ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2005 Справа N 32/525-29/198
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 16.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Цвітненко Д.М. - дов. від 01.03.2005 року
відповідача Ткаченко О.Є. - дов. від 06.01.2005 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.10.2004 року
у справі N 32/525-29/198 господарського суду міста Києва
за позовом Дочірнього підприємства "Край Проперті"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі
м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - від
29.07.2003 року N 232308/0, N 242308/0
В С Т А Н О В И В:
В серпні 2003 року Дочірнє підприємство "Край Проперті"
звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про
визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від
29.07.2003 року N 232308/0 з вимогою сплатити донарахований
податок на додану вартість у розмірі 57 889,00 грн. та штрафні
санкції у розмірі 28 944,50 грн., всього 86 833,50 грн. та
податкового повідомлення-рішення від 29.07.2003 року N 242308/0 з
повідомленням про встановлення факту завищення бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість у розмірі
2 108 441,00 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі
акта від 24.07.2003 року N 178/23-08/07-24365189 про результати
позапланової документальної перевірки Дочірнього підприємства
"Край Проперті" з питання достовірності заявленого до
відшкодування податку на додану вартість за січень, травень
2003 року, яким встановлено порушення позивачем вимог
підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та донараховано податок на додану
вартість на суму 57 889,00 грн. та зменшено суму податку на додану
вартість, заявленого позивачем до відшкодування в січні 2003 року
на суму 24833,00 грн., в травні 2003 року на суму 2083608,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при вирішенні питання про
включення орендних платежів, наявність яких відповідач не
заперечує, до складу валових витрат позивача, відповідач
використав пункт 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, який є загальною нормою, що
діє у випадках відсутності спеціального правового регулювання, а
не підпункт 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 вказаного вище закону, який
має застосовуватися в даному випадку. Крім того, позивач
посилається на те, що чинне законодавство не передбачає
обов'язкової передачі майна в оперативний лізинг (оренду) чи
введення об'єкту оренди в експлуатацію, адже це не впливає на
податкові зобов'язання орендодавця і орендаря, для віднесення
витрат орендаря до валових достатньо тільки нарахування
лізингового (орендного) платежу. Відповідач не заперечує факту
дійсності договору оренди та факту здійснення по ньому платежу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.07.2004 року
(суддя Усатенко І.В.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 12.10.2004 року (судді:
Новіков М.М. - головуючий, Мартюк А.І., Мачульський Г.М.), позов
задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від
29.07.2003 року NN 232308/0, 242308/0. Стягнуто з Державної
податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на користь
Дочірнього підприємства "Край Проперті" 203,00 грн. судових
витрат.
Мотивуючи судові рішення господарські суди першої та
апеляційної інстанцій з посиланням на пункт 5.1 статті 5,
підпункт 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, підпункт 7.2.1
пункту 7.2 статті 7, підпункти 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
зазначили про те, що витрати позивача по сплаті орендної плати,
відносяться до складу валових витрат, податок на додану вартість,
сплачений у складі таких витрат, відноситься до податкового
кредиту. Крім того, суди зазначили, що оскільки на підтвердження
суми податкового кредиту позивач мав належним чином оформлені
податкові накладні, висновки відповідача, наведені в акті
перевірки про завищення позивачем бюджетного відшкодування та
донарахування податку на додану вартість, судом вважаються
помилковими. Також судами встановлено, що об'єкт оренди введений в
експлуатацію, переданий позивачу та пристосований для використання
в господарській діяльності позивача. Крім того, судами зазначено
про те, що в акті перевірки не встановлено порушення щодо
правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат
зроблених передплат за договором оренди в січні, травні 2003 року.
Не погоджуючись з постановою, Державна податкова інспекція у
Печерському районі м. Києва звернулась до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою на постанову Київського
апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2004 року по справі
N 32/525-29/198, в якій просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 12.10.2004 року та рішення
господарського суду міста Києва від 06.07.2004 року по справі
N 32/525-29/198 та прийняти нове рішення по справі, яким відмовити
в задоволенні позовних вимог Дочірньому підприємству "Край
Проперті", мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення
судами норм матеріального права, а саме: пункту 1.18 статті 1,
пункту 5.1 статті 5, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Зокрема, заявник вважає, що до
складу валових витрат виробництва та обігу не відносяться витрати
позивача у формі передплати за оренду приміщення, яке не введено в
експлуатацію.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу в якому зазначає, що
доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, є
неправомірними, не відповідають чинному законодавству України,
суперечать практиці застосування правових норм та обставинам
справи і просить залишити без задоволення касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, а
постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.10.2004 року та рішення господарського суду міста Києва від
06.07.2004 року по справі 32/525-29/198 - без змін. Зокрема,
позивач посилається на те, що відповідачем не заперечується
дійсність договору оренди, передплата за оренду приміщення та
наявність належно виписаних податкових накладних, також останнім
не заперечується, що укладання договору оренди та передплата за
оренду приміщення пов'язано з господарською діяльністю позивача,
нежиле приміщення введено в експлуатацію, передано позивачу та
використовується ним у власній господарській діяльності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України переглядає за
касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського
суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, спірні
податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта перевірки
від 24.07.2003 року N 178/23-08/07-24365189 Дочірнього
підприємства "Край Проперті" з питання достовірності заявленого до
відшкодування податку на додану вартість за січень та травень 2003
року, у якому зокрема зазначено, що ДП "Край Проперті" включило до
складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у
складі передплати за оренду приміщення, сплачені АТВТ
"Банкомзв'язок" у січні 2003 року - 24833,33 грн., у травні
2003 року - 2141496,91 грн. При проведенні зустрічної перевірки
АТВТ "Банкомзв'язок" встановлено, що зазначене приміщення
знаходиться у стані незавершеного будівництва. На балансі
обліковується на рахунку "Капітальні інвестиції". На момент
укладання договору оренди з ДП "Край Проперті" вартість вказаного
об'єкту становить 4906384,00 грн.
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати
виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Поняття "господарська діяльність" визначено у пункті 1.32
статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, як будь-яка діяльність особи, направлена на
отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації
такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
під
терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що
призначаються платником податку для використання у господарській
діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365
календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних
цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з
фізичним або моральним зносом.
Також судами встановлено, що відповідно до умов договору
оренди від 25.12.2002 року N 1, укладеним між позивачем та ВАТ
"Банкомзв'язок", позивачу (орендарю) передається в оренду
приміщення з метою подальшої передачі орендарем цього приміщення в
суборенду. Сторони дійшли згоди, що приміщення будуть передані не
раніше 01.10.2003 року, але не пізніше 01.01.2004 року. Передача
приміщень в оренду оформлюється актом прийому-передачі після
введення об'єкту в експлуатацію. Відповідно до пункту 3.2
вказаного договору, орендна плата за перші 48 місяців
перераховується як попередня плата до моменту введення в
експлуатацію приміщення.
Судами встановлено, що виконання умов вищезазначеного
договору підтверджується матеріалами справи, а саме: копіями
договору оренди, податкових накладних та банківських виписок,
копіями платіжних доручень, що підтверджують сплату позивачем
коштів орендодавцю.
З врахуванням викладеного судова колегія погоджується з
висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що, враховуючи
мету укладання договору, а саме здавання окремих частин об'єкту в
суборенду, на момент укладення договору позивач мав намір
використовувати зазначений об'єкт у власній господарській
діяльності.
Крім того судами досліджені надані позивачем: договори оренди
N 1/М від 03.11.2003 року, N 6/МА від 03.12.2003 року, N 63/МА від
21.04.2004 року, N 60/МА від 07.04.2004 року, в яких орендодавцем
виступає позивач, акти передачі та приймання об'єкта оренди до
договорів оренди N 60/МА від 17.04.2004 року та N 6/МА від
03.12.2003 року, які свідчать про той факт, що об'єкт оренди
введений в експлуатацію, переданий позивачу та пристосований для
використання в господарській діяльності позивача.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 4 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу).
Враховуючи викладене касаційна інстанція погоджується з
висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що витрати
позивача понесені у зв'язку зі сплатою орендних платежів за оренду
приміщення, відносяться до складу валових витрат, а податок на
додану вартість, сплачений у складі таких витрат, відноситься до
податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по
сплаті податку; що не підтверджені податковими накладними чи
митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом
прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує
перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У
разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом
суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту,
залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом
документами, платник податку несе відповідальність у вигляді
фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на
суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим
підпунктом документами.
Пункт 7.5 статті 7 цього ж Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визнає датою
виникнення права платника податку на податковий кредит дату
здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з
банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг) б) дата отримання - податкової накладної.
Судами встановлено, що податкові накладні оформлені належним
чином та відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Таким чином суми податкового кредиту підтверджені належним
чином оформленими податковими накладними, отже висновки
відповідача, наведені в акті перевірки про завищення позивачем
бюджетного відшкодування та донарахування податку на додану
вартість правомірно судом першої та апеляційної інстанції визнані
помилковими.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що
матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої та
апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх
сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку
обставинам, викладеним в акті перевірки, на підставі якого
прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, та дійшли
обґрунтованого висновку, про їх невідповідність нормам чинного
законодавства, а тому правомірно визнали їх недійсним.
За таких обставин, керуючись законом, суди підставно
задовольнили позовні вимоги. Як наслідок, прийняті судами рішення
та постанова відповідають положенням статей 84, 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що
викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 року N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" зі
змінами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
судами норм матеріального права при прийнятті рішення та постанови
не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в
зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових
рішень колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 06.07.2004 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
12.10.2004 року у справі N 32/525-29/198 господарського суду міста
Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової
інспекції у Печерському районі м. Києва - без задоволення.