ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.07.2005 Справа N 32/534
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. –головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенка Г.П. ,
розглянувши матеріали
касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції
у м. Києві по роботі з великими платниками
податків
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
02.03.2005 р.
у справі господарського суду м. Києва
за позовом Дочірньої компанії “Укргазвидобування” НАК
“Нафтогаз України”
до Спеціалізованої державної податкової інспекції
у м. Києві по роботі з великими платниками
податків
Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
в судовому засіданні взяли участь представники:
позивача: Купчик О.В. (дов. від 10.01.05 № 2-35),
відповідача: Кондратьєва Ю.О. (дов. від 03.03.05 № 283/9/10-
1200),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 23.12.04 господарського суду м. Києва позов
задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-
рішення СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків
від 12.07.2004 № 0000071606/1, № 000031606/1, № 0000301606/1 та
від 01.10.2004 № 0000311606/2, № 0000071606/2, № 0000301606/2 в
частині донарахування податкових зобов'язань по податку з
доходів фізичних осіб в сумі 824 грн. та застосування штрафних
санкцій у розмірі 1648 грн. Цим же рішенням з СДПІ на користь
позивача стягнуто 101,5 грн. судових витрат.
Постановою від 02.03.05 Київського апеляційного господарського
суду згадане вище рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, СДПІ у м. Києві по роботі
з великими платниками податків звернулась до Вищого
господарського суду України із касаційною скаргою і просить їх
скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити,
посилаючись на неправильне застосування судами ст. 46 Водного
кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, пп. 5.11 Положення про умови
матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на
навчання, стажування для підвищення кваліфікації”, затвердженого
постановою КМУ від 04.03.96 № 287 ( 287-96-п ) (287-96-п)
(далі Положення
( 287-96-п ) (287-96-п)
), пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про
порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі
Закон № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
).
В судовому засіданні в порядку ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
було оголошено перерву з 15.06.05 до 13.07.05.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм процесуального права при
винесенні оспорюваного судового акту, дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Як було встановлено судовими інстанціями, які приймали рішення у
даній справі, за результатами комплексної документальної
позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог
податкового та валютного законодавства України за період з
01.07.01 по 01.07.03 СДПІ у м. Києві по роботі з великими
платниками податків складено акт від 30.04.2004 № 290/16-
6/30019775, в якому вказано про порушення п. 6.1 ст. 6, п. 7.2
ст. 7 Інструкції "Про порядок обчислення і справляння збору за
спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування
водою для потреб гідроенергетики і водного транспорту" (далі
Інструкція) –позивач не подавав до органів Державної податкової
служби розрахунків збору та не сплатив збір у сумі 629 грн.
протягом III кв. 2001 року - II кв. 2003 року; порушення п. п.
7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі Закону № 168/97-ВР
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
), п. 17.2 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
-
позивач несвоєчасно відобразив у складі податкових зобов'язань
сум ПДВ по імпортним операціям та не сплатив штраф, встановлений
за таке прострочення; порушення п. п. "г" п. 1 ст. 5, ст. 8, п.
п. "а" п. 2 ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України "Про
прибутковий податок з громадян" ( 13-92 ) (13-92)
(далі Декрет
( 13-92 ) (13-92)
), п. 5.4, п. 8.2 п. 19.2.1 Інструкції "Про прибутковий
податок з громадян" - позивач не включив до складу місячного
сукупного оподатковуваного доходу у працівника Бенька В.М.
2060,74 грн. витрат, пов'язаних з відрядженням за кордон. що не
належать до компенсаційних.
На підставі вказаного акту СДПІ у м. Києві прийнято податкові
повідомлення-рішення № 0000071606/1, яким позивачу визначено
податкове зобов'язання зі збору за спеціальне використання
водних ресурсів у загальній сумі 1989 грн., в тому числі 629
грн. збору та 1360 грн.штрафних санкцій; № 000031606/1, яким
позивачу визначено податкове зобов'язання зі штрафних санкцій з
податку на додану вартість у розмірі 147393,5 грн.; №
0000301606/1, яким з позивачу визначено податкове зобов'язання
по податку з доходів найманих працівників у загальній сумі
4460,23 грн., в тому числі 1332,61 грн. податку та 3127,62 грн.
штрафних санкцій.
За результатами розгляду скарги позивача на вищевказані
податкові повідомлення-рішення. на підставі рішення Державної
податкової адміністрації у м. Києві про результати розгляду
скарги від 27.09.2004 № 9031/7/25-014, СДПІ у м. Києві
01.10.2004 прийнято податкові повідомлення-рішення №
0000311606/2, № 0000071606/2 та № 0000301606/2, які за змістом
співпадають з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача
від 12.07.2004.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
судами попередніх інстанцій в частині визнання неправомірними
дій відповідача щодо визначення позивачу податкового зобовязання
зі збору за спеціальне використання водних ресурсів та
нарахування штрафних санкцій не досліджено усіх обставин справи.
Так, судами не зясовано, в який спосіб та з ким позивач проводив
розрахунки за користування водою.
Поза увагою судових інстанцій залишився той факт, що відсутність
формальних підстав для віднесення позивача до платників податку
за спеціальне водокористування не є достатньою підставою для
звільнення його від сплати такого збору як водокористувача.
Висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірного
нарахування позивачу податку з доходів найманих працівників та
нарахування йому штрафних санкцій колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає помилковими за таких підстав.
Як було встановлено судами, працівника позивача Бенька В.М. було
направлено на стажування за кордон (США). За умовами програми
SABIT відрядженому оплачувався переліт з Москви до пункту
призначення, забезпечувалась медична страховка, житло на весь
період стажування, а також виплачується стипендія у розмірі $34
на харчування та дрібні витрати. Також програмою покриваються
усі витрати, пов'язані із внутрішніми переїздами. Витрати,
пов'язані з прибуттям до Москви та проживанням у Москві,
отримання візи програмою не оплачуються. Витрати, пов'язані із
проїздом по маршруту Київ-Москва-Київ, оформленням візи та
перебуванням у Москві, відшкодовані позивачем. Крім того,
позивачем здійснено доплату Беньку В.М. за час його перебування
у відрядженні в США в сумі 2060,74 грн. Зазначена сума, як
слідує зі службової записки Бенька В.М., є різницею добових
витрат між сумою добових, встановлених п. п. "а" п. 1 Постанови
Кабінету Міністрів України "Про норми відшкодування витрат на
відрядження в межах України та за кордон" від 23.04.1999 року №
663 ( 663-99-п ) (663-99-п)
(далі Постанова № 663 ( 663-99-п ) (663-99-п)
), та сумою,
виплаченою за умовами програми SABIT.
В цій частині судами до спірних правовідносин помилково
застосовано положення Постанови № 663 ( 663-99-п ) (663-99-п)
, в той час,
коли суду необхідно було застосовувати Положення.
Така помилка в застосуванні правового акту відбулась з тієї
причини, що поза увагою судів залишився той факт, що Бенько В.М.
було направлено за кордон не у службове відрядження, а на
стажування, в той час, як Постанова № 663 ( 663-99-п ) (663-99-п)
регулює
відшкодування витрат працівникам, які направляються у
відрядження.
При цьому Інструкцією про службові відрядження в межах України
та за кордон, затвердженою наказом Мінфіну України від 13.03.98
№ 59 ( z0218-98 ) (z0218-98)
поняття службового відрядження визначено як
поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства,
обєднання, установи, організації на певний строк до іншого
населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем
його постійної роботи.
Стажування, яке мало місце у даному випадку, під вказане
визначення не підпадає.
В той же час висновок судів щодо неправомірності нарахування
позивачу штрафних санкцій з ПДВ колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає обгрунтованим.
Так, в акті перевірки зазначено що позивачем в порушення п. п.
7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
при
імпортуванні робіт (послуг) в 2001 - 2003 р. несвоєчасно
включено до складу податкових зобов'язань ПДВ в розмірі 294
787,00 гри., що спричинило неналежне виконання зобов'язань щодо
сплати цього податку, а саме порушення строків сплати, ці
податкові зобов'язання в розмірі 294 787, 00 гри. нараховано та
сплачено в наступні податкові періоди, але до початку перевірки.
Відповідно до п. п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ
( 2181-14 ) (2181-14)
у разі коли контролюючий орган самостійно
донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за
підставами, викладеними у підпункті "б" п. п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4
цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф
у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми
податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів,
встановлених для такого податку, збору (обов'язкового
платежу),починаючи з податкового періоду, на який припадає така
недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає
отримання таким платником податків податкового повідомлення від
контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої
суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від
кількості податкових періодів, що минули.
При цьому суди попередніх інстанцій правомірно взяли до уваги,
що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму
податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані
документальних перевірок результатів діяльності платника
податків свідчать про заниження або завищення суми його
податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, як
це встановлено п. “б” п. п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181-
ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
.
У звязку з викладеним суди дійшли обгрунтованого висновку, що
застосування штрафних санкцій па підставі п. 17.1.3 її. 17.1 ст.
17 Закону № 2181-ІІІ ( 2181-14 ) (2181-14)
можливо лише у випадку
самостійного донарахуваиня контролюючим органом суми податкового
зобовязання - основного платежу. В даному ж випадку зазначені
податкові зобовязання позивачем нараховано та сплачено
самостійно до початку перевірки.
Крім цього, судами враховано, що ухвалою господарського суду м.
Києва від 24.12.2003 р. у справі № 2/21-6 порушено провадження у
справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог
кредиторів до закінчення провадження у справі, отже з дня
введення мораторію штрафні санкції за невиконання чи неналежне
виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів) не застосовуються згідно ч. 4 ст. 12
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
З огляду на викладене вказані судові рішення підлягають
скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. 107, ст. 111-5, ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення від 23.12.04 господарського суду м. Києва та постанову
від 02.03.05 Київського апеляційного господарського суду у
справі № 32/534 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду м.
Києва.
Головуючий: Божок В.С.
Судді: Костенко Т. Ф.
Коробенко Г.П