ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2005 Справа N 14/281
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні в відповідальністю “Меркор”
м. Києві касаційну скаргу
на рішення господарського суду Полтавської
області від 12.10.2004 року
у справі за позовом Закритого акціонерного товариства
“Укрнадра-ресурси”
До Товариства з обмеженою
відповідальністю “Меркор” і товариства
з обмеженою відповідальністю “Союз-К”
Про стягнення заборгованості,
У С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 року позивач звернувся до господарського суду
Полтавської області з позовною заявою до ТзОВ “Меркор” про
стягнення заборгованості в сумі 1233753,91 грн., посилаючись на
те, що останній за договором поруки № 2004/1 від 22.06.2004 року
поручився перед ним в повному обсязі за виконання зобов’язань
ТзОВ “Союз-К” за договором № Г-153/04 від 30.01.2004 року та
усіма Додатковими угодами до нього.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач збільшив
заявлені вимоги та просив стягнути солідарно з ТзОВ “Меркор” і
ТзОВ “Союз-К” заборгованість в сумі 1776856,80 грн. з
урахуванням нової редакції акту звірки розрахунків.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.10.2004
року позов задоволено.
В апеляційному порядку зазначене рішення суду першої інстанції
не переглядалось.
У касаційній скарзі відповідач ТзОВ “Меркор” вважає, що судом
порушено і неправильно застосовано норми матеріального та
процесуального права, і тому просить прийняте ним рішення
скасувати та в позові відмовити.
Відзиви на касаційну скаргу від позивача та відповідача ТзОВ
“Союз-К” до суду не надходили.
У судовому засіданні оголошувалась перерва на 20.07.2005 року.
Заслухавши пояснення представника відповідача ТзОВ “Меркор”,
дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали
справи і прийняте в ній судове рішення, суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між позивачем і
відповідачем ТзОВ “Союз-К” було укладено договір № Г-153/04 від
30.01.2004 року, за умовами якого позивач зобов’язався поставити
природний газ, а відповідач прийняти та здійснити за нього
оплату.
До зазначеного договору його сторонами укладалися додаткові
угоди щодо обсягів поставки, ціни та строків розрахунків.
До матеріалів справи судом було залучено договір поруки № 2004/1
від 22.06.2004 року, за яким виконання зобов’язання покупцем
перед продавцем за договором № Г-153/04 від 30.01.2004 року
забезпечується порукою, та у вступній частині якого поручителем
значиться ТзОВ “Фарватер”, а на останній сторінці поручителем
зазначено ТзОВ “Меркор”.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про
солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у зв’язку з
порушенням відповідачем ТзОВ “Союз-К” зобов’язання за договором
№ Г-153/04 від 30.01.2004 року з оплати за поставлений природний
газ.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови
Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про
судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про
встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом
обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а
також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при
задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і
відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Оскаржене судове рішення цим вимогам не відповідає.
Так, поклавши відповідальність на ТзОВ “Меркор” як поручителя
перед позивачем за порушення зобов’язання відповідачем ТзОВ
“Союз-К” на підставі договору поруки № 2004/1 від 22.06.2004
року суд в порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
з’ясував обставин, пов’язаних з його укладенням не звернувши
уваги на суперечливий зміст зазначеного договору в частині
найменування поручителя та не встановив дійсних обставин щодо
особи поручителя за вказаним договором, і не навів цим
обставинам правової оцінки.
Разом з цим, не врахувавши вимог ч. 6 ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно якої господарський суд не приймає, зокрема
визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать
законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані
законом інтереси, суд в основу обгрунтування наведених ним
висновків поклав визнання позову відповідачами не вживши
необхідних заходів відповідно до вимог ст.ст. 38, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
для всебічного, повного і об’єктивного розгляду всіх
обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом.
Водночас, обгрунтувавши прийняте рішення визнанням позову
відповідачами, суд не врахував вимог ч. 5 ст. 78 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, за якою у разі визнання відповідачем позову
господарський суд приймає рішення про задоволення позову за
умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не
порушують прав і охоронюваних Законом інтересів інших осіб та,
виходячи з цих вимог, не перевірив чи не суперечать дії
відповідачів щодо визнання позову законодавству або чи не
порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
До того ж, судом не було досліджено умов договорів, які є
підставою позову з урахуванням додаткових угод та не було
перевірено обгрунтування розміру заявлених вимог, і при
задоволенні грошових вимог у прийнятому рішенні не наведено
розрахунків, з яких виходив суд.
У той же час, суду слід було мати на увазі положення передбачені
параграфами 1,3 Глави 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
За таких обставин, оскаржене судове рішення не можна визнати
законним й обгрунтованим, і тому воно підлягає скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати
викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9-111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Меркор” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 12.10.2004
року скасувати, і справу № 14/281 передати на новий розгляд до
суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П. Гончарук