ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2005 Справа N 2/94-16/294-8/201
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Дерепи В.І., суддів: Стратієнко Л.В.,
Чабана В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківський
локомотиворемонтний завод" на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 12.01.2005 року у справі
N 2/94-16/294-8/201 за позовом Регіонального відділення Фонду
державного майна України по Івано-Франківської області до
відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківський
локомотиворемонтний завод" про стягнення 3503,38 грн., за участю
представників сторін: від позивача - не з'явився, відповідача -
Дзібій Н.М., В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
5 жовтня 2004 року (суддя М. Шіляк) в позові відмовлено у зв'язку
з відсутністю підстав для стягнення шкоди.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
12 січня 2005 року (судді З. Зданкевич, О. Мирутенко, Я. Дух)
позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 3162,82 грн.
шкоди, в іншій частині позову відмовлено.
В касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство
"Івано-Франківський локомотиворемонтний завод", не погоджуючись з
прийнятим по справі судовим актом апеляційної інстанції, просить
його скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами
норм матеріального та процесуального права, а рішення
господарського суду Івано-Франківської області від 5 жовтня 2004
року залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги,
заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши
правильність застосування господарським судом Івано-Франківської
області та Львівським апеляційним господарським судом норм
матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору,
колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без
задоволення з таких підстав.
На підставі укладених державним підприємством
"Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" договорів оренди:
від 26 червня 2000 року N 5 приватному підприємству "Рітас" у
тимчасове орендне платне користування було передане нежитлове
приміщення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 47,
площею 13,1 кв. м;
від 21.07.2000 року N 7 підприємцю Чепаку В.П. у тимчасове
орендне платне користування було передане нежитлове приміщення за
адресою: м. Івано-Франківськ, бульвар 40-річчя Перемоги, 34,
площею 70,2 кв. м;
від 16 травня 2000 року N 8 підприємцю Туряниці І.М. у
тимчасове орендне платне користування було передане нежитлове
приміщення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 93,
площею 28,6 кв. м.
Пунктами 3.2 укладених між сторонами договорів встановлено,
що орендна плата спрямовується у розмірі 70 відсотків на рахунок
орендодавця, а 30 відсотків до державного бюджету.
Після перетворення відповідача в процесі корпоратизації у
відкрите акціонерне товариство "Івано-Франківський
локомотиворемонтний завод" вищенаведені приміщення, які були
передані в оренду, не були включені до статутного фонду
товариства.
За змістом статті 5 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
орендодавцями майна, що не увійшло
до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі
приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, є Фонд
державного майна України та його регіональні відділення та
представництва.
Відповідно до пункту 17 Методики розрахунку і порядку
використання плати за оренду державного майна (далі - Методика),
затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня
1995 року N 786 ( 786-95-п ) (786-95-п)
, якщо господарське товариство,
створене у процесі приватизації (корпоратизації), утримує об'єкти
житлового фонду, що не ввійшли до його статутного фонду, 70
відсотків орендної плати спрямовується до державного бюджету, а 30
відсотків господарському товариству.
За цих обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок
апеляційної інстанції про те, що відповідач не є орендодавцем
орендованих приміщень, а тому спрямування орендної плати повинно
відбуватися за правилами пункту 17 Методики ( 786-95-п ) (786-95-п)
, тобто
30 відсотків господарському товариству.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено
апеляційним судом, за період з травня 2001 року по грудень 2003
року відповідач отримував 70 відсотків орендної плати, замість
встановлених 30 відсотків.
Таким чином, апеляційний господарський суд правомірно стягнув
з відповідача 3162,82 грн. надмірно отриманої орендної плати.
Крім того, відмовляючи в задоволенні позову в частині
стягнення 340,56 грн. за договором від 16.05.2000 року N 8 суд
обґрунтовано виходив з того, що позивачем відповідно до вимог
статті 33 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не доведені ті обставини, на які він посилається як на
підставу своїх вимог.
Отже, посилання скаржника на неправильне застосування
Львівським апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права при прийнятті судового акта є безпідставними.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним
господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного
дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають
цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним
застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
12 січня 2005 року у справі N 2/94-16/294-8/201 залишити без змін,
а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Івано-Франківський локомотиворемонтний завод" - без задоволення.