ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.04.2005 Справа N 296/7-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. - головуючий,
судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Київського обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м. Київ,
на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 10.02.2005 (в постанові помилково
зазначено "10 січня 2005 р.")
зі справи N 296/7-04
за позовом Бориспільського міжрайонного прокурора Київської
області в інтересах держави в особі Київського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення)
до закритого акціонерного товариства "Бориспільський
автозавод" (далі - Товариство), смт Проліски Бориспільського
району Київської області,
про стягнення 181 500 грн.,
за участю представників:
позивача - Кучерявого В.О., Пуш Н.М.,
відповідача - Карлаш Д.О.,
прокурора - не з'явився,
В С Т А Н О В И В:
Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області
звернувся до господарського суду Київської області з позовом в
інтересах держави в особі Відділення про стягнення з Товариства
181 500 грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для
працевлаштування інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 07.12.2004 (суддя Бабенко К.А.)
позов задоволено. Прийняте судове рішення мотивовано невиконанням
Товариством обов'язку зі створення робочих місць для інвалідів та
їх працевлаштування, покладеного на нього Законом України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991
N 875-XII ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон N 875).
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 10.02.2005 (колегія суддів у складі:
Федоров М.О. - головуючий, судді Сергейчук О.А., Яковлєв М.Л.)
рішення суду першої інстанції зі справи скасовано та в позові
відмовлено. Постанову апеляційного суду мотивовано здійсненням
відповідачем заходів зі створення необхідної кількості робочих
місць для інвалідів та письмовим повідомленням про наявність
вільних робочих місць для інвалідів Бориспільського центру
зайнятості, а також пропуском позивачем строку притягнення
Товариства до відповідальності, встановленого статтею 250
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову апеляційного господарського суду зі
справи скасувати через неправильне застосування норм матеріального
та процесуального права, а рішення місцевого суду залишити без
змін.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому
зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову суду
апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу - без
задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим і апеляційним
господарськими судами фактичних обставин справи та правильність
застосування ними норм матеріального і процесуального права,
заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав
для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (539 осіб) відповідач у 2003 році повинен був створити
21 робоче місце для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році Товариством працевлаштовано 6
інвалідів;
- 15 робочих місць для працевлаштування інвалідів створено не
було;
- відповідач шляхом подання встановленої звітності повідомляв
Бориспільський міськрайонний центр зайнятості про наявність
вільних робочих місць та потребу в працівниках, але графу
"наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів"
ним не заповнено, що підтверджується звітами за формою N 3-ПН
( z0464-98 ) (z0464-98)
від 18.02.2003 та 08.04.2003 (а.с. 78, 79);
- Товариство протягом 2003 року до Бориспільського
міськрайонного центру зайнятості з приводу направлення для
працевлаштування інвалідів не зверталося;
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на
підприємстві в 2003 році (12 100 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворені п'ятнадцять робочих місць для інвалідів має становити
181 500 грн.;
- за результатами фінансово-господарської діяльності у
2003 році Товариство прибутку не отримало, що підтверджується
звітом про фінансові результати за 2003 рік (а.с. 12-13) та
декларацією з податку на прибуток підприємства за 2003 рік
(а.с. 56-59).
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- Товариство створило робочі місця для інвалідів з
урахуванням 4% нормативу та письмово повідомило про це
Бориспільський міськрайонний центр зайнятості, який просило
забезпечити направлення 20-ти інвалідів для працевлаштування
відповідно до статті 18 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
, що
підтверджується листом від 22.01.2003 N 26 (а.с. 112);
- позивач дізнався про порушення Товариством встановленого
нормативу зі звітності підприємства за 2003 рік за формою N 10-ПІ
( v0049202-02 ) (v0049202-02)
(від 28.01.2004), але звернувся до суду з позовом
лише 10.09.2004, тобто з пропуском шестимісячного строку,
передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону N 875
( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації, де
кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом,
щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не
зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 03.05.1995 N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, (далі -
Положення) визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче
місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в
установі та організації незалежно від форм власності та
господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда
(пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно
відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3);
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів
(пункт 5).
Частиною першою статті 18 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних
навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, законодавство України обов'язок з безпосереднього
працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці
України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцеві ради, громадські організації інвалідів.
Згідно з частинами третьою та четвертою цієї статті сплату
штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації
провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який
залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів
(обов'язкових платежів); у разі відсутності коштів штрафні санкції
можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно
підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку,
передбаченому законом.
Виходячи з системного аналізу наведених норм Закону N 875
( 875-12 ) (875-12)
, звернення стягнення на майно підприємства може бути
здійснено лише за наявності одночасно двох умов, а саме, коли у
цього підприємства:
- відсутні кошти на поточних рахунках у банківських установах
станом на визначений законодавством строк сплати нарахованих
штрафних санкцій за звітний період;
- за даними податкової звітності обліковано наявність
прибутку після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів) у звітний період.
Наведене дає підстави вважати, що в разі відсутності у
відповідача облікованого прибутку за звітний період стягнення
штрафних санкцій на підставі статті 20 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
не
допускається.
Таку правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду
України від 15.01.2003 зі справи N 4292/1-36 ( v1-36700-03 ) (v1-36700-03)
.
Також апеляційним господарським судом встановлено порушення
позивачем строків, передбачених статтею 250 Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
, відповідно до якої
адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до
суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення
порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим
суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення
господарської діяльності.
Беручи до уваги встановлене апеляційним господарським судом
виконання відповідачем усіх залежних від нього дій зі створення
необхідної кількості робочих місць для інвалідів та повідомлення
районного центру зайнятості про необхідність направлення до
Товариства інвалідів для працевлаштування, як і встановлену судом
першої інстанції відсутність у відповідача в 2003 році прибутку,
суд касаційної інстанції з урахуванням передбачених статтею 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
обмежень повноважень в частині
встановлення обставин справи та оцінки наявних доказів вважає
відмову в задоволенні даного позову такою, що відповідає нормам
матеріального і процесуального права, внаслідок чого дійшов
висновку про необхідність залишення без змін постанови
апеляційного суду зі справи.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 10.02.2005 зі справи N 296/7-04 залишити без змін, а
касаційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів - без задоволення.