ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2005 Справа N 9/122
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Кривди Д.С.,
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши касаційну скаргу Кременчуцької ОДПІ
на постанову від 30.11.2004 Київського міжобласного
апеляційного господарського суду
та на рішення від 07.10.2004
у справі N 9/122 господарського суду Полтавської області
за позовом ТОВ "Кременчук-Авто"
до Кременчуцької ОДПІ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін
від позивача: Хоменко С.І., Гаврилова Л.О., дов.
від відповідача: Трапіцина Г.М., Штефан І.С., Васильєв О.Л.,
Сінельникова О.В.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчук-Авто"
звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до
Кременчуцької ОДПІ про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення від 09.08.2004 N 0000512305/02271 про
донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі
1320000 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі
1320000 грн.
Рішенням від 07.10.2004 господарського суду Полтавської
області (суддя Тимошенко К.В.) позов задоволено.
Рішення мотивовано тим, що:
1. Відповідачем не надано суду доказів в підтвердження своїх
доводів щодо безтоварності здійснення операцій за договором N 24
від 20.09.2003;
2. Посилання відповідача на наявність у ланцюгу постачання
товарів (модулів) підприємства, яким остання звітність надавалася
за вересень 2003 року з нульовими показниками, отже, податки
вказаним підприємством не сплачувались, і з яким безпосередньо у
позивача господарських відносин не було, не може бути враховане,
оскільки Закон України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не пов'язує право платника податків на включення
суми сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту
з правильністю відображення зобов'язань зі сплати податку на
додану вартість та фактичною сплатою податку постачальником
товару, а тим більше - контрагентами такого поста чальника;
3. Необґрунтованим є посилання відповідача на безтоварність
експортної операції, здійсненої згідно з умовами експортного
договору N 02-К11 від 29.10.2003, укладеного між нерезидентом та
ПП "Совінт" (комісіонером), який діяв відповідно до договору
комісії від 21.09.2003 N 18, укладеного між позивачем (комітентом)
та ПП "Совінт", оскільки відповідно до пп. (а) п. 8.1 ст. 8 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
факт вивозу
за межі митної території України товару (модулів) підтверджено
вантажно-митною декларацією з відповідними відмітками про
вивезення задекларованих в них товарів за межі митної території
України;
4. Посилання відповідача на порушення позивачем порядку
заповнення митної декларації та її невідповідність вимогам Наказу
Державної митної служби України N 307 ( z0443-97 ) (z0443-97)
від 09.07.1997
не може бути враховано судом, оскільки жодна невідповідність
відповідачем не наведена;
5. Відповідач свої заперечення, а відповідно, і правомірність
прийняття ним спірного податкового повідомлення-рішення
документально не обґрунтував.
6. Відповідачем безпідставно застосований штраф в розмірі 50%
недоплати в сумі 660000 грн. Як зазначено в листі відповідача від
30.09.2004, цей штраф передбачений пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон N 2181-III), але спірне податкове
повідомлення-рішення не містить посилання на вказаний підпункт.
7. Посилання відповідача в листі від 30.09.2004 на те, що
згідно з п. 6.1.6 Інструкції про порядок застосування та стягнення
сум штрафних (фінансових) санкцій органами ДПС, затвердженої
Наказом ДПА України від 17.03.2001 ( z0268-01 ) (z0268-01)
, недооцінені
об'єкти оподаткування ототожнюються з заниженням об'єкту
оподаткування, не може бути враховане, оскільки Державній
податковій адміністрації України, яка затвердила зазначену вище
інструкцію, не надано право давати визначення термінів, що
вживають в Законі N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
. Крім того, згідно
пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону N 2181-III до заниження
податкового зобов'язання призводить як недооцінка (на думку ДПА
України - заниження) об'єкту оподаткування, так і його переоцінка
(тобто за визначенням п. 6.1.6 Інструкції ДПА України - завищення
об'єкту оподаткування), тоді як завищення об'єкту оподаткування не
може призвести до заниження податкового зобов'язання. Законодавець
у терміни "недооцінка" та "переоцінка" об'єктів оподаткування
вклав інший зміст ніж ДПА України в Інструкції.
Постановою від 30.11.2004 Київського міжобласного
апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі:
Самусенко С.С. - головуючого, Федорова М.О., Шевченка В.Ю.)
рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Кременчуцька ОДПІ звернулась до Вищого господарського суду з
касаційною скаргою, в якій заявлені вимоги про скасування рішення
і постанови у справі як невідповідних вимогам законодавства та
відмову в задоволенні позову.
Ухвалою від 09.03.2005 Вищий господарський суд України
порушив касаційне провадження у справі.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., пояснення
представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково, виходячи з наступного.
Спірне податкове повідомлення-рішення від 09.08.2004
N 0000512305/02271 про донарахування позивачу податку на додану
вартість в сумі 1320000 грн. та застосування штрафних санкцій в
розмірі 1320000 грн. прийнято відповідачем на підставі акту
N 113/23-513/32399025 від 09.08.2004, складеного за результатами
додаткової позапланової документальної перевірки з питань
правильності, повноти та обґрунтованості відшкодування податку на
додану вартість з бюджету за вересень 2003 року.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій
доводи відповідача щодо безтоварності спірної операцій здійсненої
позивачем, які мотивовані посиланням на відсутність технічних умов
на товар - модуль статистичного контролю та відсутність відомостей
виробництва зазначеного товару, відхилили, посилаючись на
наявність факту продажу товару за договором поставки N 24 від
20.09.2003, який підтверджується актом прийому-передачі товару N 1
від 22.09.2003, прибутковою накладною N КА-0000572 від 30.09.2003,
податковою накладною N 2 від 22.09.2003, що у відповідності до
вимог пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
була складена контрагентом позивача
продавцем ТОВ "Інфоком-М" у момент виникнення податкового
зобов'язання у двох примірниках та оригінал був наданий покупцю.
Відповідно до акту перевірки всі податкові накладні є в
наявності та відображені в книзі "Обліку придбання товарів (робіт,
послуг)". Податкові накладні оформлені відповідно до вимог наказу
ДПА України N 165 ( z0233-97 ) (z0233-97)
від 30.05.1997.
Згідно з пп. (а) п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
факт вивозу (експортування) товарів
за межі митної території України підтверджується копією митної
декларації, з відповідними відмітками органу державної митної
служби з зазначенням коду експортного товару. Відповідачем не
доведено порушення вимог наказу Державної митної служби України
N 307 ( z0443-97 ) (z0443-97)
від 09.07.1997 при складенні вантажно-митної
декларації, згідно з якою було здійснено переміщення комісіонером
ПП "Совінт" товару за межі митної території України.
Неправильним визнано також, посилання відповідача в листі
27.09.2004 N 1719/10/10/110 на неможливість здійснення операції за
накладною N 10/03/01 від 10.03.2002, оскільки реєстрація ТОВ
"Інфоком-М" відбулася пізніше, ніж здійснено оформлення даної
накладної, так як за вказаною накладною позивач спірну продукцію
не отримував. Відповідно до цієї накладної товар отримано ТОВ
"Інфоком-М" від ВО "Спецавтоматика". Угода між зазначеними
сторонами не визнана недійсною у встановленому порядку.
На підстав викладеного судами визнана неправомірність видання
спірного податкового повідомлення-рішення щодо донарахування
податку на додану вартість в сумі 1320000 грн. та, як наслідок,
щодо застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій в
загальній сумі 1320000 грн.
Проте з висновків судових інстанцій не вбачається дотримання
при розгляді справи судами вимог ст.ст. 3-4, 32, 34, 36, 43
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідач доводив (а.с. 56-58) безтоварність операцій за
угодами, предметом яких є товар - модуль статистичного контролю,
та відсутність відомостей щодо виробництва зазначеного товару,
його виробника, місцезнаходження якого не встановлено, ціни і
технічних умов, але надані відповідачем докази не отримали
правової оцінки і по суті не відхилені.
Оскільки обставини дійсності операцій по придбанню,
перевезенню та експорту доведені на підставі накладних, актів
складених особами - сторонами по угоді, а докази надані
відповідачем є листи компетентних незацікавлених організацій і сам
факт існування прибору не встановлено, що вимагає спеціальних,
технічних, маркетингових знань, судова колегія не вважає висновки
судів у справі переконливими і відповідними принципам
судочинства - змагальності, рівності сторін в судовому процесі та
відповідними законодавству.
Зважаючи на викладене, рішення і постанова у справі
підлягають скасуванню як ухвалені при неповному встановленні усіх
суттєвих обставин у справі, що є порушенням норм процесуального
законодавства, а справу слід направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
При новому розгляді слід встановити усі суттєві обставини у
справі та прийняти рішення відповідно до законодавства.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Полтавської області від
07.10.2004 та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 30.11 2004 у справі N 9/122 скасувати, а
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.