здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде
тривати далі.
Вищенаведений висновок судами зроблено на підставі
встановлення того, що позивачем відповідно до Переліку типових
документів, затвердженого наказом Головного архівного управління
при КМУ N 41 ( z0576-98 ) (z0576-98)
від 20.07.1998 року, було складено Акт
від 26.02.2004 року про виділення до знищення документів, що не
підлягають зберіганню, і було знищено документацію, а саме угоди
та договори, акти приймання-здавання виконаних робіт та інше
(копія Акту в справі).
Відповідно п. 315 п. 4.2 вищенаведеного Переліку ( z0576-98 ) (z0576-98)
первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання
господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах
бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські
документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків,
наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання
майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку
товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.)
зберігаються 3 роки, при цьому відповідно до: п. 308 цього ж
п. 4.2 бухгалтерські звіти й баланси організацій та пояснювальні
записки до них; додатки до балансу, спеціалізовані форми: зведені
річні та річні зберігаються постійно до ліквідації організації;
п. 335 документи (довідки, акти, зобов'язання, листування) щодо
дебіторської заборгованості, розтрат, недостач, розкрадань - доки
не мине потреба, п. 345 договори, угоди (господарські, операційні,
трудові та інші) 3 роки після закінчення строків дії договорів,
угод.
Отже, сам по собі факт знищення договорів та актів
приймання-передачі не може бути перешкодою для встановлення того
обліковувалась чи ні у перевіряємому періоді в бухгалтерському
обліку позивача дебіторська заборгованість по зазначених в акті
перевірки зовнішньоекономічних контрактах, та коли були здійснені
експортні поставки по бартерних договорах.
Також, колегія суддів відзначає, що помилковим є і висновок
про те, що акт складений з порушенням вимог чинного законодавства,
оскільки в ньому зазначений лише контракт N 4 від 17.08.1998 року
з фірмою ООО "ЕSА" (Білорусь) та взагалі в описовій частині
порушень валютного законодавства відсутнє посилання на контракт
N 77 від 05.07.1996 року з ЗАО "Стройтрансгаз".
Так, на сторінках 60-63 акта перевірки охарактеризовано
операції, що проводились за контрактом N 77 від 05.07.1996 року з
ЗАО "Стройтрансгаз" та викладено зміст порушення з посиланням на
конкретні статті та пункти діючого законодавства.
Колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки дослідження
реєстрів бухгалтерського обліку потребує спеціальних знань, суд
має право призначити по справі судово-бухгалтерську експертизу для
з'ясування питань щодо стану взаєморозрахунків позивача по
укладених ним зовнішньоекономічних контрактах по яких відповідачем
виявлені порушення щодо розрахунків.
2. Неправомірним є і висновок судів про те, що в силу
положень ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
в період дії
мораторію відповідач не мав права нараховувати позивачу пеню в
сфері ЗЕД.
Відповідно до вищенаведеної норми протягом дії мораторію на
задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі
виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється
стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка
(штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання
чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо
сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Колегія суддів вважає, що пеня за порушення у сфері ЗЕД не є
неустойкою, а також не є фінансовою санкцією за невиконання або
неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати
податків і зборів; податкове повідомлення-рішення про нарахування
валютної пені не є документом про стягнення.
3. Колегія суддів не погоджується і з тим, що пеня у сфері
ЗЕД є адміністративно-господарською санкцією.
Статтею 238 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
визначено, що за порушення
встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської
діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані
уповноваженими органами державної влади або органами місцевого
самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи
організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на
припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію
його наслідків.
Оскільки нарахування пені за порушення порядку розрахунків у
сфері ЗЕД не тягне за собою а ні припинення правопорушення, а ні
ліквідацію його наслідків, то такий спеціальний вид пені за
ознаками не підпадає під визначення адміністративно-господарської
санкції.
4. Що стосується того, що нарахована пеня не є податковим
зобов'язання, з чим погоджується колегія суддів Вищого
господарського суду України, то, слід врахувати, що ДПІ у
Солом'янському районі м. Києва має право нараховувати пеню за
порушення у сфері ЗЕД. Окрім того, податкове повідомлення-рішення,
де валютна пеня визначена як податкове зобов'язання, може бути
прийняте тільки при порушенні податкового законодавства. Тобто,
позивачу необґрунтовано визначено пеню за порушення у сфері ЗЕД
саме податковим зобов'язанням. Дійшовши висновку, що мало місце
порушення вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків
в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
суду слід розглянути можливість
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у частині
наслідків, які тягне за собою податкове повідомлення-рішення.
Оскільки судами вирішено спір без встановлення того чи мали
місця порушення, викладені в акті перевірки, не витребувано у
відповідача та не перевірено розрахунку пені, касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню, а ухвалені по справі судові
акти - скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від
29.04.2005 року N 4217/9/10-005 на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 05.04.2005 року у справі
N 29/11 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2005 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
05.04.2005 року у справі N 29/11 - скасувати
Справу N 29/11 направити до Господарського суду міста Києва
на новий розгляд.