ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03-07.04.2005 Справа N 8/162
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянула касаційну скаргу відкритого акціонерного
товариства "Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (далі
Товариство)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду
від 30.11.04
у справі N 8/162 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом Товариства
до державного підприємства матеріально-технічного
забезпечення залізничного транспорту "Укрзалізничпостач" (далі
Підприємство),
третя особа відрите акціонерне товариство "Маріупольський
металургійний комбінат ім. Ілліча" (далі Комбінат),
про визнання недійсним договору
В засіданні взяли участь представники
- позивача:
Руденко М.В. (за дов. N 24-5-93 від 22.03.05) - у судовому
засіданні 24.03.05;
- відповідача:
Годунова Л.М. (за дов. N ЦХП-130 від 24.01.05) - у судовому
засіданні 24.03.05;
- третьої особи:
Царіцина Є.О. (за дов. N 09/1093 від 23.03.05) - у судовому
засіданні 24.03.05;
Відводів складу колегії суддів не заявлено.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
судовому засіданні 24.03.05 було оголошено перерву до 07.04.05 для
виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин
постанови Вищого господарського суду України.
У судовому засіданні 07.04.05 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.
Рішенням від 20.09.04 господарського суду Дніпропетровської
області (суддя Дубінін І.Ю.) визнано недійсним договір уступки
вимоги N 13/198-ЦХ від 11.11.97, укладений між Підприємством та
Товариством.
На користь Товариства з Підприємства стягнуто 85 грн.
державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Постановою від 30.11.04 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого
Белінської В.О., суддів Логвиненко А.О., Бахмат Р.М.) апеляційну
скаргу Підприємства задоволено.
Рішення від 20.09.04 господарського суду Дніпропетровської
області скасовано.
В позові Товариству відмовлено.
З Товариства на користь Підприємства стягнуто судові
витрати - 850 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційної інстанції
Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою.
Товариство просить скасувати постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду та залишити без змін рішення
господарського суду Дніпропетровської області.
Товариство вважає, що судом апеляційної інстанції при
прийнятті оскарженої постанови було порушено вимоги ст. 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 4-2, 4-3, 34, 43, 103,
105 Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
та
ст.ст. 63, 71, 76 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
При цьому скаржник зауважує, що в даному випадку апеляційною
інстанцією не досліджені обставини справи, що стосуються моменту
коли Товариство дізналося про існування спірного договору, що в
свою чергу, призвело до невірного застосування норм ст.ст. 71, 76
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи
на предмет правильності їх оцінки судом, а також правильність
застосування норм процесуального і матеріального права дійшла до
висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 11.11.97 між
Підприємством та Товариством, в особі заступника директора
Воробйова М.О., який діяв на підставі статуту, було укладено
договір про уступку вимоги N 13/198-ЦХ, згідно з умовами якого
Підприємство уступало Товариству право вимоги оплати боргу на суму
1 000 000 грн. стосовно Комбінату (Боржник).
Право вимоги підтверджено актом без банківського заліку
взаємної заборгованості N 1/115 ЦХ/ВЗ (1072) від 28.10.97, як це
передбачено п. 3 Договору.
На вказану суму, на підставі п. 8 Договору уступки вимог,
Товариством в рахунок компенсації поставлено Підприємству колеса
цільнокатані.
Судовими інстанціями також було взято до уваги, що відповідно
до п. 8.4.5 Статуту Товариства, у редакції, яка діяла на час
укладання спірної угоди, здійснювати будь які дії від імені
Товариства без доручення мав право лише голова правління.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до довідки
юридичного відділу Товариства від 14.01.02 за N 24-12 доручення на
право підписання угод від імені Товариства за період з 01.01.97 по
31.12.98 заступнику директора Воробйову М.О. не видавалося, а тому
у нього не було правових підстав для підписання спірної угоди від
імені Товариства.
Згідно п.п. 8.4.1, 8.4.2, 8.4.5, 8.4.8, 8.4.7, 8.4.9 п. 8.4
Статуту Товариства, правління є виконавчим органом Товариства, яке
складається з голови та 14 членів, роботою якого керує голова
правління, який вправі без довіреності здійснювати дії від імені
Товариства, уповноважений керувати поточними справами та
самостійно вирішувати питання діяльності Товариства, за винятком
віднесених Статутом до компетенції інших органів управління.
Загальні збори акціонерів та інші органи управління не мають
права втручатись в оперативну діяльність голови правління, який
діє на основі єдиноначальності в рамках компетенції і прав,
делегованих йому загальними зборами акціонерів
Правління самостійно визначає сферу компетенції, прав і
відповідальності структурних підрозділів.
До компетенції правління відноситься всі питання, діяльності,
крім тих, які діючим законодавством, Статутом або рішенням
загальних зборів акціонерів віднесені до компетенції іншого органу
Товариства.
Судом першої інстанції враховано, що протоколом загальних
зборів акціонерів Товариства N 2 від 05.03.97 було затверджено
нову редакція Положення про правління Товариства.
Відповідно до п.п. 2.7, 3.1, 3.2 вказаного Положення, голова
правління без довіреності здійснює в межах своїх повноважень усі
дії від імені Товариства та розподіляє обов'язки між членами
правління, а на період тимчасової його відсутності (відпустка,
відрядження, хвороба тощо) їм приймається рішення про призначення
з числа членів правління тимчасово виконуючого зв'язки голови
правління.
Вказаним Положенням до функцій і компетенції правління
Товариства вирішення питань оперативної діяльності Товариства не
відноситься.
На підставі зібраних доказів та діючого законодавства і
правовстановлюючих документів суд першої інстанції правомірно
прийшов до висновку, що на момент укладення спірної угоди право на
підписання від імені Товариства договорів взагалі і спірного
договору зокрема було надано лише голові правління Товариства,
оскільки рішення голови правління про призначення тимчасово
виконуючого обов'язки голови правління, або надання права на
підписання угод посадовим особам Товариства відсутні.
Вказані обставини також підтверджено довідкою від N 24-221
від 09.08.04, яка підписана директором з безпеки Ахременко В.А.,
заступником генерального директора Воробйовим М.О. та начальником
управління з забезпечення виробництва матеріальними і
енергетичними ресурсами Польовим О.Ю.
Вказане також підтверджується копією Положення про управління
з забезпечення виробництва матеріальними і енергетичними ресурсами
Товариства, де визначено, що до компетенції управління та його
начальника не входить підписання будь-яких господарських
договорів.
Суд першої інстанції також врахував виписку з книги
реєстрації довіреностей Товариства, де вказано, що за період з
01.01.93 по 13.08.99 довіреність на ім'я Воробйова М.О. була
видана тільки 03.06.99.
Також враховано, що у спірному договорі відсутнє посилання на
те, що заступник директора Воробйов М.О. діяв на підставі
довіреності.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
доказами у справі є будь-які фактичні дані, на
підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку,
встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються
вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають
значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона, згідно зі ст. 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повинна довести ті обставини, на які
вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази
подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Враховуючи вказане, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що факт підписання спірного
договору з боку Товариства не підтверджено об'єктивними
матеріалами і обставинами справи та не спростовані відповідними
доказами Підприємства, які би обґрунтовували заперечення
останнього.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський
суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон
пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних
наслідків.
Такими наслідками є відповідність змісту угоди вимогам
закону, додержання встановленої форми та правоздатності сторін за
угодою і у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, та
ті обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції
прийшов до висновку, що спірний договір відповідає вимогам
глави 17 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який діяв момент
укладення цього договору, в частині змісту та форми угоди.
Оскільки письмова угода укладається шляхом складання
письмового документа, яким визначається її зміст та підписується
безпосередньо особою, яка укладає угоду від імені юридичної особи,
яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі,
довіреності, установчих документах ,як це визначено ст. 44, 48, 62
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Укладання угоди може бути здійснено посадовою особою
юридичної особи без довіреності, якщо вона діє в межах
повноважень, наданих законом, іншим правовим актом або установчими
документами.
Письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи
її представником на підставі довіреності, закону або
адміністративного акту.
В той же час, якщо угода підписана без відповідних
повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень, то у
відповідності до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
це є
підставою для визнання укладеної угоди недійсною як такої, що не
відповідає вимогам закону.
Матеріалами справи підтверджено, що заступник директора
Воробйов М.О. підписав договір про уступку вимоги N 13/198-ЦХ від
11.11.97 не маючи необхідних повноважень, які ґрунтувались би на
довіреності, законі або адміністративному акті, у зв'язку з чим
суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про наявність
підстав для визнання згаданої угоди недійсною, як такої, що не
відповідає вимогам закону.
Також враховано, що наступне схвалення юридичною особою
угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних
повноважень, робить її дійсною з моменту укладення, якщо будуть
надані докази схвалення такої угоди.
У відповідності до ст. 63, ч. 1 ст. 198 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
таким доказом можуть бути відповідне письмове
звернення однієї сторони до другої чи до її представника у вигляді
листа, телеграми, телетайпограми або інший документ чи вчинення
дій, які свідчать про схвалення угоди за рахунок прийняття її до
виконання, чи здійснення платежу другій стороні тощо.
Також необхідно враховувати, що кредитор, який уступив вимогу
іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про
право вимоги, але доказів передачі та прийняття сторонами
документів, які би свідчили про право вимоги, а також звернення
сторін з вимогою передати такі документи або наявності іншої
переписи щодо спірної угоди сторонами до суду не надано, що
спростовує ствердження іншої сторони про наступного схвалення
спірного договору.
Не підтверджено матеріалами справи твердження Підприємства та
Комбінату про відображення укладеного договору у бухгалтерському
обліку, а тому суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку
про їх необґрунтованість.
Матеріалами справи підтверджено, що будь-яка продукція
Комбінату в рахунок виконання спірного договору до Товариства не
поступала та за даними бухгалтерського обліку розрахунки за цим
договором не проводились, що підтверджено довідкою N 24-220 від
09.08.04, яка підписана директором з безпеки Товариства
Ахременко А.В., право підпису якої підтверджується довіреністю
Товариства N 24-5-01 від 04.01.04.
Численні акти звірки взаєморозрахунків, складені сторонами,
також не містять посилання на доведення останніми розрахунків за
спірною угодою.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
матеріали справи та наявні докази у справі вважає правомірними
висновок суду першої інстанції про те, що посилання Підприємства
та Комбінату на те, що зобов'язання за спірною угодою з боку
Комбінату виконано шляхом постачання Товариству певної продукції,
не прийнято до уваги, оскільки такий спосіб виконання не був
передбачений умовами спірного договору, а будь-яких доказів чи
документів, підписаних повноважним представником Товариства, щодо
згоди на розрахунок з ним іншим шляхом постачання певної
продукції, або про зарахування ним таким чином заборгованості до
суду не надано.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також
враховує, що судом першої інстанції зроблено висновки про те, що
строки позовної давності при визнання недійсними угод не
застосовуються, та про те, що надані Комбінатом документи не є
належним доказом схвалення спірної угоди.
Апеляційна інстанція, не погодившись з вказаним висновком,
вказала на необхідність застосування строку позовної давності, а
також на те, що надані Комбінатом документи свідчать про схвалення
спірної угоди з боку Товариства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
матеріалами справи підтверджено наявність порушення вимог ст. 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки в постанові апеляційної інстанції не містяться доводи, за
якими апеляційна інстанція відхилила доводи Товариства та доводи,
за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду
першої інстанції.
Згідно зі ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
судочинство в господарських судах здійснюється
на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує
сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та
оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що
відображується в судовому рішенні.
З метою повного, всебічного і правильного вирішення спору суд
першої інстанції врахував, що закінчення строку позовної давності
за спірним договором. визначається на підставі ст.ст. 71, 76
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, де визначено, що загальний
строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено
(позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку
позовної давності визнається з дня виникнення права на позов, яке
виникає з дня, коли особа зналася або повинна була дізнатися про
порушення свого права.
Матеріалами справи встановлено, що момент виникнення у
Товариства права на позов до Підприємства пов'язаний з
направленням Товариству у порядку ст. 165 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
вимоги N ЦХП-1256 про відвантаження бандажів та коліс
цільнокатаних на суму 1 000 000,00 грн. на підставі і спірного
договору.
Вказана вимога надійшла до Товариства 23.11.01, що
підтверджено відповідними доказами, а тому суд першої інстанції
прийшов до висновку, що саме з 23.11.01 Товариство дізналося про
існування спірного договору і з цього часу у Товариства виникло
право на позов до Підприємства, яке було реалізоване шляхом
подання позову до господарського суду 04.02.02, що підтверджується
матеріалами справи.
Приймаючи рішення судова інстанція врахувала, що відповідно
до ст. 63 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р.,
угода, укладена від імені другої особи особою, неуповноваженою на
її укладання або з перевищенням повноважень, створює, змінює і
припиняє цивільні права і зв'язки для особи, яку представляють,
лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.
Як було встановлено судом при розгляді цієї справи, спірну
угоду було підписано особою, яка не мала повноважень на її
укладення, що ґрунтувались би на довіреності, законі або
адміністративному акті.
Крім того, об'єктивними обставинами і матеріалами справи не
встановлено факту подальшого схвалення згаданої угоди юридичною
особою - Товариством.
За таких обставин спірна угода не створила для Товариства
цивільних прав і обов'язків відповідно до ст. 63 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
1963 р. і момент підписання
цієї угоди неуповноваженою особою не може вважатись документом,
який свідчить про виникнення права на позов до Підприємства, а
тому строк позовної давності Товариством не пропущено, давність
вирішення спірних правовідносин, а також те, що первинні документи
бухгалтерського обліку сторін та третьої особи щодо обставин
справи в частині здійснення взаєморозрахунків за спірним договором
за 1997-1998 роки були знищені як такі, що не підлягають
зберіганню.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що постанова від 30.11.04
Дніпропетровського апеляційного господарського суду прийнята з
неправильним застосуванням норм права, у зв'язку з чим підлягає
скасуванню. В той же час, з матеріалів справи вбачається, що суд
першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для
справи, надав їм належну правову оцінку та виніс постанову з
дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає
підстави для залишення його рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу N 24-6-114 від 09.12.04 відкритого
акціонерного товариства "Нижньодніпровський трубопрокатний завод"
задовольнити.
Постанову від 30.11.04 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі N 8/162 господарського суду
Дніпропетровської області скасувати.
Залишити в силі рішення від 20.09.04 господарського суду
Дніпропетровської області.