ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2005 Справа N 22/343
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 22.09.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Приватного підприємця М... на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 29 квітня
2005 року у справі N 22/343 Господарського суду Запорізької
області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма
"Сувенір", м. Запоріжжя, до Приватного підприємця М...,
м. Запоріжжя,
про стягнення суми
та за зустрічним позовом Приватного підприємця М...,
м. Запоріжжя, до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма
"Сувенір", м. Запоріжжя, про стягнення суми,
за участю представників: [...]
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 року позивач Товариство з обмеженою
відповідальністю фірма "Сувенір" пред'явив у господарському суді
позов до відповідача Приватного підприємця М... про стягнення
заборгованості за договором N 29 від 28 грудня 2001 року та N 5
від 30 грудня 2003 року оренди нежитлового приміщення в будівлі
головного корпусу N 249 по вул. Цегельній в м. Запоріжжя.
Посилаючись на невиконання відповідачем умов договорів щодо
оплати орендної плати, позивач, після уточнення позовних вимог,
просив стягнути на його користь заборгованість з врахуванням
індексу інфляції в сумі 15 230 грн., 444 грн. 3% річних та судові
витрати.
Заперечуючи проти позову, відповідач пред'явив зустрічний
позов про стягнення 8 986 грн. 42 коп. переплати за договором N 5
від 23.12.2003 року. Посилаючись на безпідставне отримання коштів
відповідачем за зустрічним позовом, позивач за цим позовом просив
задовольнити його зустрічні вимоги.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17 січня
2005 року первісний позов задоволено в повному обсязі, зустрічний
позов задоволено частково.
Постановлено стягнути з ПП М... на користь позивача за
первісним позовом 15 230 грн. заборгованості 444 грн. 3% річних,
156 грн. в повернення витрат по сплаті держмита та 98 грн. 44 коп.
витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване посиланнями на Закон України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
та невиконанням
відповідачем умов договору щодо оплати орендної плати в порядку та
обсягах, що визначені договором N 29 від 28.12.2001 року.
Постановлено стягнути з ТОВ "Сувенір" на користь позивача за
зустрічним позовом 4 333 грн. 90 коп. безпідставно отриманих
коштів, 43 грн. 34 коп. в повернення витрат по сплаті держмита та
56 грн. 90 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу. В решті зустрічного позову відмовлено. Рішення
мотивоване посиланнями на ст. 1212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
в сумі
4 333 грн. 90 коп. перерахованих на рахунок відповідача за цим
позовом та безпідставним отриманням останнім цих коштів.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
29 квітня 2005 року рішення змінено. Постановлено стягнути з
відповідача ПП на користь позивача 8 780 грн. 82 коп.
заборгованості за договором оренди. У задоволенні решти позовних
вимог сторін відмовлено за безпідставністю.
Постанова в частині часткового задоволення первісного позову
мотивована сплатою відповідачем за цим позовом та невиконанням
відповідачем за первісним позовом у повному обсязі умов договору
щодо оплати орендних платежів та послуг згідно виставлених
рахунків.
У касаційній скарзі ПП просить скасувати судові рішення та
постанову у даній справі з підстав їх невідповідності до вимог
норм матеріального та процесуального права, та про припинення
провадження у справі з підстав недосягнення сторонами згоди з усіх
суттєвих умов договору оренди, який слід вважати неукладеним.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права судова колегія Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним
вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності.
Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з
договору оренди N 29 від 28.12.2001 року та додаткової угоди до
нього від 15 серпня 2003 року, що діяв до 30.12.2003 року та
припинив свою дію у зв'язку з укладенням договору оренди N 5 від
30.12.2003 року, відповідно до умов якого позивач передав у
тимчасове орендне користування відповідачеві нежитлові приміщення
площею 351,5 кв. м. та 69,5 кв. м. в будівлі головного корпусу
N 249 по вул. Цегельній в м. Запоріжжя, а останній зобов'язався
сплачувати орендні платежі та відшкодовувати орендодавцеві
фактичні затрати по оплаті за електроенергію, електрозв'язок,
водопостачання та водовідведення в порядку та в розмірах
визначених умовами договору та за цінами, згідно виставлених
рахунків постачальників.
Відповідно до порядку розрахунків, визначених сторонами в
п. 4.1, 4.2 Договору від 28.12.2001 р., за орендоване приміщення
орендар сплачує договірну ціну із розрахунку 5 грн. 34 коп. у
місяць за 1 кв. м. виробничих приміщень з врахуванням податку на
додану вартість та відшкодовує орендодавцеві фактичні затрати за
електроенергію, електрозв'язок, воду та каналізацію по цінах
згідно виставлених рахунків.
Згідно п. 4.3 договору попередня оплата за оренду та опалення
приміщень здійснюється в обсязі 100% до 5 числа поточного місяця,
а передплата за послуги з водопостачання, водовідведення та
електроенергії та зв'язку - до 15 числа поточного місяця в сумі
2 000 грн. з наступним перерахунком в кінці місяця відповідно до
акта виконаних послуг за місяць.
Оренда майна будь-якої форми власності, як різновид майнового
найму, регулюється, як положеннями Цивільного Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
,
так і Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Норми цивільно-правового інституту (ст. 256-276 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) і
норми Закону про оренду узгоджуються між собою, крім положень щодо
істотних умов договору та порядку передачі майна в суборенду.
Відповідно до вимог ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання
повинні виконуватися належним чином та в установлений строк у
відповідності з вказівками закону, договору, а за відсутності
таких вказівок - у відповідності до звичайних вимог, що
ставляться.
Змінюючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи
вимоги позивача за первісним позовом в сумі 8 780 грн. 82 коп.,
апеляційний господарський суд повно та всебічно дослідив всі
суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення
спору, правильно становив, та відповідно до наведених норм права
обгрунтовано виходив з того, що в порушення умов п. 4.1, 4.2
договору оренди, відповідач не погасив решту заборгованості в сумі
8 780 грн. 72 коп. перед позивачем, суд першої інстанції
безпідставно не прийняв до уваги факт сплати відповідачем
позивачеві платіжними дорученнями N 1, N 4, N 18 від 12.01.2004 р.
в погашення боргу 5 746 грн. 79 коп., платіжним дорученням N 30
від 18.02.2004 р. - 600 грн. та платіжним дорученням N 33 від
26.02.2004 р. - 102 грн. 39 коп.
Дані висновки підтверджені наявними у матеріалах справи актом
звірки сторін (т.1 а.с.74), згідно якого станом на 01.01.2004 р.
заборгованість відповідача перед позивачем становила 15 230 грн.
та платіжними дорученнями про сплату коштів відповідачем на
рахунок позивача в сумі 6 443 грн. 18 коп.
Висновки суду щодо стягнення суми боргу з врахуванням
встановленого індексу інфляції та 3% річних від несплаченої суми
відповідають вимогам ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 625
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, що правильно застосовані судом до вирішення
спірних правовідносин.
На підставі ст. 1212 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
особа, яка набула
майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи без
достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно),
зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, про стягнення
4 333 грн. 90 коп. переплати за договором N 5 від 30.12.2003 р.,
суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що зазначені в
позові кошти були сплачені позивачем за цим позовом з погашення
заборгованості за договором N 29 від 28.12.2001 р., при цьому
навів відповідне правове обгрунтування та мотиви, з яких він
виходив, відхиляючи надані позивачем за цим позовом платіжні
доручення та доводи про те, що суми зазначені в них сплачені на
виконання умов договору від 30.12.2003 р.
На будь-які інші докази та обставини, що підтверджували б
доводи позивача за зустрічним позовом про наявність переплати за
договором від 30.12.2003 р. N 5 позивач, всупереч вимог ст. 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не посилався.
З огляду на викладене, слід залишити поза увагою твердження
касаційної скарги про непогодження сторонами суттєвих умов
договору оренди, відсутність у позивача права вимоги та
неправильне застосування судами норм матеріального права.
Твердження касаційної скарги про помилковість висновків суду
щодо характеру спірних правовідносин грунтуються на неправильному
тлумаченні норм права, не відповідають встановленим судами
обставинам і тому їх належить залишити поза увагою.
Твердження на порушення судом Закону України "Про
електроенергетику" ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
є безпідставними, оскільки норми
вказаного закону не застосовувались до регулювання спірних
правовідносин, що виникли з договору оренди.
Посилання скарги на порушення судом вимог процесуального
законодавства не знайшли свого підтвердження при розгляді справи у
касаційному провадженні.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до
намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що
суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, і тому до
уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається
за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та
їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємця М... залишити без
задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
29 квітня 2005 року у справі N 22/343 залишити без змін.