ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2005 Справа N 2/310
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 23.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного підприємства "Приватна комерційно-виробнича фірма
"Декада", м. Київ
на постанову від 09.09.2004 Київського апеляційного
господарського суду
у справі господарського суду N 2/310 м. Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Завод
залізобетонних конструкцій N 2", м. Київ
до Приватного підприємства "Приватна комерційно-виробнича
фірма "Декада", м. Київ
про визнання угоди недійсною
за участю представників сторін:
від позивача - Беляневич В.Е.
від відповідача - Бояр Ю.П.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.08.2004, яке
залишено без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 09.09.2004, відмовлено в позові Відкритому
акціонерному товариству "Завод залізобетонних конструкцій N 2" до
Приватного підприємства "Приватна комерційно-виробнича фірма
"Декада" про визнання недійсним договору.
Суд мотивував своє рішення тим, що спірний договір є
договором поставки, а включення до договору, передбачених
Цивільним кодексом УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
елементів договору доручення
не суперечить чинному законодавству.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсними
визнаються угоди, що не відповідають вимогам закону, але спірний
договір не суперечить вимогам чинного законодавства.
Оскаржуючи рішення господарського суду та постанову
апеляційного суду скаржник просить скасувати частково мотивувальну
частину в частині визнання договору N 08/08-02 від 14.08.2002
договором поставки, виключити з мотивувальної частини те, що
оспорювана позивачем угода є договором поставки, що
підтверджується платіжним дорученням N 14 від 22.08.2002, яким АБ
"Енергобанк" перерахував відповідачу 560 000,00 грн. з цільовим
призначенням, в іншій частині судові рішення залишити без змін
посилаючись на те, що при винесенні постанови апеляційним судом
порушено норми матеріального та процесуального права, а саме
ст.ст. 36, 83, 86 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, п.п. 5.2.2 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Зокрема, зазначає скаржник, спірний договір не може бути
договором поставки, оскільки не підписаний постачальником та
покупцем, відсутні в ньому відвантажуванні реквізити, відсутній
порядок здачі прийому продукції.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Між Відкритим акціонерним товариством "Завод залізобетонних
конструкцій N 2" та Приватним підприємством "Приватна
комерційно-виробнича фірма "Декада" 14.08.2002 укладено договір
N 08/08-02 відповідно до якого відповідач зобов'язався від свого
імені за рахунок та в інтересах позивача здійснювати операції по
придбанню для позивача (операції по довірчому управлінню коштами
позивача) товару, а саме цементу марки ПЦ-400.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та
підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору
позивач платіжним дорученням N 14 від 22.08.2002 перерахував
відповідачу кошти в сумі 560 000,00 грн.
Пунктом 1.3 Договору визначено, що відповідач зобов'язується
придбати та передати позивачу товар на загальну суму
600 000,00 грн., за умови виконання позивачем своїх зобов'язань за
цим договором. У випадку передачі позивачем грошових коштів
відповідачу на меншу суму ніж вказану у цьому пункті суму,
відповідач зобов'язується придбати товар на суму отриманих від
позивача коштів.
Суди попередній інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що
спірний договір є договором поставки, оскільки відповідно до
ст. 245 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором поставки
організація-поставник зобов'язується передати у певні строки або
строк організації-покупцеві (замовникові) у власність в оперативне
управління) певну продукцію згідно з обов'язковими для обох
організацій плановим актом розподілу продукції;
організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити
її за встановленими цінами. Договором поставки є також договір, що
укладається між організаціями за їх розсудом, за яким поставник
зобов'язується передати покупцеві продукцію, що не розподіляється
в плановому порядку, в строк, який не збігається з моментом
укладення договору. Продукція повинна бути поставлена в
асортименті, передбаченому договором.
Відповідно до умов договору, з метою реалізації предмету
договору відповідач зобов'язався у строк до 31.12.2002 р. укласти
договори з постачальниками товару, забезпечити контроль за
поставкою товару, прийняти товар і передати його позивачу, а
позивач зобов'язався перерахувати кошти на придбання цементу в
сумі 600 000,00 грн., погодити кількість, марку та ціну придбання
товару.
Відповідно до ст. 153 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
договір
вважається укладеним, якщо між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами.
Отже, укладаючи спірний договір сторони досягли згоди з
істотних умов договору поставки, а саме строку поставки товару,
асортименту товару, загальної вартості товару, який повинен
поставлятися у строки, що не збігається з датою укладення
договору, тобто в цій частині договір відповідає вимогам чинному
на час його укладення законодавству. Включення до спірного
договору елементів договору доручення також не суперечить вимогам
чинного законодавства.
Посилання скаржника на те, що спірний договір не може бути
договором поставки, оскільки не підписаний постачальником та
покупцем, відсутні в ньому відвантажуванні реквізити, відсутній
порядок здачі прийому продукції перевірено судом апеляційної
інстанції та відхилено, як необґрунтоване, а тому додаткова оцінка
зазначених обставин не відновиться до юрисдикції касаційної
інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні
оскаржуваного рішення повно і всебічно з'ясували фактичні
обставини справи, дослідили та надали оцінку як доводам позивача
так і запереченням відповідача та вірно визначили правову природу
оспорюваного договору.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення
господарським судом інших норм матеріального та процесуального
права також не знайшли свого підтвердження.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин
справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також
заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом
касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги
ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану судом апеляційної інстанції обставинам
справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному
законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2004 у
справі N 2/310 без змін.