ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.07.2005 Справа N 8/361
Виший господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого у Плюшка І.А. (доповідач),
засіданні, судді
суддів: Панченко Н.П. , Плахотнюк С.О,
розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю
касаційну скаргу “Софіт”
на постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 14.10.2004р.
у справі № 8/361
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Софіт”
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Донецькенергоремонт”
Про стягнення 153522,64 грн. заборгованості за виконані роботи,
3% річних та 13997,20 грн. інфляційної складової та зустрічний
позов про стягнення 24473,59 грн.
за участю представників:
- позивача –Лесик М.А., Приянчук І.В., Гнатюк І.В. (дов. від
01.07.2005р. № 01/07).
- відповідача –Грушко І.А. (директор)
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Софіт” (надалі
–“Позивач”) звернулося до господарського суду з позовом про
стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю
“Донецькенергоремонт” (надалі –“Відповідач”) основного боргу за
виконані роботи в сумі 153522,64 грн., 3 % річних, нарахованих з
30.09.2003р. по 10.08.2004р. в сумі 3987,38 грн. та інфляційної
складової, нарахованої за період з.05.2003р. по липень 2004р. в
сумі 13997,20 грн.
Під час розгляду справи Відповідач звернувся з зустрічним
позовом про стягнення з Позивача заборгованості в сумі 24473,59
грн. Ухвалою від 19.09.2003р. у справі № 8/361 зустрічна позовна
заява була прийнята до спільного огляду за первісним позовом.
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.09.2004р.
у справі № 8/361 первісний позов про стягнення з Відповідача
153522,64грн. заборгованості за виконані роботи, 3987,38грн. 3%
річних та 13997,20грн. інфляційної складової задоволено та
відмовлено у задоволені зустрічного позову Відповідача про
стягнення 24473,59грн.
Не погоджуючись з винесеним рішенням Відповідач звернувся до
Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною
скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду
Донецької області від 09.09.2004р. у справі № 8/361 та прийняти
нове рішення, яким відмовити у позові та задовольнити зустрічний
позов.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
14.10.2004р. у справі № 8/361 апеляційна скарга Відповідача
задоволена повністю. Рішення господарського суду Донецької
області від 09.09.2004р. у справі № 8/361 скасовано, Позивачу у
позові відмовлено, зустрічний позов Відповідача задоволено.
Не погоджуючись винесеною у справі № 8/361 постановою, Позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 14.10.2004р. у справі №
8/361 та рішення господарського суду Донецької області від
09.09.2004р. у справі № 8/361 залишити в силі.
В обґрунтування касаційної скарги Позивач посилається на
порушення та неправильне застосування Донецьким апеляційним
господарським судом ст. ст. 4, 41, 61-63, 151, 153, 332, 334,
345, 469 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(надалі –“ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
”), ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі –“ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
”).
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги,
перевіривши правильність застосування судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права
у вирішенні даного спору, колегія суддів вважає, що касаційна
скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі –“ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
”) рішення
з господарського спору повинно прийматись у цілковитій
відповідності з нормами матеріального і процесуального права та
фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими
господарським судом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій 16.12.2002р. між
Позивачем та Відповідачем укладено № 58 за яким останній взяв на
себе зобов'язання з виконання робіт з налагодження обладнання
КІПіА по ТЕЦ ВАТ “Лінос” у відповідності з погодженими
кошторисом і калькуляціями (надалі –“Договір”).
Відповідно до ст. 332 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором підряду
підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за
завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник
зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
Отже суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що
за своєю юридичною природою спірний договір є договором підряду.
У відповідності з ч. 1 ст. 334 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
на виконання
робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис.
Крім того, ч. 2 ст. 334 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює обов'язок
підрядчика виконати роботу, не вимагаючи відшкодування
надкошторисних витрат у випадку перевищення кошторису, якщо не
він попередив про це замовника.
Зважаючи на положення ст. ст. 332, 334 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
колегія суддів вважає, що для договору підряду ціна та обсяг
робіт є суттєвими умовами, а, відтак, їх узгодження під час
укладання договору підряду (підписання кошторису) є
обов'язковим.
Згідно зі ст. 154 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, тобто тих умов
договору, які визнані такими за законом або необхідні для
договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою
однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, фактично Договір
сторонами не укладено, оскільки в порушення вимог ст. ст. 153,
334 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
між Позивачем та Відповідачем в
потрібній формі (шляхом підписання кошторису), не досягнуто
згоди по всіх істотних умов Договору. Так, обсяг робіт сторонами
не визначений взагалі, а ціна підрядних робіт за Договором
визначена лише орієнтовно в сумі 360000,00 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильним визнання
господарським судом апеляційної інстанції Договору неукладеним.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування винесеного
рішення господарський суд Донецької області посилається на
підписані сторонами акти прийому-передачі виконаних робіт та
затверджені ТЕЦ ВАТ “Лінос” кошториси.
Крім того, Позивач посилається на п. 4 Положення про
взаємовідношення організацій-генеральних підрядників з
субпідрядними організаціями, затверджене Протоколом Науково-
технічною радою Державного Комітету України у справах
містобудування і архітектури від 14.12.1994р. № 4
( v0004243-94 ) (v0004243-94)
(надалі –“Положення” ( v0004243-94 ) (v0004243-94)
), яким
передбачено обов'язок генпідрядника передати субпідряднику
затверджену в установленому порядку проектно-кошторисну
документацію на роботи, що підлягають виконанню ним.
Колегія суддів вважає акти прийому-передачі виконаних робіт та
затверджені ТЕЦ ВАТ “Лінос” кошториси неналежними доказами у
справі в контексті вимог ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду
на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, за своєю правовою природою
Договір є договором підряду, на виконання якого за загальним
правилом, встановленим ч. 1 ст. 334 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
сторони
повинні скласти кошторис підрядних робіт.
Відповідно до п. 6 Положення ( v0004243-94 ) (v0004243-94)
, для складання
субпідрядником проекту контракту субпідряду генпідрядник
зобов'язаний передати субпідряднику: копію затвердженого в
установленому порядку титульного списку будови, що
розпочинається, або виписку з титульною списку про обсяг
монтажних і спеціальних будівельних робіт, що виконуватимуться
цими субпідрядниками; копію графіка суміщення будівельно-
монтажних робіт і виробничих процесів основної діяльності
підприємств, розробленого замовником відповідно до титульного
списку, із зазначенням у необхідних випадках строків тимчасової
зупинки підприємства (виробництва) для створення безпечних умов
виконання робіт по розширенню, реконструкції і технічному
переозброєнню діючих підприємств - субпідряднику, якому
видаються завдання по введенню в дію виробничих потужностей і
об'єктів, а іншим субпідрядникам - виписку із зазначеного
графіка робіт, виконуваних цими субпідрядниками.
Крім тог, п. 8 Положення ( v0004243-94 ) (v0004243-94)
передбачено, що договір
субпідряду повинен містити договірну вартість робіт, які повинен
виконати субпідрядник з зазначенням обсягів будівельно-монтажних
робіт у базисних цінах.
Таким чином, зазначення у Договорі обсягів та ціни підрядних
робіт, визначеної у базисних цінах є необхідною умовою для
визнання Договору укладеним у відповідності зі ст. 135 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Щодо актів приймання виконаних робіт, на які посилається
Позивач, як на первинні документи, якими встановлено факт
виконання сторонами Договору, то колегія судів вважає за
необхідне зазначити, що відповідно до Закону України від
02.10.1992р. № 2657-XII “Про інформацію” ( 2657-12 ) (2657-12)
документ
це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання,
використання і поширення інформації шляхом фіксації її на
папері, магнітній, кіно -, відео -, фотоплівці або на іншому
носієві.
Наказом Мінстату України та Держкомітету України у справах
містобудування і архітектури від 27.01.1997р. № 26/5
( v26_5202-97 ) (v26_5202-97)
затверджено типову форму первинних облікових
документів КБ-2в, відповідно до якого акт приймання виконаних
підрядних робіт підписується зі сторони підрядника та замовника
уповноваженими особами із зазначенням посади та скріплюється
печаткою.
Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Позивачем,
акти приймання виконаних підрядних робіт за Договором, не
зважаючи на те, що в якості уповноваженої особи зі сторони
Відповідача зазначено директора Відповідача Грушко І.А.,
насправді підписані іншими особами.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що особи,
які підписали акти приймання виконаних підрядних робіт не мали
належних повноважень. За таких обставин, колегія суддів вважає,
що Акти приймання виконаних підрядних робіт не можуть бути
розцінені як належний доказ виконання сторонами Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень, а згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини справи, які відповідно до
законодавства повинні бути підтверджені певними засобами
доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Отже, приймаючи до уваги, що позовні вимоги Позивача полягають у
стягненні з Відповідача заборгованості за послуги, надані за
Договором, а предметом доказування у справі, відповідно, є факт
існування заборгованості за Договором, колегія суддів вважає,
правильною Позицію Донецького апеляційного господарського суду,
оскільки Позивачем належним чином не доведено факту укладання
сторонами власне Договору.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 111-
9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ “Софіт” залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
14.10.2004р. у справі № 8/361 залишити без змін.
Суддя, головуючий у засіданні І. Плюшко
Суддя: Н. Панченко
Суддя: С. Плахотнюк