ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2005 Справа N 32/369
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 22.09.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Дніпродзержинський автомобільний завод" на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 лютого
2005 року у справі N 32/369 Господарського суду Дніпропетровської
області за позовом Відкритого акціонерного товариства
"Дніпродзержинський автомобільний завод", м. Дніпродзержинськ,
Дніпропетровської області, до Української державної інноваційної
компанії в особі Дніпропетровського регіонального відділення,
м. Дніпропетровськ, треті особи: Приватний нотаріус
Дніпродзержинського міського округу І..., м. Дніпродзержинськ,
Дніпропетровської області, Державна податкова інспекція в
м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області,
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2004 року позивач - Відкрите акціонерне товариство
"Дніпродзержинський автомобільний завод" пред'явив у
господарському суді позов до відповідача - Української державної
інноваційної компанії в особі Дніпропетровського регіонального
відділення м. Дніпропетровськ, треті особи: Приватний нотаріус
Дніпродзержинського міського округу, Державна податкова інспекція
в м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, про визнання
недійсним договору застави майна.
Вказував, що 14 грудня 1999 року між ВАТ "Дніпродзержинський
авторемонтний завод", правонаступником якого він є, та
Дніпропетровським регіональним відділенням Дніпропетровського
регіонального відділення Державного інноваційного фонду України,
правонаступником якого є відповідач, був укладений інноваційний
договір N 99-04 для реалізації інноваційного проекту на випуск
автобусів малого класу, відповідно до якого він отримав позику в
сумі 2 000 000 грн. та уклав з відповідачем 23 лютого 2000 року
договір застави цілісного майнового комплексу підприємства з метою
забезпечення своєчасного повернення позики.
Посилаючись на знаходження на час укладення договору предмету
застави у податковій заставі на підставі повідомлення про
податкову заставу N 216-24-10/10 від 29.07.1998 р., неповідомлення
ним заставодержателя про податкову заставу та невідповідність
спірного договору застави до вимог Закону України "Про заставу"
( 2654-12 ) (2654-12)
, позивач просив визнати договір застави майна від
23.02.2000 року недійсним.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
16 листопада 2004 року позов задоволено.
Постановлено визнати спірний договір застави недійсним з
підстав його невідповідності до вимог ст. 18 Закону України "Про
заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, п. 4 Указу Президента України "Про заходи
щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетними та
державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
щодо повідомлення
наступного заставодержателя про податкову заставу.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 10 лютого 2005 року рішення скасоване з посиланням на
неправильне застосування Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
в позові відмовлено з підстав пропуску позивачем встановленого
ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
трирічного строку для звернення до суду
за захистом порушеного права та відсутністю підстав до відновлення
цього строку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
апеляційного суду, як постановлену з порушенням вимог ст.ст. 78,
79 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та внаслідок неправильного застосування
зазначених норм права, та рішення місцевого суду залишити в силі.
Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши
правильність застосування норм процесуального права судова колегія
Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним
вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності.
Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з
договору від 23 лютого 2000 року АВІ N 355 844 застави належного
позивачеві цілісного майнового комплексу, укладеного між
Дніпропетровським регіональним відділенням Дніпропетровського
регіонального відділення Державного інноваційного фонду України,
правонаступником якого є відповідач, та ВАТ "Дніпродзержинський
авторемонтний завод", правонаступником якого є позивач, на
забезпечення виконання позивачем умов укладеного між ними
інноваційного договору N 99-04 для реалізації інноваційного
проекту на випуск автобусів малого класу щодо повернення позивачем
позики в сумі 2 000 000 грн.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили,
що згідно повідомлення Державної податкової інспекції у
м. Дніпродзержинську від 29 липня 1998 року усе майно та немайнові
права ВАТ "Дніпродзержинський авторемонтний завод" знаходилося у
податковій заставі, спірний договір застави був укладений
23 лютого 2000 року без згоди державної податкової служби і не
відповідає вимогам ч. 2 ст. 5 Указу Президента України N 167/98
( 167/98 ) (167/98)
від 4 березня 1998 року "Про заходи щодо підвищення
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами", яким відчуження майна та майнових прав, які перебувають
у податковій заставі, може здійснюватися лише за письмовою згодою
органів державної податкової служби за місцем знаходження платника
податків, крім товарів в обороті, якщо такі товари реалізуються за
цінами не нижче звичайних.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг
строку позовної давності починається з дня виникнення права на
позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права. Зміна сторін у
зобов'язанні не зумовлює зміни строку позовної давності.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про визнання
договору застави майна недійсним, суд апеляційної інстанції,
дійшовши висновку про обгрунтованість заявлених ним вимог, виходив
виключно з підстави пропуску ним без поважних причин встановленого
у ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
трирічного строку позовної давності,
перебіг якого почався з часу укладення договору, тобто
23.02.2000 року, та сплинув 23.02.2004 року.
Статтею 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що за наявності
поважних причин пропуску строку позовної давності порушене право
підлягає захисту. Висновок щодо поважності причин пропуску строку
позовної давності зроблено судом на підставі встановлених ним
обставин, що призвели до пропуску строку та їх належної оцінки.
При цьому апеляційний суд правильно зазначив у своїй
постанові про невідповідність до вимог ст. 79 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
висновків суду першої інстанції про переривання перебігу строку
позовної давності та про початок перебігу цього строку з дня
набрання законної сили рішенням Господарського суду
Дніпропетровської області від 10.04.2003 р. у господарській справі
N 32/27 за тотожнім позовом, між тими ж сторонами, заявленим з
інших, ніж у даному позові, правових підстав.
За загальним правилом статті 79 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг
строку позовної давності переривається пред'явленням позову у
встановленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з
даним позовом позивач звернувся до суду 20 серпня 2004 року.
З огляду на викладене висновки апеляційного суду щодо пропуску ним
строку давності на звернення до суду за захистом порушеного права
слід вважати правильними.
Твердження касаційної скарги про помилковість висновків
апеляційного суду щодо причин пропуску строку позовної давності та
посилання на скрутне фінансове становище є безпідставними, не
відповідають встановленим судами обставинам і тому їх належить
залишити поза увагою. З зазначених підстав слід вважати
необґрунтованими і посилання на неправильне застосування судами
вимог норм матеріального права.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до
намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що
суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до
уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається
за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та
їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Дніпродзержинський автомобільний завод" залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10 лютого 2005 року у справі N 32/369 залишити без змін.