Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Шицького І.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства "Чикалівський гранітний кар’єр" (далі – ЗАТ "Чикалівський гранітний кар’єр") до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі – Міністерство), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Придніпровський гранітний кар’єр" (далі – ТОВ "Придніпровський гранітний кар’єр"), про скасування рішення за заявою ТОВ "Придніпровський гранітний кар’єр",

У грудні 2007 року ЗАТ "Чикалівський гранітний кар’єр" звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення Міністерства про надання ТОВ "Придніпровський гранітний кар’єр" спеціального дозволу на користування надрами від 27 листопада 2007 року № 4511, оскільки, незважаючи на наявність двох претендентів на отримання дозволу, дозвіл був виданий Міністерством без проведення аукціону.

ТОВ "Придніпровський гранітний кар’єр", як третя особа надало заперечення на позовні вимоги, у яких посилалося на те, що станом на 6 листопада 2007 року документів ЗАТ "Чикалівський гранітний кар’єр" уже не перебувало на розгляді у Міністерстві, оскільки їх було повернуто через грубі порушення в оформленні. Окрім того, ТОВ "Придніпровський гранітний кар’єр" зазначало, що має у наявності цілісний майновий комплекс, а це виключає необхідність проведення аукціону.

Господарський суд Полтавської області постановою від 6 лютого 2008 року позов задовольнив, скасував рішення Міністерства про надання спеціального дозволу на користування надрами від 27 листопада 2007 року № 4511.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2008 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 червня 2011 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі постанову суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), ТОВ "Придніпровський гранітний кар’єр" просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копію судового рішення (ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2010 року К-52540/09), у якому, на його думку, суд касаційної інстанції неоднаково застосовував статтю 4 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (далі – Закон № 2269-XII (2269-12) ) та підпункт 8 пункту 7 Порядку надання у 2007 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2007 року № 480 (480-2007-п) (далі – Порядок), стосовно видачі спеціального дозволу на користування надрами.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з вищенаведених підстав.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив із того, що ТОВ "Придніпровський гранітний кар’єр" не мало цілісного майнового комплексу в розумінні статті 4 Закону № 2269-XII, у зв’язку з чим у відповідача не було підстав для видачі спеціального дозволу ТОВ "Придніпровський гранітний кар’єр" на підставі підпункту 8 пункту 7 Порядку (480-2007-п) , тобто без проведення аукціону.

Відповідно до статті 4 Закону № 2269-XII цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2010 року (справа К-52540/09), а також у постановах від 9 листопада 2010 року (справа К-19592/10) та від 17 травня 2011 року (справа К-37864/10, К-38812/10) суд касаційної інстанції однаково застосував згадану норму матеріального права, виходячи, зокрема, з того, що обов’язковими складовими цілісного майнового комплексу є розміщення такого господарського об’єкта на наданій земельній ділянці та завершеність циклу виробництва продукції (робіт, послуг). Таким же чином застосовано статтю 4 Закону № 2269-XII судом касаційної інстанції і в даній справі.

На думку Верховного Суду України, наведене правозастосування є правильним, додаткового тлумачення не потребує, оскільки випливає безпосередньо зі змісту згаданої норми права.

Таким чином, судові рішення, додані заявником, не містять підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві ТОВ "Придніпровський гранітний кар’єр" вказувало також на порушення Вищим адміністративним судом України положень частини першої статті 72 КАС при постановленні ухвали.

Відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

З огляду на положення статей 235 та 237 КАС Верховний Суд України позбавлено можливості перевірити дотримання Вищим адміністративним судом України положень частини першої статті 72 КАС при постановленні ухвали.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський гранітний кар’єр" відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.