ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2005 Справа N 6/138
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі:
Полякова Б.М., - головуючого, Ткаченко Н.Г. Удовиченка О.С.
розглянувши матеріали касаційної скарги ВАТ "Автотрансводбуд"
на постанову від 26.10.2004 р. Одеського апеляційного
господарського суду
та рішення від 06.09.2004 р. господарського суду
Миколаївської області
у справі N 6/138 господарського суду Миколаївської області
за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в Ленінському районі м. Миколаєва
до ВАТ "Автотрансводбуд"
про стягнення 16 163,66 грн.
за участю представника сторони:
від позивача - Сало П.І., довір.
В С Т А Н О В И В:
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України в Ленінському районі м. Миколаєва (далі - Відділення)
звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом
до ВАТ "Автотрансводбуд" про стягнення 16 163,66 грн. за
регресними вимогами.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
06.09.2004 р. (суддя Ткаченко О.В.) з ВАТ "Автотрансводбуд" на
користь Відділення стягнено 16 163,66 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
26.10.2004 р. (судді: Жукова А.М.- головуючий, Величко Т.А.,
Бойко Л.І.) апеляційну скаргу ВАТ "Автотрансводбуд" залишено без
задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області
від 06.09.2004 р. - без змін.
Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями,
ВАТ "Автотрансводбуд" звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2004 р. і
рішення господарського суду Миколаївської області від
06.09.2004 р. та припинити провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували змін,
що відбулися в законодавстві про страхування від нещасних випадків
на виробництві, цивільному законодавстві та в Законі України "Про
охорону праці" ( 2694-12 ) (2694-12)
і КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
.
На думку відповідача, з введенням в дію Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
всі страхові виплати
потерпілим від нещасних випадків на виробництві зобов'язаний
сплачувати Фонд, а підприємства України зобов'язані кожний місяць
перераховувати на рахунок Фонду страхові внески. Також, заявником
зазначено, що підприємство, на якому працював потерпілий
Лупенко С.М., сплачувало за нього страхові внески, і за період
розгляду справи відповідачем перераховано до Фонду страхові внески
на суму 12 211,77 грн.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно
до акта Н-1 від 18.05.1979 р. про нещасний випадок на виробництві
громадянина Лупенко С.М. було травмовано джерелом підвищеної
небезпеки, яке належало Снігурівській автоколоні тресту
"Миколаївводбуд", правонаступником якого є відповідач у справі -
ВАТ "Автотрансводбуд".
На підставі висновку МСЕК N 418932 від 28.09.1997 р.
потерпілого визнано інвалідом І групи безстроково.
Також судом встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
(далі - Закон
N 1105) Відділенням за період з листопада 2001 року по лютий
2004 року сплачено на користь потерпілого 16 163,66 грн.
Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні
засади загальнообов'язкового державного соціального страхування
громадян в України визначені Основами законодавства України про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
(далі - Основи).
Відповідно до статті 21 Основ ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
внески на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно
роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум
фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим
працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з
громадян.
Статтею 11 Основ ( 16/98-ВР ) (16/98-ВР)
та статтею 13 Закону N 1105
( 1105-14 ) (1105-14)
визначено, що страховий ризик - це обставини,
внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим
випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне
захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену
фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14
Закону N 1105, з настанням яких виникає право застрахованої особи
на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Згідно із статтею 2 Закону N 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
дія цього
Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового
договору.
Статтею 6 Закону N 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
встановлено, що
суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані
громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи,
страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на
користь якої здійснюється страхування (працівник).
Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках -
застраховані особи. Страховик - Фонд соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України (далі - Фонд).
Таким чином в даному випадку дія Закону N 1105 ( 1105-14 ) (1105-14)
могла поширюватися лише на відносини між Фондом та підприємством
на якому працював громадянин Лупенко С.М., тоді як взаємовідносини
Відділення і ВАТ "Автотрансводбуд" регулюються цивільним
законодавством та знаходяться поза сферою дії Закону N 1105, як і
відносини відповідача з потерпілим Лупенко С.М., який не був
працівником цього підприємства.
Враховуючи те, що позивачем сплачувались страхові виплати на
користь потерпілого з листопада 2001 року по лютий 2004 року, до
даних правовідносин підлягає застосуванню як положення Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, так і відповідні положення Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
майнова шкода, завдана неправомірними
рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам
фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну
фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі
особою, яка її завдала. При цьому під шкодою слід розуміти
зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового
блага.
Оскільки Відділенням за рахунок коштів Фонду проведено
страхові виплати в сумі 16 163,66 грн., що знаходиться в
безпосередньому причинному зв'язку з діями особи (працівника
відповідача), правовідносини з якою не охоплюються сферою
загальнообов'язкового державного соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, то
витрачені позивачем кошти є для нього шкодою в розумінні
статті 1166 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану
іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи
у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не
встановлений законом.
Згідно із частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,
відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі
(право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо)
володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом,
використання, зберігання або утримання якого створює підвищену
небезпеку.
Відповідно положеннями ст. 457 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що якщо каліцтво або інше ушкодження
здоров'я заподіяно організацією або громадянином, не зобов'язаними
сплачувати за потерпілого внески по державному соціальному
страхуванню, ця організація або громадянин повинні відшкодувати
потерпілому шкоду за правилами статей 440, 441, 450 цього Кодексу
у частині, що перевищує суму одержуваної ним допомоги або
призначеної йому після ушкодження його здоров'я і фактично
одержуваної ним пенсії.
Згідно з ст. 460 цього кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
організація або
громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані за
регресною вимогою органу державного соціального страхування чи
Пенсійного фонду України відшкодувати суми допомоги або пенсій, що
виплачені особам, зазначеним у статтях 456 і 457 цього Кодексу.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що посилання
відповідача на звільнення його від відшкодування понесених
Відділенням витрат внаслідок належної сплати ним, як
страхувальником, страхових внесків до Фонду, є неправомірним.
За таких обставин справи суд першої інстанції дійшов
обґрунтованого висновку щодо необхідності задоволення позовних
вимог про стягнення з відповідача на відшкодування заподіяної
шкоди 16 163,66 грн.
У зв'язку з чим оскаржувані судові рішення відповідають
чинному законодавству та підстав для їх зміни або скасування не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ВАТ "Автотрансводбуд" залишити без
задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
26.10.2004 р. та рішення господарського суду Миколаївської області
від 06.09.2004 р. у справі N 6/138 залишити без змін.