ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.07.2005 Справа N 27/328
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 08.09.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: [...]
розглянув касаційну скаргу приватного підприємства
"Аудиторська фірма "Аудит-центр", м. Запоріжжя (далі -
ПП "Аудиторська фірма "Аудит-центр")
на рішення господарського суду Запорізької області від
02.02.2005
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 29.03.2005
зі справи N 27/328
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя (далі - відділення
Фонду)
до ПП "Аудиторська фірма "Аудит-центр"
про стягнення 9 025 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з
відповідача 9025 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій за
недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
02.02.2005 [...], залишеним без змін постановою Запорізького
апеляційного господарського суду від 29.03.2005 [...], позов
задоволено. Названі судові акти мотивовано невиконанням
відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів у звітному
періоді, що є підставою для застосування до ПП "Аудиторська фірма
"Аудит-центр" заходів майнової відповідальності в порядку
статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
ПП "Аудиторська фірма "Аудит-центр" просить скасувати названі
судові акти з даної справи та відмовити в задоволенні позову,
посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального
права. Зокрема, в обґрунтування касаційної скарги скаржник
зазначає, що позивачем було пропущено встановлений статтею 250
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
(далі - ГК України)
строк застосування адміністративно-господарських санкцій до
суб'єкта господарювання, що виключає можливість стягнення з
відповідача 9025 грн. штрафу.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши
пояснення представника скаржника, Вищий господарський суд України
дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної
скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- у 2003 році середньооблікова чисельність штатних
працівників ПП "Аудиторська фірма "Аудит-центр" становила
32 особи;
- чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні
працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до
чотиривідсоткового нормативу, у 2003 році становила 1 особу, у той
час коли у звітному періоді ПП "Аудиторська фірма "Аудит-центр" не
було працевлаштовано жодного інваліда;
- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача
у 2003 році складала 9025 грн.;
- у звітному періоді робоче місце для забезпечення
працевлаштування інваліда згідно з установленим нормативом
відповідачем створено не було;
- протягом 2003 року відповідач не повідомляв органи
працевлаштування про наявність вакантної посади для
працевлаштування інваліда, що підтверджується листами
Орджонікідзевського центру зайнятості від 17.11.2004 N 738 та
Орджонікідзевської районної адміністрації від 02.03.2005 N 819.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафних санкцій за недотримання установленого
нормативу працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
для підприємств, установ і
організацій незалежно від форм власності встановлюється норматив
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у
розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а
якщо працює від 15 до 25 чоловік у кількості одного робочого
місця.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
обов'язок
працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган
виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи
місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення про робоче місце
інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 N 314
( 314-95-п ) (314-95-п)
(далі - Положення), працевлаштування інвалідів
здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту,
місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями
інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
А пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у
межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця
для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу
зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про
вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
робоче
місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на
ньому інваліда.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає
підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами
обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття
підприємством необхідних заходів для забезпечення такого
працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в
установленому порядку робочих місць у межах нормативу та
інформування названих органів про наявність таких вакантних посад
для інвалідів.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи N 2-23/9789-03, в якій Верховний
Суд України вимагав обов'язкового з'ясування, зокрема, того, чи
були створені підприємством в установленій кількості робочі місця
для інвалідів та чи повідомляло підприємство органи
працевлаштування про кількість таких робочих місць.
Отже, з огляду на наведені приписи чинного законодавства
господарські суди дійшли вірного висновку про те, що нестворення
відповідачем робочого місця інваліда та неповідомлення органів
працевлаштування, перелічених у статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, про
наявність такої вакантної посади унеможливило направлення цими
органами до ПП "Аудиторська фірма "Аудит-центр" інвалідів для
працевлаштування у звітному періоді.
Згідно з частиною першою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів
менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою
статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням
Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких
визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на
відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації
за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З урахуванням викладеного, на думку Вищого господарського
суду України, висновок попередніх судових інстанцій щодо
правомірності стягнення з ПП "Аудиторська фірма "Аудит-центр"
штрафних санкцій в сумі 9025 грн. за недодержання законодавчо
встановленого нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів є правильним.
Що ж до доводів відповідача щодо пропуску відділенням Фонду
максимального строку застосування адміністративно-господарських
санкцій до суб'єкта господарювання, то вони не відповідають
дійсним обставинам справи. Так, за приписами статті 250 ГК України
( 436-15 ) (436-15)
адміністративно-господарські санкції можуть бути
застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з
дня виявлення порушення.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2001
N 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
"Про затвердження Порядку сплати
підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних
санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів,
акумуляції, обліку та використання цих коштів" визначено, що
штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше
15 квітня року, що настає за звітним.
Відтак в даному разі днем виявлення порушення відповідачем
статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
щодо самостійного перерахування штрафу
до відділення Фонду за недодержання нормативу працевлаштування
інвалідів у 2003 році є саме 16.04.2004, у той час коли позов про
стягнення названих санкцій було подано відділенням Фонду
12.10.2004, тобто в межах установленого шестимісячного терміну.
За таких обставин передбачені законом підстави для скасування
оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного господарських судів
відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Запорізької області від
02.02.2005 та постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 29.03.2005 зі справи N 27/328 залишити без змін, а
касаційну скаргу приватного підприємства "Аудиторська фірма
"Аудит-центр" - без задоволення.