ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2005 Справа N 45/80-22/447
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. - головуючий, Козир Т.П., Семчука В.В. розглянув
касаційну скаргу АТЗТ "Інтер-Контакт" на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 20.01.2005 р. у справі
N 45/80-22/447 за позовом державного підприємства "Железная дорога
Молдовы" до АТЗТ "Інтер-Контакт" про стягнення 437 836,31
швейцарських франків за участю представників позивача -
Гутюм Л.В., Потирніке О.М., відповідача - Потьомкіна Є.О.,
Ананченко Є.М., Ященко Н.М. Рішенням господарського суду м. Києва
від 19.04.2004 р. відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
20.01.2005 р. рішення господарського суду м. Києва від
19.04.2004 р. скасовано; позов задоволено; стягнуто з АТЗТ
"Інтер-Контакт" на користь державного підприємства "Железная
дорога Молдовы" 437 836,31 грн. швейцарських франків.
У касаційній скарзі АТЗТ "Інтер-Контакт" просить скасувати
постанову Київського апеляційного господарського суду від
20.01.2005 р., посилаючись на те, що вона прийнята з порушенням
норм чинного законодавства, та залишити в силі рішення
господарського суду м. Києва від 19.04.2004 р.
У відзиві на касаційну скаргу державне підприємство "Железная
дорога Молдовы" просить постанову Київського апеляційного
господарського суду від 20.01.2005 р. залишити без змін,
а скаргу - без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників
сторін, суд встановив наступне.
У травні 2003 р. державне підприємство "Железная дорога
Молдовы" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення
з АТЗТ "Інтер-Контакт" 437 836,31 грн. швейцарських франків
заборгованості.
Місцевий суд повно, всебічно дослідив доводи і докази сторін,
належно їх оцінив та дійшов обґрунтованих юридичних висновків про
відмову в задоволенні позову. При цьому суд виходив з того, що
всупереч ст. 32, 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивачем не доведено
факту надання відповідачеві транспортно-експедиторських послуг за
період з жовтня 2000 р. по січень 2001 р. включно. Так, позивачем
на вимогу суду не надано планів перевезень погоджених з
відповідачем, обов'язкова наявність яких передбачена п. 1.2.
контракту від 01.06.2000 N 20/005, а з пояснень позивача випливає,
що такі плани перевезень за вказані періоди не складалися та не
затверджувалися. Як встановлено судом, відповідач не замовляв
протягом жовтня - грудня 2000 р. та січня 2001 р. послуги за
контрактом від 01.06.2000 р. Крім того, не доведено суду факту
направлення звітів позивача за формою 4-а за жовтень, листопад,
грудень 2000 р., січень 2001 р. про виконані послуги із
зазначенням сум і об'ємів. Докази оплати відповідачем коштів у
якості згоди на виконання робіт як це передбачено п. 3.2 спірного
контракту в матеріалах справи відсутні.
Апеляційний суд, маючи в своєму розпорядженні ті ж докази, що
і суд першої інстанції, оцінив їх на свій розсуд та дійшов
помилкових висновків про скасування законного рішення місцевого
суду і задоволення позову. Суд залишив поза увагою наведені в
рішенні місцевого суду висновки про те, що сторони не вчиняли
юридично значимих дій на виконання укладеного контракту від
01.06.2000 р., які свідчили б про надання позивачем послуг. Саме
системний аналіз наданих сторонами доказів в сукупності дозволив
суду першої інстанції ухвалити рішення про відмову в задоволенні
позову.
З постанови апеляційного суду вбачається, що встановлені
судом обставини обґрунтовані не прямими, а побічними доказами.
В даному випадку мали здійснюватись послуги на залізничні
перевезення на території Республіки Молдова. Місцевий суд
встановив і цього не спростував апеляційний суд, що надання такого
роду послуг можливе лише за наявності, зокрема, плану перевезень,
заявок на залізничне перевезення у відповідності до умов контракту
та діючого законодавства. Отже, відсутність саме цих основних
документів унеможливлює надання іншим побічним доказам юридичної
сили.
Так, апеляційний суд послався у якості доказів доведеності
позовних вимог на три листи відповідача про визнання вимог, що не
є коректним. В одному з листів (т. 1, а.с. 173) відповідач
чітко зазначив про відсутність заборгованості, в інших
(т. 2, а.с. 9, 76) містяться пропозиції здійснення розрахунків з
певними умовами.
Помилковим є посилання суду на дорожні відомості про
здійснення перевезень ТЕП "ЧФМ-експедиція", тому що з
01.10.2000 р. цього підприємства не існує (т. 2, а.с. 12, 13), а
позивач стверджує, що це підприємство надавало послуги за спірний
період: жовтень, листопад, грудень 2000 р. січень 2001 р.
Це ж стосується наданих позивачем звітів форми 4-а, на які
послався апеляційний суд. Судом не враховане те, що звіти не
містять обов'язкових реквізитів щодо суми коштів та об'ємів
перевезень.
Враховуючи викладене, постанова апеляційного суду не
відповідає матеріалам справи, тому підлягає скасуванню, а рішення
місцевого суду - залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-9 - 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу АТЗТ "Інтер-Контакт" задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
20.01.2005 р. у справі N 45/80-22/447 скасувати.
3. Рішення господарського суду м. Києва від 19.04.2004 р. у
справі N 45/80-22/447 залишити в силі.
4. Стягнути з державного підприємства "Железная дорога
Молдовы" на користь АТЗТ "Інтер-Контакт" 850,00 грн. державного
мита.
5. Доручити господарському суду м. Києва видати наказ.