ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.04.2005 Справа N 253/3-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Полякова Б.М.
суддів: Ткаченко Н.Г., Грека Б.М.
за участю:
представників Київського обласного відділення ФСЗІ -
Кучерявого В.О., Пуш Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Державного підприємства "Радіопередавальний
центр"
на рішення господарського суду Київської області від
03.11.2004 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 24.12.2004 р. по справі N 253/3-2004 за
позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального
захисту інвалідів до Державного підприємства "Радіопередавальний
центр" про стягнення 13802 грн., - В С Т А Н О В И В:
Позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального
захисту інвалідів 06.09.2004 р. звернувся з позовом до суду до ДП
"Радіопередавальний центр" про стягнення 13802 грн. штрафних
санкцій за незайняті інвалідами робочі місця в 2003 р.
Рішенням господарського суду Київської області від
03 листопада 2004 р. по справі N 253/3-2004 /суддя Поляк О.І./
позов було задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача
13802 грн. штрафних санкцій, в доход державного бюджету
138,02 грн. - державного мита, 118,00 грн. - витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 24 грудня 2004 р. по справі N 253/3-2004
/судді: О.І. Лобань, М.Л. Яковлєв, М.О. Федоров/ рішення
господарського суду Київської області від 03.11.2004 р. залишено
без змін, а апеляційна скарга ДП "Радіопередавальний центр" без
задоволення.
В касаційній скарзі відповідач - Державне підприємство
"Радіопередавальний центр" просить скасувати рішення
господарського суду Київської області від 03.11.2004 р., та
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 24.12.2004 р., посилаючись на те, що вони постановлені з
порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти
нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позовних
вимог.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про
день та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення
представників позивача, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
, передбачено сплату штрафних
санкцій підприємствами /об'єднаннями/, установами і організаціями,
відповідним відділенням Фонду України соціального захисту
інвалідів, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено
нормативом.
Рішення першої та постанова апеляційна інстанції,
обґрунтовані посиланням на ст.ст. 19, 20 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
.
Але з такими висновками суду першої та апеляційної інстанції,
погодитись не можна.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним
тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства
і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
зміст у законодавства України.
Оскаржуване рішення суду першої та постанова апеляційної
інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає.
Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги,
належним чином не з'ясував дійсні обставини справи, не дав
належної оцінки всім зібраним по справі доказам, доводам та
запереченням сторін та належним чином законодавчо не обґрунтував
свої висновки.
Залишаючи рішення господарського суду Київської області без
змін, в порушення вимог ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Київський
міжобласний апеляційний господарський суд вказані вище обставини
не врахував, що призвело до суттєвого порушення норм
процесуального права при прийнятті постанови.
Вакантні робочі місця для інвалідів атестуються, згідно
інструкції, при надходженні заяв інвалідів про їх
працевлаштування, з урахуванням стану здоров'я і рекомендації МСЕК
про те, які види робіт може виконувати працівник - інвалід.
Пунктами 5, 10-14 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, передбачено, що
підприємства інформують центри зайнятості, державні органи
соціального захисту населення та відділення Фондів про створення
робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування
інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами
Міністерств соціального захисту, місцевими радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів, з урахуванням
рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і
знань відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Аналіз зазначених положень Закону ( 875-12 ) (875-12)
про захист
інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок
підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати
інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається
на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій
статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу
другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту
інвалідів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України
N 1434 ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
від 26 вересня 2002 року), згідно з яким,
завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням
підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та
підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право
здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами
штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено
господарськими судами попередніх інстанцій, норматив робочих місць
на 2003 р. для забезпечення працевлаштування інвалідів для
відповідача становив 4 робочих місця, фактично на підприємстві
відповідача у 2003 р. працювало 2 інваліда. Про створення робочих
місць для працевлаштування інвалідів та наявність вакантних
робочих місць, відповідач інформував відповідні органи соціального
захисту інвалідів, шляхом подачі державної статистичної звітності.
Проте, всупереч викладених норм Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
судами
попередніх інстанцій не було досліджено питання, чи було ці місця
створені, чи направлялись інваліди відповідними органами для
працевлаштування у відповідача, чи були відмови відповідача у
працевлаштуванні інвалідів, що направлені позивачем на
підприємство.
За таких обставин, постановлене по справі рішення
господарського суду Київської області від 03.11.2004 р. та
постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду
від 24.12.2004 р., не можна визнати як такі, що відповідають
вимогам закону і вони підлягають скасуванню, а справа направленню
на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати вище
викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини
справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, що мають
значення для вирішення спору по суті, доводам та запереченням
сторін і в залежності від встановленого та вимог закону
постановити законне та обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 -
111-12, Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного підприємства "Радіопередавальний
центр" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Київської області від
03.11.2004 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 24.12.2004 р. по справі N 253/3-2004
скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.