ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.07.2005 Справа N 36/116
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.09.2005
відмовлено в допуску до провадження
за винятковими обставинами)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Овечкіна В.Е.
суддів: Чернова Є.В., Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача - Липський А.В.,
відповідача - Ромащенко Т.В., Варданян Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
ВАТ "Дніпрококс" та СДПІ у м. Дніпропетровську
на постанову від 26.10.2004 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі N 36/116
за позовом ВАТ "Дніпрококс"
до СДПІ у м. Дніпропетровську
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
17.11.2003 N 460814/1/26093
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
19.07.2004 позов задоволено частково - оспорюване податкове
повідомлення-рішення визнано недійсним в частині нарахування
позивачу 110780 грн. податку на прибуток підприємств та
110780 грн. штрафних санкцій, а в решті позову відмовлено у
зв'язку з правомірним визначенням товариству 211100 грн. податку
на прибуток та 211100 грн. штрафних санкцій по цьому податку.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 26.10.2004 рішення змінено - оспорюване податкове
повідомлення - рішення визнано недійсним в частині визначення суми
податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі
221480 грн., в т.ч. 110740 грн. основного платежу та 110740 грн.
штрафних (фінансових) санкцій.
ВАТ "Дніпрококс" у поданій касаційній скарзі просить
постанову скасувати в частині відмови в позові, прийняти нове
рішення, яким визнати недійсним повідомлення-рішення в частині
нарахування 422200 грн. податку на прибуток та штрафних санкцій,
оскільки вважає, що господарські операції по оприбуткуванню
ВАТ "Дніпрококс" вугілля згідно актів на використання вугільних
концентратів від 29.01.2002 та від 02.09.2002 не відповідають
визначеним згідно норм п. 1.23 ст. 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
операціям
безоплатного отримання товарів.
СДПІ у м. Дніпропетровську в поданій касаційній скарзі
просить постанову скасувати в частині задоволених позовних вимог
на загальну суму 221480 грн. та у позові відмовити, посилаючись на
неправильне застосування судом п. 5.5.1 ст. 5, п. 8.4.5 ст. 8 та
ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної
інстанції та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційні скарги
підлягають відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без
змін з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково суд виходив з того, що одержання
позивачем за кредитним договором грошових коштів призвело до
погашення кредиторської заборгованості перед своїм постачальником,
в зв'язку з чим сплата відсотків по кредитній угоді пов'язана з
веденням господарської діяльності та відповідно до вимог п. 5.5.1
ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
сума сплачених відсотків підлягає включенню до
складу валових витрат ВАТ "Дніпрококс". В акті перевірки чітко
визначено угоди, коли та з яким контрагентом ці угоди укладено,
визначено дебіторів по заборгованостях, термін закінчення позовної
давності. Стосовно визначення угод по строку позовної давності та
сум за цими угодами між сторонами по справі розбіжностей не
виникало. Згідно з п. 1.25 ст. 1 та п. 5.2.8 ст. 5 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" (надалі - Закон
N 334/94-ВР) сплив строку позовної давності є достатньою підставою
для визнання боргу безнадійним, а тому збільшення валових витрат у
зв'язку зі списанням сум дебіторської заборгованості, строки
позовної давності за якими минули, проведено підприємством
правомірно. Також суд дійшов висновку про недоведеність висновків
працівників податкового органу щодо завищення товариством
амортизаційних відрахувань по непрацюючим об'єктам, які в
дійсності згідно з п. 2 наказу N 209 від 22.06.1976 р.
експлуатуються частково.
Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.
Відповідно до п. 1.25 ст. 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
безнадійна заборгованість - це
заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної
давності;
прострочена заборгованість, як виявилася непогашеною
внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії
кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника,
не призвели до повного погашення заборгованості тощо.
Тобто виходячи зі змісту цієї статті ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
сплив
строку позовної давності по господарських зобов'язаннях є
самостійною та цілком достатньою підставою для визнання
заборгованості безнадійною.
На спірні податкові правовідносини в частині збільшення
позивачем валових витрат на суму списаної дебіторської
заборгованості, по якій минув строк позовної давності, поширюється
дія п. 1.25 ст. 1 та п. 5.28 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, чим
спростовуються помилкові посилання скаржника в обгрунтування своїх
заперечень на ст. 12 цього ж закону, що не стосується спірних
відносин, оскільки визначає порядок вжиття заходів щодо
врегулювання заборгованості, яка не є безнадійною в розумінні
п. 1.25 ст. 1 Закону N 334/94-ВР.
Окрім того, відповідач в касаційній скарзі не заперечує, що
ст. 12 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
визначає саме
послідовність дій, при яких можливо визнати безнадійною
заборгованість, яка до вчинення таких дій не є безнадійною.
Відповідно до п. 5.2.8 ст. 5 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат включаються суми безнадійної
заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат,
у разі коли відповідні заходи щодо стягнення таких боргів не
привели до позитивного наслідку, а також суми заборгованості,
стосовно яких закінчився строк позовної давності.
Таким чином зазначена норма також чітко розмежовує суми
безнадійної заборгованості, по яким були вжиті заходи щодо її
стягнення, що не призвели до позитивного результату, та суми
безнадійної заборгованості, визнаної такою в силу факту спливу
строку позовної давності.
Не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо порушення
платником податків п. 8.4.5 ст. 8 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
шляхом нарахування амортизації на споруди основних фондів першої
групи, начебто повністю виведених з експлуатації, оскільки, як
встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення
Мінчермету СРСР від 24.10.1975 р. N ВА13725/13 та наказу N 209 від
22.06.1976 р. виробничі споруди флотації та сушильного відділення
частково виведені експлуатації та даний час частково
експлуатуються товариством на певних площах. Отже, в цілому
зазначені об'єкти виробничого призначення з експлуатації не
виводилися, а тому товариство правомірно нараховувало на них
амортизаційні відрахування.
Колегія відхиляє твердження податкового органу щодо
використання контрагентом (кредитором) позивача коштів, отриманих
останнім за кредитною угодою, та порушення товариством у зв'язку з
цим вимог п. 5.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки обставини
неотримання позивачем від постачальника оплаченої продукції
(дизпалива) не спростовують факт використання товариством
кредитних коштів з метою введення господарської діяльності,
проявом чого і є розрахунок в порядку передоплати за придбаний
товар.
В разі непоставки товару покупець вправі був звернутися до
контрагента з відповідними позовними вимогами або ж припинити
договірні зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних
вимог на підставі ст. 217 чинного на той час ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в
редакції від 18.07.1963 р., що власне і було оформлено відповідною
угодою від 31.03.2003 (а.с. 7, том. 3).
Визнаючи правомірність визначення позивачу податкових
зобов'язань з податку на прибуток в загальній сумі 422280 грн. по
операціях з використання товариством вугільного концентрату,
власник якого не був встановлений, та відмовляючи в цій частині
позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що
використаний підприємством у січні та вересні 2002 р. вугільний
концентрат на загальну суму 2273 тис. грн. був безоплатно
отриманий від постачальників, а тому в порушення вимог п. 4.1.6
ст. 4 Закону N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
був безпідставно не
включений до складу валових доходів, чим позивачем було занижено
об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємств.
Колегія повністю погоджується з таким висновком суду та
відхиляє твердження позивача про зворотне, оскільки судом з
достовірністю встановлено відсутність укладення товариством
будь-яких угод стосовно передачі вугільного концентрату з його
постачальниками, в зв'язку з чим цей товар підпадає під ознаки
безоплатно наданого товару в розумінні п. 1.23 ст. 1 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
як
такого, що наданий позивачу невстановленими платниками податку без
укладення угод, які не передбачають грошової або іншої компенсації
вартості таких матеріальних цінностей. Судом встановлено, що
позивач всупереч вимогам п. 4.2.3 ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
не довів помилковість
нарахування йому податкових зобов'язань з податку на прибуток по
вищезгаданим господарським операціям, так як не надав доказів
існування відповідних угод з постачальниками вугілля та актів
приймання-передачі вугілля.
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для
скасування оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної
інстанції без порушення або неправильного застосування норм
матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 26.10.2004 у справі N 36/116 залишити без змін, а касаційні
скарги ВАТ "Дніпрококс" та СДПІ у м. Дніпропетровську - без
задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун