ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.04.2005 Справа N А-03/281-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя - Першиков Є.В.
судді: Савенко Г.В., Ходаківська І.П.
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку
"Правекс-Банк"
на постанову від 02.02.2005 р. Харківського апеляційного
господарського суду
у справі N А-03/281-04 господарського суду Харківської
області
за позовом АКБ "Правекс-Банк"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та
стягнення збитків
За участю представників сторін:
позивача - Суліма М.В., за довіреністю
відповідача - Пркопенко В.М., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Позивач - АКБ "Правекс-Банк" заявив позов, та просить визнати
недійсним податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими
платниками податків від 02.08.04 р. про визначення суми
податкового зобов'язання по прибутковому податку з громадян та
застосування фінансових санкцій в розмірі в розмірі 275246,91 грн.
та стягнути з відповідача збитки в розмірі 137623,46 грн., судові
витрати.
Рішенням господарського суду Харківської області від
26.10.04 р. по справі N А-03/281-04, яке залишене без змін
постановою від 02.02.2005 р. Харківського апеляційного
господарського суду в задоволенні позову було відмовлено повністю.
Позивач - АКБ "Правекс-Банк", м. Київ із судовими рішеннями
не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від
02.02.2005 р. Харківського апеляційного господарського суду та
рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2004 р.
по справі N А-03/281-04, а позов задовольнити повністю.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку спірні
правовідносини виникли між сторонами стосовно визначення
правомірності застосування відповідачем приписів статті 7 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян"
( 13-92 ) (13-92)
при визначенні розміру місячного сукупного
оподатковуваного доходу (у мінімальних місячних заробітних платах)
без врахування Указу Президента України "Про збільшення
неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного
оподатковування доходів громадян" ( 519/94 ) (519/94)
.
Ухвалюючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції дійшли висновку, що в даному випадку при
визначенні ставки прибуткового податку повинен застосовуватися
мінімум доходів громадян, що не обкладається прибутковим податком,
у розмірі 17 грн. на місяць, який визначено Указом Президента
України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки
прогресивного оподатковування доходів громадян" ( 519/94 ) (519/94)
.
Проте, судова колегія вважає такий висновок помилковим та
таким, що не ґрунтується на приписах діючого податкового
законодавства.
Статтею 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
в імперативній
формі визначено, що кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори
у порядку та розмірах, встановлених законом.
У статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
зазначено, що
виключно законами України встановлюються, зокрема, система
оподаткування, податки та збори.
За приписами статті 1 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
(з подальшими змінами) встановлено, що
ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових
платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді
цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову
енергію, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або
змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування.
Вказану норму, також містять Постанова Верховної Ради України
від 24.12.1998 р. N 363-XIV ( 363-14 ) (363-14)
"Про застосування
нормативно-правових актів з питань оподаткування в Україні" та
Закон України від 14.10.1998 р. N 171-XIV ( 171-14 ) (171-14)
"Про порядок
встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів),
інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування".
Як випливає зі статті 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
(із змінами та доповненнями), податок
на доходи фізичних осіб віднесено до загальнодержавних податків.
А відповідно до статті 1 вказаного Закону України від
14.10.1998 р. N 171-XIV ( 171-14 ) (171-14)
"Про порядок встановлення
ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів
податкових баз, а також пільг щодо оподаткування", ставки
загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів), інших
елементів податкових баз, а також пільги щодо оподаткування
встановлюються або змінюються виключно законами України з питань
оподаткування.
Основним Законом з питання оподаткування доходів фізичних
осіб, якій діяв під час спірних правовідносин, був Декрет Кабінету
Міністрів України від 26.12.1992 р. N 13-92 ( 13-92 ) (13-92)
"Про
прибутковий податок з громадян" прийнятий на підставі Закону
України від 18.11.1992 р. N 2796-XII ( 2796-12 ) (2796-12)
"Про тимчасове
делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати
декрети в сфері законодавчого регулювання".
На підставі статті 2 вказаного Декрету ( 13-92 ) (13-92)
, об'єктом
оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в
Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що
складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів),
одержаний з різних джерел, як на території України, так і за її
межами.
У статті 6 цього Декрету ( 13-92 ) (13-92)
визначено, що сукупний
оподатковуваний доход зменшується на суму, що не перевищує за
кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого
чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної
плати (неоподатковуваний мінімум). Неоподатковуваний мінімум
введено в шкалу ставок оподаткування (пункт 1 статті 7 Декрету).
Ставки податку з прибуткового податку з громадян визначені у
статті 7 Декрету Кабінету міністрів України "Про прибутковий
податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
, пунктом 1 якої встановлено шкалу
обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної
роботи в мінімальних місячних заробітних платах.
Тобто, за змістом вказаних норм під неоподатковуваним
мінімумом для обчислення прибуткового податку з громадян за місцем
основної роботи є мінімальна заробітна плата.
При цьому необхідно зазначити, що розмір мінімальної
заробітної плати є законодавчо врегульованим. Зміни щодо
визначення ставки оподаткування до статей 6 та 7 Декрету Кабінету
міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
у
законодавчому порядку не вносились.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає
безпідставним застосуванням до спірних правовідносин приписи Указу
Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та
ставки прогресивного оподатковування доходів громадян" ( 519/94 ) (519/94)
без внесення відповідних змін до приписів Декрету Кабінету
Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
щодо встановлених ставок оподаткування за вказаним Декретом.
Беручи до уваги, що в даному випадку порушень з боку позивача
приписів Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий
податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
щодо застосування ставок
оподаткування не встановлено, судова колегія вважає, що
відповідачем помилково було прийнято оскаржуване податкове
повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобов'язання з
прибуткового податку та застосування до позивача фінансових
санкцій на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Окрім того, судова колегія вважає обґрунтованим доводи
заявника, викладені у касаційній скарзі, що застосування
фінансових санкцій у подвійному розмірі суми від суми зобов'язання
на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
можливе
лише за порушення, передбачені у даній нормі, зокрема, здійснення
грошових виплат без попереднього нарахування та сплати податку,
збору (обов'язкового платежу), але вказаного під час перевірки
встановлено не було. У зв'язку з чим, донарахування штрафних
санкцій на підставі підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" є
необґрунтованим.
Разом з цим, позовні вимоги про стягнення з податкової
інспекції згідно ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
збитків
(додаткових витрат на оплату юридичної допомоги, які не
перебувають у причинному зв'язку з діями Спеціалізованої Державної
податкової інспекції) задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою сторін
оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку
"Правекс-Банк" задовольнити частково.
Постанову від 02.02.2005 р. Харківського апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду Харківської
області від 26.10.2004 р. по справі N А-03/281-04 скасувати.
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Харкові від 02.08.2004 р.
N 0000230826/0.
В іншій частині позову відмовити.