ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2005 Справа N 7/204-А
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В., суддів Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.,
за участю представників сторін: позивача Авдієнко В.В., дов. від
06.12.2004, відповідача не з'явились, розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну скаргу у справі Державної податкової
інспекції у Київському районі міста Донецька на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2004 року за
позовом Дочірнього підприємства "Альпо-Україна" до Державної
податкової інспекції у Київському районі міста Донецька про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Дочірнє підприємство "Альпо-Україна" звернулось до
господарського суду Донецької області з позовом та уточненням до
позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Державної податкової інспекції у Київському районі міста Донецька
від 25.03.2004 року N 0000932340/0-6033/10/23-113 та
N 0000942340/0-6034/10/23-113, якими позивачу визначено суму
податкового зобов'язання з податку на землю в розмірі 20026,8 грн.
та 9201 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі
14956,9 грн. Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач не мав
статусу суб'єкта плати за землю, оскільки у нього відсутні
документи, які б згідно з вимогами Земельного кодексу України
посвідчували право на спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим
вважає повідомлення-рішення податкового органу таким, що не
відповідає фактичним обставинам справи та не ґрунтується на
приписах чинного законодавства, що регулює ці правовідносини.
Рішенням господарського суду Донецької області від
11.10.2004 року (суддя Малашкевич С.А.) відмовлено у задоволенні
позовних вимог дочірньому підприємству "Альпо-Україна" до
Державної податкової інспекції у Київському районі міста Донецька
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від
25.03.2004 року N 0000932340/0-6033/10/23-113 та
N 0000942340/0-6034/10/23-113. Рішення місцевого суду вмотивоване
приписами частини 5 статті 120 Земельного кодексу України від
25.10.2001 року N 2768-III ( 2768-14 ) (2768-14)
, згідно з якими при
переході права власності на будівлю або споруду до громадян та
юридичних осіб, що не можуть мати у власності земельні ділянки,
переходить і право користування земельною ділянкою, на якій
розташовано будівлю або споруду, отже відсутність державного акта,
що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою,
не звільняє позивача від сплати земельного податку.
Донецький апеляційний господарський суд постановою від
14.12.2004 року (судді Старовойтова Г.Я, Кондратьєва С.І.,
Калантай М.В.), рішення господарського суду Донецької області від
11.10.2004 року у цій справі скасував, позов дочірнього
підприємства "Альпо-Україна" задовольнив, визнавши недійсними
податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Київському районі міста Донецька від 25.03.2004 року
N 0000932340/0-6033/10/23-113 та N 0000942340/0-6034/10/23-113.
Постанову вмотивовано тим, що відповідачем не надано доказів
набуття позивачем права власності чи права постійного користування
спірною земельною ділянкою або доказів укладення позивачем
договору оренди цієї ділянки та його державної реєстрації, таким
чином позивач не може бути зобов'язаною особою в податковому
правовідношенні з приводу сплати земельного податку та суб'єктом
відповідальності за порушення податкового законодавства у зв'язку
з несплатою цього податку.
Державна податкова інспекція у Київському районі міста
Донецька звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського
суду України, в якій просить постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 14.12.2004 року скасувати як таку, що
винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права,
залишивши без змін рішення господарського суду Донецької області
від 11.10.2004 року. Касаційна скарга вмотивована тим, що
апеляційним судом не враховані приписи статті 13 Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, яка передбачає, що підставою для
нарахування земельного податку є дані державного земельного
кадастру, який включає дані реєстрації права власності, права
користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості
та якості земель, грошової оцінки земель. Скаржник в касаційній
скарзі стверджує, що з переходом права власності на будівлі
позивачу перейшло і право користування відповідними земельними
ділянками, за які він і повинен сплачувати земельний податок. Крім
того скаржник зазначає, що за приписами підпункту 4.2.3 пункту 4.2
статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення того, що будь-яке
нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених
підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на
платника податків, за винятком випадків, визначених у пункті 4.3
цієї статті. Таким чином, виходячи з приписів зазначеного
підпункту, саме платник податків повинен довести в суді, якою
земельною ділянкою він насправді користується, а відтак яку суму
земельного податку повинен сплачувати.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення присутнього
у судовому засіданні представника позивача та перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні суду, колегія суддів
вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Державною податковою інспекцією у Київському районі міста
Донецька була здійснена тематична документальна перевірка
Дочірнього підприємства фірми "Альпо-Україна" з приводу
правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до
бюджету плати за землю за період з 31.07.2002 року по
31.10.2003 року. В ході перевірки державна податкова інспекція
встановила, що за договором купівлі-продажу від 31.07.2002 року
позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю
"Цивільбуд" у власність будівлі загальною площею 1189,6 кв. м, які
передані Дочірньому підприємству "Альпо-Україна" згідно з актами
приймання-передачі від 29.08.2003 року N 23, N 24, N 25, N 26,
N 27, N 28. Остаточний розрахунок за придбані будівлі проведено
23.08.2002 року, плату за землю підприємство не вносило.
За результатами проведення перевірки державною податковою
інспекцією складено акт від 25.12.2003 року N 445/23-1, в якому
зазначено, що позивач порушив статті 2, 14, 15 Закону України "Про
плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, та статтю 206 Земельного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
, а саме, не нарахував та не сплатив до бюджету
земельний податок за січень - вересень 2003 року в сумі
20026,8 грн. та не подав розрахунки земельного податку за
2002-2003 роки.
На підставі вищезазначеного акта перевірки були прийняті
податкові повідомлення-рішення від 25.03.2004 року
N 0000932340/0-6033/10/23-113 та N 0000942340/0-6034/10/23-113,
якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку
на землю у розмірі 20026 грн. 80 коп. та 9201 грн. 00 коп. та
застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 14956 грн. 90 коп.,
які оскаржувались позивачем до Державної податкової адміністрації,
проте рішенням від 28.05.2004 року N 9706/7/25-1215 були залишені
без змін.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, Донецький апеляційний
господарський суд виходив, зокрема, з того, що позивачу згідно з
актами приймання-передачі від 29.08.2003 року N 23, N 24, N 25,
N 26, N 27, N 28 передані будівлі, проте належного документа, що
посвідчує право власності чи право постійного користування
відповідною земельною ділянкою або договору оренди земельної
ділянки до матеріалів справи не надано, у зв'язку з чим позивач не
може бути зобов'язаною особою в податковому правовідношенні з
приводу сплати земельного податку та суб'єктом відповідальності за
порушення податкового законодавства у зв'язку з несплатою цього
податку.
Таким висновком апеляційної інстанції погодитися не можна.
Статтями 2, 15 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що використання землі в Україні є
платним. Платниками земельного податку є власники землі та
землекористувачі, в тому числі і орендарі, а об'єктом плати за
землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або
користуванні, у тому числі на умовах оренди. Власники землі та
землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення
права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з приписами частини 5 статті 120 Земельного кодексу
України від 25.10.2001 року N 2768-III ( 2768-14 ) (2768-14)
, при переході
права власності на будівлю або споруду до громадян та юридичних
осіб, що не можуть мати у власності земельні ділянки, переходить і
право користування земельною ділянкою, на якій розташовано будівлю
або споруду.
Як правомірно зазначено в рішенні господарського суду
Донецької області, з переходом права власності на будівлі позивачу
перейшло право користування відповідними земельними ділянками, які
розташовані під цими будівлями і за які він повинен був сплачувати
земельний податок.
Згідно з вимогами статті 14 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
юридичні особи самостійно обчислюють суму
земельного податку в порядку, визначеному цим Законом, за формою,
встановленою Головною державною податковою інспекцією України,
щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній
Державній податковій інспекції.
За приписами підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене
контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього
пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за
винятком випадків, визначених у пункті 4.3 цієї статті. Таким
чином, виходячи з приписів зазначеного підпункту, саме платник
податків повинен довести в суді, якою земельною ділянкою він
насправді користується, а відтак яку суму земельного податку
повинен сплачувати, проте позивач не надав в суд доказів на
спростування висновків акта перевірки щодо визначення йому суми
земельного податку.
За таких обставин рішення господарського суду Донецької
області від 11.10.2004 року є таким, що відповідає фактичним
обставинам справи та приписам чинного законодавства і залишається
без змін, а постанова Донецького апеляційного господарського суду
від 14.12.2004 року у цій справі підлягає скасуванню.
Виходячи з викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
14.12.2004 року у справі N 7/204а скасувати, рішення
господарського суду Донецької області від 11.10.2004 року -
залишити без змін.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському
районі міста Донецька задовольнити.