ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.04.2005 Справа N 12/357
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Овечкіна В.Е.,
суддів: Чернова Є.В., Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача - Чекменьов Г.А.,
відповідача - Гнатюк О.І.,
третіх осіб - Козиєнко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
ВАТ "Донвуглеводоканал"
на постанову від 15.12.2004 Донецького апеляційного
господарського суду
у справі N 12/357
за позовом ВАТ "Донвуглеводоканал"
до КП "Донецькміськводоканал"
(треті особи - Донецька міська рада;
РВ ФДМ України по Донецькій області;
Представництво ФДМУ у м. Донецьку)
про зобов'язання повернути позивачу безпідставно набуте майно
у вигляді водопровідно-каналізаційних мереж вартістю 20550216 грн.
Розгляд справи відкладався з 5 по 26 квітня 2005 року, про що
винесено ухвалу від 05.04.2005 р. В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 15.10.2004
(суддя Склярук О.І.) в позові відмовлено у зв'язку зі знаходженням
спірного майна у відповідача на підставі рішення власника
(Донецької міської ради) та недоведеністю безпідставного володіння
відповідача цим майном.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
15.12.2004 (судді: Мирошниченко С.В., Колядко Т.М., Скакун О.А.)
рішення залишено без змін з тих же підстав.
ВАТ "Донвуглеводоканал" у поданій касаційній скарзі просить
рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про
задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення
вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та
комунальної власності" ( 147/98-ВР ) (147/98-ВР)
при передачі орендованого
державного майна у комунальну власність, а тому, на думку
скаржника, суди згідно зі ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не повинні
були керуватися актами Донецької міської ради, якими оформлено
таку передачу. Таким чином, при розгляді справи суди не
застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню.
Окрім того, позивач вважає необгрунтованим застосування судом
до відносин оренди державного та комунального майна ст.ст. 287,
291 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
та ст. 782 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, в той час як норма спеціального закону (ст. 26
Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
прямо забороняє можливість односторонньої відмови від
договору оренди. Зазначене помилкове застосування норм
матеріального права призвело до висновку про відсутність у
позивача правових підстав для витребування орендованого майна з
мотивів розірвання договору оренди у зв'язку з відмовою
орендодавця.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки
судами попередніх інстанцій і заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін і третіх осіб, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані
рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий
розгляд до господарського суду Донецької області з наступних
підстав.
На спірні правовідносини, пов'язані з одностороннім
достроковим розірванням договору оренди комунального майна, яке
вимагає повернути позивач як орендар, поширюється дія частин 1
та 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, чим спростовуються посилання судів першої та
апеляційної інстанцій в обгрунтування своїх висновків на ст. 782
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка врегульовує право наймодавця
відмовитися від договору найму у разі невнесення наймачем плати за
користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Адже, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
цей закон регулює
майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо
господарського використання державного майна та майна, що
перебуває у комунальній власності.
Судами встановлено, що на підставі рішення Донецької міської
ради від 14.01.2002 N 16/51 "Про затвердження розпоряджень
міського голови від 12.12.2001 N 1573 та від 17.12.2001 N 1591"
спірне майно - мережі та споруди водопостачання і каналізації,
якими на той час позивач користувався на умовах договору оренди
від 05.05.97 N 188/97, було передано у комунальну власність
м. Донецька. Отже, на орендні правовідносини, пов'язані зі змінами
та розірванням договору оренди від 05.05.97 N 188/97 мають
поширюватися норми вищезгаданого спеціального закону.
Приймаючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції
виходив з того, що згідно з п. 9 Прикінцевих та перехідних
положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
до договорів, що
були укладені до 01.01.2004 і продовжують діяти після набрання
чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього
Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання
договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Стаття 782 ЦК України надає наймодавцеві право відмовитися від
договору найму у випадку невнесення наймачем протягом трьох
місяців підряд і для розірвання договору найму у цьому випадку
достатньо одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову
від договору. Листом від 16.09.2004 N 01/19-4930, адресованим
позивачу, Донецька міська рада як новий власник спірного
орендованого майна повідомила орендаря про свою відмову від
договору оренди N 188/97 від 05.05.97 та його одностороннє
розірвання у зв'язку з відсутністю перерахування позивачем
орендної плати більше трьох місяців підряд. Зазначений лист
отримано орендарем 17.09.2004 і суд дійшов висновку, що з цієї
дати договір слід вважати розірваним, а тому у позивача відпали
підстави для витребування майна від відповідача, які визначені
ст.ст. 48, 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та
ст. 1212 ЦК України.
Однак, з такими висновками суду не можна погодитися повністю
з огляду на таке.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, яка регламентує правові засади
оренди державного та комунального майна, відносини щодо оренди
майна державної та комунальної власності регулюються договором
оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, законодавець чітко встановив, що оренда об'єктів права
державної та комунальної власності є сферою правового регулювання
спеціального закону - Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
. Більше того, згідно з ч. 4 ст. 1
даного закону оренда майна інших форм власності також може
регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено
законодавством та договором оренди.
Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою ті
обставини, що згідно імперативних вимог ч. 1 ст. 26 Закону України
"Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
одностороння відмова від договору оренди не допускається.
Зазначена заборона носить категоричний характер та не
залежить, як від суті порушення сторонами умов договору оренди,
так і від сторони, від якої власне і виходить відмова від
договору. Листом Донецької міської ради від 16.09.2004
N 01/19-4930 оформлено саме односторонню відмову від договору
оренди, що встановлено судом першої інстанції та не заперечується
сторонами та третіми особами по справі.
Окрім того, судом не надано належної правової оцінки умовам
договору оренди від 05.05.97 N 188/97, зокрема, п. 6.3 договору,
яким визначено можливість розірвання договору за ініціативою
однієї з сторін за рішенням господарського суду у випадку
невиконання сторонами своїх зобов'язань чи в інших випадках,
передбачених законодавством України.
Зазначена умова договору кореспондується з ч. 3 ст. 26 Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
згідно якої на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути
достроково розірвано за рішенням суду, господарського суду у разі
невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав,
передбачених законодавчими актами України. З огляду на те, що
своєчасне та повне внесення орендної плати відноситься до основних
обов'язків орендаря (ч. 3 ст. 18 вищезгаданого закону),
невиконання останнім таких договірних зобов'язань може бути
підставою для дострокового розірвання договору оренди виключно в
судовому порядку, оскільки інші підстави в такому випадку не
виникають. Окрім того, судами не враховано положення ч. 3 ст. 291
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, згідно якої на вимогу
однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з
підстав, передбачених Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
для
розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188
Господарського кодексу України. В свою чергу, ч. 4 ст. 188
Господарського кодексу України також передбачає судовий порядок
розгляду спору в разі недосягнення сторонами згоди щодо розірвання
договору або у разі неодержання у встановлений 20-денний строк
відповіді на пропозицію заінтересованої сторони про розірвання
договору. З матеріалів справи не вбачається та сторонами не
доведено направлення позивачем (орендарем) відповіді на лист
Донецької міської ради від 16.09.2004 N 01/19-4930, а тому
передчасними слід визнати висновки суду про розірвання договору
оренди від 05.05.97 N 188/97 з 17.09.2004 р.
Помилковими слід також визнати висновки-припущення суду
першої інстанції про можливість так званого "опосередкованого
скасування" норм Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
шляхом одного лише незазначення в
прикінцевих та перехідних положеннях Цивільного ( 435-15 ) (435-15)
та
Господарського кодексів України ( 436-15 ) (436-15)
про дію раніше
прийнятого закону, оскільки вищезгадані Кодекси не містять жодних
вказівок на визнання норми ч. 1 ст. 26 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" такою, що втратила чинність, а з
01.01.2004 і по даний час законодавцем не внесено змін або
доповнень до цього Закону в частині недопустимості односторонньої
відмови від договору оренди об'єкта права державної чи комунальної
власності.
Разом з тим колегія відхиляє передчасні посилання скаржника
на незаконність передачі орендованого майна у комунальну власність
територіальної громади м. Донецька за рішенням Донецької міської
ради від 14.01.2002 N 16/51, оскільки порушені з цього приводу
питання можуть бути лише предметом іншого позовного провадження.
Тим більше, що згідно з ч. 3 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що
не були предметом розгляду в разі першої інстанції.
Що стосується відхилення судами попередніх інстанцій
юридичних фактів, встановлених рішенням господарського суду
Донецької області від 06.04.2004 у справі N 10/61, виключно з
мотивів відсутності у цих фактів преюдиціального характеру
(рішення не між тими ж сторонами), то такі висновки слід визнати
передчасними з огляду на таке.
Зазначеним рішенням від 06.04.2004, яке набрало законної
сили, не скасоване у встановленому порядку та є обов'язковим на
всій території України, встановлено належність орендованих
позивачем споруд водопостачання та каналізації до державної
власності станом на день прийняття рішення.
Згідно з ч. 5 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
зазначений факт
вважається встановленим відповідно до закону і не доводиться при
розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в
загальному порядку. Однак, судом першої інстанції наведені
обставини не спростовувалися.
Зважаючи на те, що позовні вимоги про витребування майна у
відповідача тісно пов'язані та по суті є похідними від
встановлення факту дострокового розірвання договору оренди від
05.05.97 N 188/97, а суди попередніх інстанцій не врахували
необхідність застосування до спірних відносин норм ст. 26 Закону
України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
,
який є спеціальним законом з питань оренди державного та
комунального майна в порівнянні з Цивільним кодексом України,
справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції
з метою достовірного з'ясування фактичних обставин справи та
прийняття законного рішення.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета
даного господарського спору, судами першої та апеляційної
інстанції в супереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не надано ретельної правової оцінки, а
згідно імперативних вимог ч.2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над
іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2
ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин
справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної
оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5,
111-7 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ "Донвуглеводоканал" задовольнити
частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 15.10.2004
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
15.12.2004 у справі N 12/357 скасувати з передачею справи на новий
розгляд до господарського суду Донецької області.