ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.07.2005 Справа N 05/183
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого у засіданні (доповідач), Панченко Н.П.,
Плахотнюк С.О.
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "Черкасизалізобетонбуд"
на постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 10.06.2005 р.
у справі N 05/183 господарського суду Черкаської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пері
Україна"
до товариства з обмеженою відповідальністю
"Черкасизалізобетонбуд"
про стягнення 186956,77 грн.
та за зустрічним позовом товариства з обмеженою
відповідальністю "Черкасизалізобетонбуд"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Пері Україна"
про визнання права власності на майно
за участю представників:
- позивача - Скічко І.В. (дов. від 15.07.2005 р. N 568);
- відповідача - Ніколаєв О.В. (дов. від 17.01.2005 р. N 14)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Черкаської області від
28.02.2005 року відмовлено у задоволенні позовних вимог товариства
з обмеженою відповідальністю "Пері Україна", м. Київ про стягнення
з товариства з обмеженою відповідальністю "Черкасизалізобетонбуд",
м. Черкаси 186956,77 грн. заборгованості, договір оперативної
оренди обладнання від 12.09.2003 року N 240 визнано неукладеним.
Зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю
"Черкасизалізобетонбуд", м. Черкаси про визнання права власності
на майно залишено без розгляду.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що між
сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов
господарського договору, а відтак договір оренди обладнання від
12.08.2003 року N 240 суд визнав неукладеним з посиланням на ч. 8
ст. 81 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, у зв'язку із чим суд першої
інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для
задоволення первісного позову про стягнення орендної плати.
Зустрічний позов залишено без розгляду з посиланням на ст. 60
ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, оскільки він не є взаємопов'язаним з
первісним позовом.
Постановою Київського міжобласного господарського
апеляційного суду від 10.06.2005 року рішення господарського суду
Черкаської області скасовано повністю та прийняте нове рішення,
яким первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Пері
Україна", м. Київ задоволений повністю та стягнуто з товариства з
обмеженою відповідальністю "Черкасизалізобетонбуд", м. Черкаси на
користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пері Україна"
170491,20 грн. основного боргу з урахуванням встановленого індексу
інфляції, три відсотки річних в розмірі 4 254,71 грн.,
12211,86 грн. пені, 1700,00 грн. витрат зі сплати державного мита
в суді першої інстанції, 850 грн. витрат зі сплати держмита за
розгляд справи в апеляційній інстанції та 118,00 грн. витрат за
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Товариство з обмеженою відповідальністю
"Черкасизалізобетонбуд", не погоджуючись з прийнятим у справі
судовим рішенням апеляційної інстанції, подало касаційну скаргу, в
якій просить її скасувати та залишити в силі рішення
господарського суду Черкаської області від 28.02.2005 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ТОВ "Черкасизалізобетонбуд"
стверджує, що апеляційним господарським судом порушено норми
матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
правильність застосування місцевим і апеляційним господарськими
судами норм матеріального і процесуального права, повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки,
колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана
постанова підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний
господарський суд в порядку ст.ст. 99, 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі
обставини справи в їх сукупності, та керуючись законом
обґрунтовано задовольнив позовні вимоги за первісним позовом,
аргументовано відмовивши в зустрічному. Як наслідок, прийнята
судом апеляційної інстанції постанова відповідає вимогам, що
викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.76 р. N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення" зі змінами
та доповненнями.
Посилання товариства з обмеженою відповідальністю
"Черкасизалізобетонбуд" на те, що апеляційним судом неправомірно
не застосовані норми ст. 63 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 241
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, так як додатки до договору оренди N 240 від
12.08.2003 року підписані заступником директора без наявності
належних на те повноважень - правомірно не прийняті апеляційним
судом до уваги, оскільки як вбачається із матеріалів справи дані
підписи скріплені печаткою підприємства, а відтак позивач за
первісним позовом не мав підстав для перевірки повноважень особи,
що підписала відповідний документ. При цьому, це є додатковим
доказом схвалення ТОВ "Черкасизалізобетонбуд" укладеної угоди.
Окрім цього, апеляційною інстанцією обґрунтовано враховано,
що відповідач за первісним позовом після підписання додатків до
договору, узгодив суму заборгованості шляхом підписання актів
звірки взаєморозрахунків, що підтверджує подальше схвалення угоди
в розумінні ст. 63 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та її дійсність, а також
узгодження розміру орендної плати. Доводи та посилання ТОВ
"Черкасизалізобетонбуд" про те, що будівельну опалубку воно
отримувало для чистки не підтверджено належними доказами та
спростовується умовами договору N 240 від 12.08.2003 року та
актами приймання-передачі обладнання, підписаними відповідно до
цього договору.
Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що
застосування місцевим господарським судом під час розгляду справи
норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
є помилковим, оскільки майно, що передавалось в оренду
не є державною або комунальною власністю. Необхідно підкреслити,
що відносно оренди майна інших форм власності ця норма є
диспозитивною, а не імперативною. Зміст цього пункту підкреслює
саме можливість, а не обов'язковість регулювання цим законом
відносин оренди майна інших форм власності. У господарських
правовідносинах можливість визначається самими суб'єктами цих
відносин. В договорі N 240 від 12.08.2003 року відсутні положення
щодо застосування будь-яких норм Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" відсутні.
Пунктом 4.2. цього договору передбачено, що розмір орендної
плати (без ПДВ) становить п'ять відсотків від оціночної вартості
обладнання за один місяць. Оціночна вартість обладнання вказується
в актах прийомупередачі (накладних) та встановлюється сторонами
для визначення розміру: суми орендної плати за передане обладнання
за кожен місяць; плати на випадок неповернення, втрати чи
пошкодження обладнання; відповідальності при невиконанні ними умов
даного договору і відшкодування завданих збитків.
Пунктом 4.1 Договору N 240 від 12.08.2003 року визначено, що
у разі відсутності рахунку про оплату і/або підписаного сторонами
акту виконаних робіт відповідач зобов'язаний сплатити у
встановлений термін орендну плату із розрахунку процентною ставки
відповідно із п. 4.2 договору. В свою чергу, п. 4.2. договору
передбачено, що розмір орендної плати складає 5% від оціночної
вартості обладнання за один місяць. Тобто, виходячи з умов п. 4.1.
договору сторони визначили також альтернативний порядок та умови
розрахунків за користування орендованим обладнанням.
За таких обставин, апеляційний суд правомірно надав оцінку
фактичним обставинам та документам щодо наявності узгодження
розміру орендної плати між сторонами в договорі N 240 від
12.08.2003 року.
Посилання скаржника на неправильне застосування апеляційним
судом норми ст. 334 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, незастосування ст. 328
ЦК України та порушення ст. 321 ЦК України не може бути прийнято
колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що між
сторонами 04.01.2004 року укладений договір купівлі-продажу.
Відповідно до умов договору продавцем є ТОВ "Пері Україна", а
покупцем - ТОВ "Черкасизалізобетонбуд". Згідно із п.п. 2.2., 4.1.
цього договору асортимент, кількість, а також ціна та загальна
вартість товару визначається сторонами в рахунках-фактурах, які є
невід'ємною частиною договору.
На виконання договору ТОВ "Пері Україна" виставлено ТОВ
"Черкасизалізобетонбуд" рахунок-фактуру N 00365. Останнє здійснило
часткову оплату за товар. Зазначене підтверджується наявними у
справі платіжними дорученнями, а також податковими накладними ТОВ
"Пері Україна". Пунктом 6.1. договору купівлі-продажу передбачено,
що передача товару здійснюється на підставі накладної, дата якої
відповідно до п. 6.2. договору є датою передачі обладнання.
За таких обставин, судом апеляційної інстанції законно
застосовано положення ст. 334 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно із
якими право власності у набувача за договором виникає з моменту
передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом,
оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано суду документу
(накладної), який би підтверджував факт передачі та як наслідок
передачу набувачу (покупцю) всіх прав та повноважень з
розпорядження майном.
Також, слід зауважити, що визнання договору неукладеним не є
одним із способів захисту порушених цивільних прав підприємств чи
організацій передбачених ст. 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки
встановлення факту не укладення договору не призводить до
поновлення порушених прав, а є лише елементом оцінки фактичних
обставин справи та обґрунтованості вимог особи.
Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають,
зокрема: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не
передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок
інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон
пов'язує настання цивільно-правових наслідків.
Отже, цілком правомірно та у відповідності до чинного
законодавства України апеляційним судом в задоволенні зустрічного
позову товариства з обмеженою відповідальністю
"Черкасизалізобетонбуд" до ТОВ "Пері Україна" відмовлено.
Вказаний висновок апеляційного господарського суду є
законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і
процесуального права, а доводи касаційної скарги його не
спростовують.
З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції зміні
або скасуванню не підлягає.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Черкасизалізобетонбуд" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 10.06.2005 року у справі N 05/183 залишити
без змін.