ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2005 Справа N 9/53-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко
В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства “Конекс”,
місто Вінниця,
на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
21.07.2005
зі справи № 9/53-05
за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів (далі –Відділення), місто Вінниця,
до приватного підприємства “Конекс” (далі –Підприємство)
про стягнення 3 135,92 грн.,
В С Т А Н О В И В:
За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини
першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) до
компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де
позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Статтею 50 цього Кодексу ( 2747-15 ) встановлено перелік
позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами
владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за
позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік
є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших
випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних
позовів до суб’єктів господарювання.
Відділення звернулося до господарського суду Вінницької області
з позовом про стягнення з Підприємства 3 135,92 грн. штрафних
санкцій за нестворення робочого місця для працевлаштування
інваліда в 2002 році.
Рішенням названого суду від 24.02.2005 (суддя Говор Н.Д.) в
позові відмовлено. Прийняте судове рішення мотивовано виконанням
Підприємством обов’язку зі створення робочих місць для
працевлаштування інвалідів, покладеного на нього Законом України
від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні” ( 875-12 ) (далі – Закон № 875 ( 875-12 )),
шляхом працевлаштування інвалідів.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
21.07.2005 (колегія суддів у складі: Іоннікова І.А. –головуючий
суддя, судді Веденяпин О.А., Черпак Ю.К.), рішення місцевого
суду від 24.02.2005 скасовано та позов задоволено. Прийняте
судове рішення мотивовано невиконанням Підприємством обов’язку
зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів,
покладеного на нього Законом № 875 ( 875-12 ).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Підприємство просить постанову апеляційного суду від 21.07.2005
скасувати через неправильне застосування норм матеріального
права, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі
- ГПК України ( 1798-12 )) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з’явилися.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення
касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (103 особи) відповідач у 2002 році повинен був
створити 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- у 2002 році на підприємстві відповідача працювали 4 інваліда;
- з боку позивача відсутні докази про направлення в 2002 році
органами працевлаштування інвалідів до Підприємства або докази
щодо безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для
працевлаштування.
Апеляційним судом встановлено, що:
- з урахуванням фактичної тривалості роботи кожного з 4
інвалідів на підприємстві протягом 2002 року відповідачем
створено лише 3 робочих місця для інвалідів;
- відповідач у 2002 році не інформував центр зайнятості про
вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів, що підтверджується листом
Ленінського районного центру зайнятості міста Вінниці від
09.09.2004 № 01-16/1619 (а.с. 9).
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від
форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих
місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі
чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо
працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875 ( 875-12 )
підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку
сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце,
не зайняте інвалідом.
З метою здійснення моніторингу виконання Закону № 875 ( 875-12 )
наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002
№ 49 ( v0049202-02 ) затверджено форму державної статистичної
звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”,
відповідно до якої до уваги береться середньооблікова
чисельність штатних працівників та інвалідів (штатних
працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних
комісій встановлена інвалідність), яка визначається відповідно
до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності
працівників, зайнятих у народному господарстві України (далі
–Інструкція), затвердженої наказом Міністерства статистики
України від 07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 07.08.1995 за № 287/823 ( z0287-95 ).
Пунктом 3.1 Інструкції ( z0287-95 ) передбачено, що для
визначення чисельності працівників підприємства за будь-який
період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати
чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок
або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не
враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць
обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників
облікового складу за кожний календарний день звітного місяця,
тобто з 1 по 30 або 31 (для.02.- по 28 або 29 число), включаючи
святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на
число календарних днів звітного місяця.
Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції ( z0287-95 )
середньооблікова чисельність працівників за період з початку
року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік)
обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності
працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за
період з початку року до звітного місяця включно, та ділення
одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
З огляду на наведене фактична тривалість роботи кожного інваліда
на підприємстві впливає на показник кількості працюючих
інвалідів у звітному періоді, а інший висновок місцевого суду з
цього приводу є помилковим і свідчить про невірне застосування
ним приписів статей 19, 20 Закону № 875 ( 875-12 ).
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі –Положення ( 314-95-п )),
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
03.05.1995 № 314 ( 314-95-п ), визначено, що робоче місце
інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі
на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації
незалежно від форм власності та господарювання, де створено
необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування
на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи
щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до
колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що підприємства:
у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі
місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1.02.року, що
настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на
підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників
облікового складу та про кількість працюючих інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та
вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону № 875 ( 875-12 ) і пунктом 10
Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і
професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998
№ 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998
за № 464/2904, ( z0464-98 ) затверджено Інструкцію щодо
заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН
“Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та
потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення
працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від
форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28
числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих
місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням
працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх
виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність
вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні,
встановленої місцевими державними адміністраціями, для
працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і
не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також
для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних
робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної
категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди
мають шифр 14”).
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів
із створення в установленому порядку робочих місць у межах
нормативу та інформування названих органів про наявність
вакантних посад для інвалідів.
Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи № 2-23/9789-03, ( n0060700-04 )
від 11.01.2005 зі справи № 6/203, від 25.01.2005 зі справи
№ 8/203-04 ( sp21/056 ) та інших.
Апеляційний господарський суд встановив, що відповідач на
порушення встановленого нормативу в 2002 році не створив 1
робоче місце для інваліда та не повідомляв органи
працевлаштування, зазначені в статті 18 Закону № 875,
( 875-12 ) про наявність відповідного вільного робочого місця
(вакантної посади), що унеможливило направлення цими органами до
Підприємства інвалідів для працевлаштування, а тому за
відсутності підстав для звільнення відповідача від
відповідальності дійшов обґрунтованого висновку щодо
необхідності скасування рішення суду першої інстанції зі справи
та прийняття рішення про задоволення позову.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
те, що постанова апеляційного господарського суду зі справи
відповідає встановленим ним обставинам справи, прийнята з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і
передбачені законом підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-11 ГПК України ( 1798-12 ),
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
21.07.2005 зі справи № 9/53-05 залишити без змін, а касаційну
скаргу приватного підприємства “Конекс” –без задоволення.