ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2005 Справа N 3/158
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Мачульський Г.М.
суддів : Грейц К.В.
Полянського А.Г.
розглянувши касаційну Балаклійської міжрайонної державної
скаргу податкової інспекції
на постанову від 11.01.2005
Київського міжобласного апеляційного господарського суду
у справі № 3/158 господарського суду Полтавської області
за позовом ДПІ у Балакліївському районі
за участю прокуратури Полтавської області
до ТОВ “Дійова співпраця”
ДК “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз
України”
Про визнання договору недійсним
за участю представників: Звягельська Н.В., Чеснюк С.А.
- позивача
- відповідача-2 Купчик Г.С.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.10.2004
(суддя Бунякіна), залишеним без змін постановою колегії суддів
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від
11.01.2005 (у складі головуючого судді Самусенко С.С., суддів
Федорова М.О., Шевченка В.Ю.), в задоволенні позовних вимог ДПІ
у Балаклайському районі про визнання недійсним договору оренди №
17.09.539 від 17.09.2003, укладеного між Дочірньою компанією
"Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України" в особі філії Управління з переробки газу та газового
конденсату та Державним дочірнім підприємством "Ділове
співробітництво” Державного підприємства "Ділове співробітництво
та послуги", правонаступником якого є Товариство з обмеженою
відповідальністю "Дійова співпраця", на підставі ст. 49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
і ст. 208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
та стягнення на
користь держави з відповідачів орендної плати за вересень-
листопад 2003 в сумі 19393грн. 05коп. в рівних частинах
відмовлено.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що позивач не
довів суду наявність вини сторін у формі умислу у контрагентів
спірної угоди на її укладення з метою завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства, а також приналежність
орендованого майна до державного, що унеможливлює застосування
наслідків визнання угоди недійсною, передбачених статтею 208
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, МДПІ у Балаклійському
районі подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення та
постанову у справі № 3/158 скасувати і прийняти нове рішення,
яким задовольнити позовні вимоги і визнати недійсною угоду,
укладену між ТОВ "Дійова співпраця" та ДК "Укргазвидобування"
НАК "Нафтогаз України" в особі філії Управління з переробки газу
та газового конденсату, та застосувати передбачені ст. 208 ГК
України ( 436-15 ) (436-15)
наслідки.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням,
судові рішення винесені з порушенням ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ч. 3 ст. 5 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, оскільки спірну угоду оренди
державного майна укладено без погодження з Фондом державного
майна України і з метою ухилення від сплати до бюджету акцизного
збору.
Відзиви на касаційну скаргу відповідачами не надані.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
проаналізувавши на підставі фактично встановлених обставин
справи застосування господарськими судами попередніх інстанцій
норм матеріального і процесуального права при винесенні
оскаржуваних рішення місцевого і постанови апеляційного
господарських судів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між Дочірньою компанією
"Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України" в особі філії Управління з переробки газу та газового
конденсату (орендодавець за договором) та Державним дочірнім
підприємством "Ділове співробітництво" Державного підприємства
"Ділове співробітництво та послуги" (орендар за договором)
укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого
або іншого) майна № 17.09.539 від 17.09.539, згідно умов якого
орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне
користування майно - установку змішування, площею 774 кв. м. ,
розміщену за адресою: смт. Андріївка, Балаклійського району,
Харківської області, що знаходиться на балансі Шебелинського
відділення з переробки газового конденсату і нафти, строком на 1
рік - з 17.09.2003 до 17.09.2004
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо угода укладена з
метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то
при наявності умислу в обох сторін – разі виконання угоди обома
сторонами –на користь держави стягується все одержане ними за
угодою, а в разі виконання угоди однією стороною –у другої
сторони стягується на користь держави все одержане нею і все
належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного, при
наявності ж умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за
угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане
останнєю або належне їй на відшкодування виконаного стягується
на користь держави.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до
статті 49 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
є її укладення з метою
завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність
умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних
наслідків. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що
вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або
повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і
суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули
або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи було
встановлено, що позивачем не було надано доказів, у чому
конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і
суспільства мета укладення оспорюваного договору, а також
доказів вини сторін у формі умислу.
Передача в оренду установки змішування підприємству, яке
користувалося пільгами в оподаткуванні, наданими чинним
законодавством, а саме: статтею 7 Закону України "Про правовий
режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи" № 791а-ХІІ від 27.02.1991р.
( 791а-12 ) (791а-12)
, не суперечить інтересам держави і суспільства,
оскільки факт використання наданих державою пільг в
оподаткуванні при виконанні спірної угоди не несе в собі ознак
її протиправності і не може розцінюватися як доведений
податковою інспекцією факт уникнення сторонами договору від
сплати податків і настання в зв’язку з цим протиправних
наслідків.
При укладенні оспорюваного договору оренди сторони керувалися
принципом свободи підприємницької діяльності, закріпленого
нормою статті 3 Закону України № 698-ХІІ від 07.02.1991 "Про
підприємництво" (що був чинним на момент укладення договору),
відповідно до якої підприємці мають право без обмежень приймати
рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не
суперечить чинному законодавству.
Колегія суддів зазначає, що посилання податкового органу на
укладення спірного договору оренди з порушенням вимог закону,
зокрема, вимог ч. 3 ст. 5 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
щодо необхідності отримання
дозволу Фонду державного майна України на передачу в оренду
нерухомого майна площею понад 200 кв. м, може бути підставою для
визнання цього договору недійсним з підстав невідповідності
вимогам закону, а не з підстав його укладення з метою,
суперечною інтересам держави і суспільства. При цьому, в разі
визнання недійсним договору, що не відповідає вимогам закону,
мають застосовуватися правові наслідки, зокрема, передбачені
ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(1963р.), які не спрямовані на
повернення в доход держави коштів, одержаних за таким договором.
Статтею 10 Закону України "Про державну податкову службу в
Україні" від 4.12.1990 року N 509-ХІІ ( 509-12 ) (509-12)
встановлено
функції державних податкових органів, пунктом 11 якої
передбачено, що вони подають до судів позови до підприємств,
установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і
стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими
угодами, таким чином, функції звернення позивача з позовами,
зокрема, про визнання недійсним угод, внаслідок задоволення яких
не передбачається стягнення на користь держави, чинним
законодавством не передбачені.
В обґрунтування своїх позовних вимог, зокрема, щодо наслідків
визнання господарського зобов’язання недійсним, позивач
посилається на ст. 208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, з приводу чого
колегія суддів зазначає, що для застосування його положень у
спорі про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною
інтересам держави і суспільства, відсутні правові підстави,
оскільки, вирішуючи такий спір необхідно виходити з норм
законодавства, які діяли під час укладення угоди. Спірну угоду
було укладено до 31.12.2003, в той час як Господарський кодекс
України набрав чинності 01.01.2004.
Відповідно до ч. 1 п. 4 перехідних положень Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що ГК України ( 436-15 ) (436-15)
застосовується до господарських відносин, які виникли після
набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.
Отже, при вирішенні даного спору можливе застосовування норми
ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка була чинною на
момент укладення угоди, відповідно позов, пред’явлений на
підставі ст. 208 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, не може бути
задоволений.
Враховуючи наведене колегія суддів констатує, що рішення та
постанова у справі прийняті у відповідності з вимогами чинного
законодавства, підстав для їх скасування або зміни не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 11.01.2005 у справі господарського суду Полтавської
області № 3/158 залишити без змін, а касаційну скаргу
Балаклійської міжрайонної державної податкової інспекції –без
задоволення.
Головуючий Г.Мачульський
Судді К.Грейц
А.Полянський