ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2005 Справа N 11/369-27/5
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 08.09.2005
відмовлено в допуску до провадження
за винятковими обставинами)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...]
розглянувши касаційну скаргу СВК "Імені Фрунзе"
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 22.04.2005 р.
у справі N 11/369-27/5 господарського суду Запорізької
області
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів
до СВК "Імені Фрунзе"
про стягнення 66486,45 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від
26.01.2005 року у справі N 11/369-27/5 позов до
сільськогосподарського виробничого кооперативу "Імені Фрунзе"
задоволено, стягнено з відповідача на користь позивача суму
66486,45 грн. штрафних санкцій і судові витрати. Рішення суду в
частині суми стягнення штрафних санкцій мотивовано тим, що
кількість не зайнятих інвалідами робочих місць у відповідача у
2003 році склала 16 місць і середня річна заробітна плата у
відповідача у 2003 році була 4 432,43 грн.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
22.04.2005 року зазначене рішення суду першої інстанції було
змінено, резолютивну частину рішення викладено в наступній
редакції: "Позов задовольнити частково; стягнути з відповідача на
користь позивача суму 48756,73 грн. штрафних санкцій; в іншій
частині позову відмовити".
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду
від 22.04.2005 року, позивач звернувся до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення
господарського суду Запорізької області від 26.01.2005 року та
постанову Запорізького апеляційного суду від 22.04.2005 по справі
11/369-27/5 - скасувати і прийняти нове рішення, посилаючись на не
вірне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального і процесуального права, а саме ст. 18 Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, постанови Кабінету міністрів України від
03.05.1995 року N 134 ( 134-95-п ) (134-95-п)
.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
залишенню без задоволення з наступних підстав.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів і Україні" N 875-XII ( 875-12 ) (875-12)
від 21.03.1991
зобов'язує підприємства всіх форм власності створювати робочі
місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної
кількості робочих місць на підприємстві. У випадку невиконання
ст. 19 вказаного Закону, відповідно до "Порядку сплати
підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних
санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів,
акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. N 1767
( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, підприємство зобов'язане сплачувати штрафні
санкції до відділень Фонду соціального захисту інвалідів. Але
такої сплати відповідач не провів, внаслідок чого утворилася
заборгованість.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу
осіб на підприємстві відповідача в 2003 р. складає 663 особи.
Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за вказаний
період на підприємстві встановлений у кількості 27 осіб.
Проте, суди встановили, що фактично на підприємстві у
2003 році працювало 16 інвалідів. Середня річна заробітна плата на
підприємстві у 2003 складає 4432,32 грн. Таким чином,
підприємством не було дотримано нормативу створення робочих місць
для інвалідів у кількості 11 осіб.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками
апеляційного суду про те, що оскільки відповідачем зазначені
штрафні санкції у розмірі 48 756,73 грн. не сплачені самостійно у
встановлений строк, позовні вимоги підлягають задоволенню у
вказаній частині, з підстав, описаних вище, а також виходячи з
наступного.
Відповідачем не було дотримано вимог п. 3 "Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів"
( 314-95-п ) (314-95-п)
, а саме: не надано доказів щодо створення робочих
місць для інвалідів, атестації таких місць спеціальною комісією
підприємства до складу якої входять представники МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів.
Відповідно до п. 9 ст. 26 Закону України "Про підприємства в
Україні" від 27.03.1991 р. N 887-XII ( 887-12 ) (887-12)
(даний закон був
чинний на момент нарахування позивачем відповідачу штрафних
санкцій у спірних правовідносинах), ст. 20 Закону України "Про
зайнятість населення" від 01.03.1991 р. N 803-XII ( 803-12 ) (803-12)
,
п.п. 5, 14 "Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів" ( 314-95-п ) (314-95-п)
обов'язок підприємства
щодо створення робочих місць не супроводжується його обов'язком
підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що
перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
. Обов'язком
підприємства є створювати робочі місця для інвалідів.
Крім того господарськими судами встановлено, що відповідачем
не здійснені і не розроблені заходи щодо фактичного створення
робочих місць для інвалідів у кількості 11-ти робочих місць, і
також не проінформовано державну службу зайнятості, місцеві органи
соціального захисту населення та відділення Фонду соціального
захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для
інвалідів, не проінформовано відповідні органи про вільні робочі
місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця
інвалідів.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла до висновку, що постанова
Запорізького апеляційного господарського суду від 22.04.2005 року
у справі N 11/369-27/5 підлягає залишенню без змін, а касаційна
скарга без задоволення.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу СВК "Імені Фрунзе" залишити без
задоволення.
2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 22.04.2005 року залишити без змін.