ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.12.2005 Справа N 40/4-04/17
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому Комунального підприємства теплових
судовому засіданні мереж “Бородянкатепломережа”, смт.
касаційну скаргу Бородянка
на постанову від 20.09.2005
Київського міжобласного апеляційного
господарського суду
у справі № 40/4-04/17
господарського суду Київської області
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” НАК
“Нафтогаз України”, м. Київ
до Комунального підприємства теплових
мереж “Бородянкатепломережа”, смт.
Бородянка
Про стягнення 66 545,89 грн.
за участю представників сторін:
від позивача – Насвіщук С.В.
від відповідача – не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від 17.05.2004,
яке залишено без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 14.09.2004 відмовлено у задоволенні
позову Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
до Комунального підприємства теплових мереж
“Бородянкатепломережа” про стягнення заборгованості за спожитий
газ.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий та апеляційний суди
виходили з того, що позов заявлено після закінчення строку
позовної давності, що відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
є підставою для відмови у позові.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2005
скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду
від 14.09.2004 та рішення господарського суду Київської області
від 17.05.2005, справу передано на новий розгляд до
господарського суду Київської області.
Обґрунтовуючи постанову касаційна інстанція зазначила, що
причини пропуску строку позовної давності судами, в порушення
ст. 80 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
з’ясовувалися.
Не з’ясовувалися і доводи позивача про те, що угодою сторін
змінені умови договору в частині оплати природного газу, які на
думку позивача, необхідно визначити, виходячи з приписів ст. 165
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
На виконання постанови Вищого господарського суду України від
16.02.2005 господарський суд Київської області призначив справу
до розгляду.
Рішенням господарського суду Київської області від 26.07.2005,
яке залишено без змін постановою Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 20.09.2005, задоволено
частково позовні вимоги Дочірньої компанії “Газ України” НАК
“Нафтогаз України” про стягнення з Комунального підприємства
теплових мереж “Бородянкатепломережа” 40 137,48 грн. боргу за
поставлений природний газ, 14 651,10 грн. пені, 2 809,62 грн.
штрафу, 5 277,92 грн. інфляційних втрат, 3 669,77 грн. – 3%
річних. Стягнуто з відповідача на користь позивача 40 137,48
грн. суму основного боргу, 401,37 грн. державного мита та 118
грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що згідно п. 1 ст. 264
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
перебіг позовної давності
перерива:ється вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею
свого боргу або іншого обов’язку.
Здійснюючи часткові платежі відповідач визнавав обов’язок щодо
оплати за договором.
Пунктом 3 ст. 264 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що після
переривання перебіг позовної давності починається заново. Час,
що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового
строку не зараховується.
Таким чином, зазначає суд, строк позовної давності почався
заново після останнього платежу у лютому 2001 р., а тому позивач
подав позов в межах трьохрічного строку.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення господарського
суду скаржник просить їх скасувати в частині стягнення основного
боргу в сумі 40 137,48 грн., застосувати позовну давність, в
задоволенні позову в частині основного боргу відмовити
посилаючись на те, що при винесенні постанови апеляційним судом
порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 693
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо договором
встановлено обов’язок покупця частково або повністю оплатити
товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець
повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі
продажу, а якщо строк такий не встановлений договором, - у
строк, визначений відповідно до статті 530 цього кодексу
( 435-15 ) (435-15)
.
У разі невиконання покупцем обов’язку щодо попередньої оплати
товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу,
( 435-15 ) (435-15)
згідно з якою при зустрічному виконанні зобов'язання
сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше
не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не
випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Між Дочірньою компанією “Торговий дім “Газ України “НАК
“Нафтогаз України” (правонаступник Дочірня компанія “Газ
України” НАК “Нафтогаз України”) та Комунальним підприємством
теплових мереж “Бородянкатепломережа” 11.10.2000 укладено
договір купівлі-продажу природного газу № 13-03-2 відповідно до
умов якого позивач зобов’язався передати відповідачу в ІV
кварталі 2000 року газ в об’ємі до 2 056 тис. куб. м. , в
т.ч. за жовтень –329 тис. куб.м. , за листопад –802 тис.
куб.м. , за грудень –925 тис. куб.м. , а відповідач зобов’язався
прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Додатковою угодою № 13-03-2б від 24.11.2000 р. сторони внесли
зміни до договору виклавши, зокрема п. 5.1 договору в наступній
редакції: “Попередня оплата за природний газ здійснюється
грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок Продавця 100%
вартості газу, який запланований для поставки, не пізніше, ніж
за 7 календарних днів до початку місяця поставки газу. При
невиконанні покупцем п. 5.1 договору продавець не здійснює
постачання газу покупцем. Пункт 10.1 договору викладено в
наступній редакції: “Договір набирає чинності з моменту
підписання і діє в частині поставки газу до 31.12.2000 року, а в
частині проведення розрахунків за газ –до їх повного
здійснення”.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач у
грудні 2000 р. поставив відповідачу природний газ в обсязі
629,193 тис. куб.м. на загальну суму 118 917,48 грн., що
підтверджується відповідними доказами.
Відповідач за поставлений газ на протязі січня-лютого 2001 р.
розрахувався частково на суму 78 780 грн. чим підтвердив свої
зобов'язання за договором, зокрема в частині порядку
розрахунків.
Відповідно до ст. 165 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо
строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений
моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а
боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник
повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня
пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного
виконання не випливає із закону, договору або із змісту
зобов'язання (аналогічне передбачено також ст. 530 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
чинної з 01.01.2004).
Позивач звернувся до відповідача 09.04.2004 з вимогою про оплату
решти боргу в розмірі 40 137,48 грн., але відповідач вимогу
позивача не задовольнив.
Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
загальний строк для
захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна
давність), встановлюється в три роки.
Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення
права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа
дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права
(ст. 76 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Відповідно до п. 5.1 договору, в який внесено зміни додатковою
угодою від 24.11.2000 р., попередня оплата за природний газ
здійснюється не пізніше ніж за 7 календарних днів до початку
місяця поставки газу. Позивач поставив газ відповідачу в грудні
2000р., за який відповідач розрахувався частково в січні –лютому
2001 р. тобто строк позовної давності закінчився в лютому 2004
р., з позовною заявою позивач звернувся в січні 2004.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що
строк позовної давності позивачем не було пропущено.
Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваних
рішень повно і всебічно з’ясували фактичні обставини справи,
дослідили та надали оцінку як доводам позивача так і
запереченням відповідача.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення
господарським судом інших норм матеріального права також не
знайшли свого підтвердження.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин
справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також
заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому
судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на
вимоги ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану Київським міжобласним апеляційним
господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на
матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для
задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 20.09.2005 у справі № 40/4-04/17 залишити без змін, а
касаційну скаргу без задоволення.