ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2005 Справа N 25/440
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі
м. Києва
на постанову від 18.01.2005 Київського апеляційного
господарського суду
та на рішення від 02.12.2004 у справі N 25/440 господарського
суду м. Києва
за позовом ТОВ "АДМ"
до ДПІ у Подільському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін
від позивача: Шешеня О.М., дов.
від відповідача: Половинка О.В., дов.
В С Т А Н О В И В:
ТОВ "АДМ" звернулось до господарського суду м. Києва з
позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.03.2004
N 267-23-706-2494429/3631 та N 268-23-706-2494429/3632.
Позов мотивовано неправомірність висновку відповідача щодо
завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану
вартість в розмірі 311930 грн., заявленої в деклараціях позивача у
червні, липні та жовтні 2003 року.
Рішенням від 02.12.2004 господарський суд м. Києва (суддя
Морозов С.М.) позов задовольнив, визнавши позовні вимоги
правомірними.
Постановою від 18.01.2005 Київський апеляційний господарський
суд (колегія суддів у складі: Муравйов О.В. - головуючий,
Кот О.В., Сотніков С.В.) рішення залишив без змін, погодившись з
висновками суду першої інстанції.
Ухвалою від 09.03.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою
відповідача, яка мотивована неналежним застосуванням судами
пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., перевіривши
матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню частково, виходячи з
наступного.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на
підставі акту N 42/23-70/24594429 від 17.03.2004 додаткової
позапланової документально-тематичної перевірки достовірності
відображення сум податку на додану вартість до відшкодування в
рахунок наступних платежів ТОВ "АДМ" згідно декларацій з ПДВ за
червень, липень, жовтень 2003 року відповідачем було прийнято
податкові повідомлення рішення від 17.03.2004:
N 267-23-706-24594429/3631 про встановлення факту завищення
позивачем суми бюджетного відшкодування в розмірі 3111930 грн. та
N 268-23-706-24594429/3632 про визначення позивачу суми
податкового зобов'язання в розмірі 176875,50 грн., у тому числі
122866 грн. основного платежу та 54009,50 грн. штрафних
(фінансових) санкцій.
Спірні податкові повідомлення-рішення винесені у зв'язку з
тим, що, на думку відповідача, позивачем було неправомірно
включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по
податкових накладних, отриманих від ПП "Ділекс" у розмірі
156342 грн. за червень, 128411 грн. за липень, 150043 грн. за
жовтень, оскільки станом на 12.03.2004 проведена зустрічна
перевірка ПП "Ділекс" з питання взаєморозрахунків з ТОВ "АДМ",
якою встановлено, що постачальником відвантаженого на адресу ТОВ
"АДМ" брухту було ПП "Креул", яке з листопада 2000 року до
податкових органів не звітує.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту
будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -
актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт
(послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом
державної податкової служби суми податку, попередньо включені до
складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими
зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе
відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених
законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не
підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позов,
виходили з підтвердження відповідних сум, віднесених позивачем до
податкового кредиту, належним чином оформленими податковими
накладними, виписаними ПП "Ділекс".
При цьому суди не встановили обставини, які мають суттєве
значення для вирішення спору щодо правомірності віднесення
позивачем відповідних сум до податкового кредиту, тобто наявності
у позивача права на таке віднесення, виходячи з фактично
здійснених ним операцій та обставин сплати відповідних сум податку
до бюджету.
Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення
господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після
її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на
підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові
документи.
Суди при визначенні правомірності віднесення відповідних сум
до податкового кредиту послались на наявність податкових
накладних, але не встановили їх дійсність на підставі первинних
документів і бухгалтерського обліку платника податку, які
становлять підставу розрахунку податку за відповідні податкові
періоди. Фактичне виконання позивачем відповідних угод з
ПП "Ділекс" та своїх податкових зобов'язань не одержало правової
оцінки.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про
недотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 4-7, 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного та повного розгляду всіх
суттєвих обставин справи в їх сукупності, тому рішення у справі
підлягає скасуванню, а справу слід направити на новий розгляд до
суду першої інстанції. При новому розгляді суду необхідно
врахувати наведене, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі
обставини справи та прийняти законне рішення.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 02.12.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.01.2005 у справі N 25/440 скасувати, а справу направити на
новий розгляд до суду першої інстанції.