Верховний Суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Харківського державного авіаційного підприємства орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапора (далі – Підприємство) до управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова (далі – управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання недійсною вимоги,

У березні 2008 року Підприємство звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати вимогу управління ПФУ від 3 березня 2009 року № Ю-250 про сплату 35 414 031 грн 95 коп. боргу (недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування).

На обґрунтування своїх позовних вимог Підприємство посилалося на те, що підставою для прийняття вимоги став неправильний висновок управління ПФУ про порушення позивачем вимог своєчасності сплати страхових внесків за відповідний період, оскільки єдиним критерієм оцінки своєчасності сплати цих внесків є одночасність їх сплати з отриманням коштів на оплату праці.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 5 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2009 року, позов задовольнив.

Обґрунтовуючи свої рішення, суди послалися на те, що зобов’язання зі сплати страхових внесків виникає лише при фактичній виплаті заробітної плати. Оскільки виплата заробітної плати за січень 2009 року станом на 2 березня 2009 року позивачем не проводилася, то вимога відповідача про сплату недоїмки є безпідставною.

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 вересня 2011 року ухвалені судові рішення скасував, у задоволенні позову відмовив.

При цьому суд виходив із того, що за змістом статті 20 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-IV (1058-15) ) виконання страхувальником обов’язку сплачувати страхові внески до ПФУ не ставиться в залежність від фактичної виплати сум заробітної плати чи інших доходів працівників, які працюють у страхувальника на умовах трудового договору чи на інших умовах, передбачених законодавством, і такі страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Підприємство просить скасувати постанову суду касаційної інстанції.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, обґрунтовано виходив із того, що в доданих до заяви позивача ухвалах цього ж суду від 2 та 16 червня 2011 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 20 Закону № 1058-IV.

Верховний Суд України, усуваючи неоднакове застосування касаційним судом норми матеріального права, вважає правильним висновок останнього в оскаржуваній ухвалі про те, що обов’язок щодо сплати страхових внесків у встановлений Законом № 1058-IV (1058-15) строк не залежить від того, чи були зазначені суми одержані Підприємством після їх нарахування для оплати праці (виплати доходів).

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону № 1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначається статтею 20 Закону № 1058-IV та Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління ПФУ від 19 грудня 2003 року № 21-1 (z0064-04) , зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 (z0064-04) (далі – Інструкція).

За правилами абзацу першого частини шостої статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Нараховані за відповідний базовий звітний період страхові внески сплачуються платниками (крім гірничих підприємств) шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески (абзац перший підпункту 5.1.4 пункту 5.1 Інструкції (z0064-04) ; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Остаточний розрахунок за базовий звітний період здійснюється платником страхових внесків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески (абзац четвертий підпункту 5.1.6 цього ж пункту; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Таке правило узгоджується з положеннями статті 19 Закону № 1058-IV (чинної на час виникнення спірних відносин), відповідно до частини шостої якої страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати.

Наведені норми права не дають підстав вважати, що положення абзацу шостого частини шостої статті 20 Закону № 1058-IV, відповідно до якого перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), звільняють страхувальника від обов’язку сплати страхових внесків у 20-денний строк із дня закінчення звітного періоду у зв’язку з неодержанням останнім цих коштів.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про правомірність вимоги управління ПФУ щодо сплати страхових внесків, які не перераховано позивачем у строк, встановлений частиною шостою статті 20 Закону № 1058-IV, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Ураховуючи наведене, у задоволенні заяви Підприємства слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви Харківського державного авіаційного підприємства орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапора відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.