ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2005 Справа N 2/282-20/293
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Овечкіна В.Е.,
суддів: Чернова Є.В., Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача - Шкіль М.І.,
відповідачів - не з'явилися,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Державний ощадний
банк України" в особі Львівського облуправління
на постанову від 29.12.2004 Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 2/282-20/293
за позовом ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі
Львівського облуправління
до 1. ВДВС Франківського РУЮ м. Львова
2. Управління держказначейства у Львівській області
про стягнення 6113,20 грн. збитків
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від
28.10.2004 (суддя П.Манюк) в позові відмовлено у зв'язку з
необгрунтованістю позовних вимог та недоведеності вини органу ДВС
у заподіянні позивачу шкоди.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
29.12.2004 (судді: Зданкевич З.І., Дух Я.В., Кравченко М.В.)
рішення залишено без змін з тих же підстав.
ВАТ "Державний ощадбанк України" в особі Львівського
облуправління у поданій касаційній скарзі просить рішення та
постанову скасувати, прийняти нове рішення про стягнення з другого
відповідача 6113,20 грн. збитків, заподіяних органом ДВС, оскільки
вважає, що факт заподіяння банку шкоди першим відповідачем
підтверджено ухвалою господарського суду Львівської області від
29.06.2004 по справі N 4/331-11/97 і цей факт слід вважати
встановленим за рішенням суду, так як ухвали, що винесені за
результатами розгляду по суті скарг на дії органів ДВС (ст. 121-2
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), по своїй юридичній силі є рішенням по
справі.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на
предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх
інстанцій та заслухавши пояснення присутнього у засіданні
представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова -
залишенню без змін з наступних підстав.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що
орган ДВС при виконанні наказу господарського суду у справі
N 4/331-11/97 діяв у відповідності з вимогами ст. 51 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
, а позивачем не
доведено неправомірності дій першого відповідача, що вказує на
відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями ВДВС та
шкодою.
Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що позивач не
обгрунтував факт придбання іноземної валюти за стягнуті кошти в
гривнях по завданню державного виконавця, тим самим не довів, що
понесені ним витрати, пов'язані з придбанням іноземної валюти, є
об'єктивним результатом протиправних дій чи бездіяльності першого
відповідача при примусовому виконанні наказу господарського суду
Львівської області від 26.02.2002 N 1/331-11/97.
Колегія погоджується з такими висновками судів, оскільки з
матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено вчинення
ним операцій з придбання іноземної валюти за стягнуті в ході
виконавчого провадження кошти в національній валюті під тиском,
впливом чи примусом з боку державного виконавця. Зазначена обмінна
операція, яка потягла необхідність сплати збору на обов'язкове
державне пенсійне страхування, була здійснена банківською
установою на власний розсуд з метою ведення господарської
діяльності, а тому намагання позивача перекласти на орган ДВС свої
господарські витрати слід визнати безпідставним.
Судом правомірно відмовлено в позові про відшкодування
збитків у вигляді сплаченого збору на обов'язкове державне
пенсійне страхування за умов відсутності причинно-наслідкового
зв'язку між діями органу ДВС щодо стягнення коштів боржника у
гривнях та подальшим їх переведенням стягувачем в іноземну валюту.
Ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (606-14)
не
передбачає відшкодування органом ДВС стягувачу курсової різниці
від сум іноземної валюти, стягуваної за наказом господарського
суду в гривневому еквіваленті, за період вчинення виконавчих дій в
межах встановлених строків. Такі витрати кредитора відшкодовуються
за рахунок боржника.
Колегія відхиляє твердження скаржника про те, що ухвала від
29.06.2004 у справі N 4/331-11/97, яка винесена на підставі
ст. 121-2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є за своєю юридичною силою
рішенням по справі, викладеним у вигляді ухвали, оскільки
зазначена ухвала винесена після закінчення виконавчого провадження
у справі, тобто вже після вирішення спору по суті та набрання
законної сили рішенням суду. Отже, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 35
ГПК України преюдиціальні факти можуть встановлюватися рішенням
суду першої інстанції (ст.ст. 82, 84 ГПК України), постановами
апеляційної та касаційної інстанцій (ст.ст. 105, 111-11 ГПК
України) та постановою Верховного Суду України (ст. 111-20 ГПК
України), але аж ніяк не ухвалами господарського суду, винесеними
за результатами розгляду скарг на дії органів державної виконавчої
служби. Отже, суд в оскаржуваній постанові правильно розмежував
рішення господарського суду, якими можуть встановлюватися
преюдиціальні факти (ст. 82 ГПК України), та ухвали процесуального
характеру, якими такі факти не встановлюються, чим спростовуються
безпідставні доводи позивача про ототожнення апеляційним судом
вищезгаданих судових актів.
Виходячи з наведеного суди попередніх інстанцій правильно
дійшли висновку про недоведеність понесення позивачем збитків
внаслідок дій органу ДВС по виконанню наказу господарського суду,
а тому в даному випадку відсутні підстави для скасування
оскаржуваних рішення та постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
29.12.2004 у справі N 2/282-20/293 залишити без змін, а касаційну
скаргу ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі Львівського
обласного управління - без задоволення.