ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2005 Справа N 332/19-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 31.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дунаєвської Н.Г., Невдашенко Л.П., Михайлюка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Відділу Білоцерківської міської Ради по
управлінню комунальним майном на рішення Господарського суду
Київської області від 06 жовтня 2004 року та постанову Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 21 квітня
2005 року у справі N 332/19-04 Господарського суду Київської
області за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності Р.Л.І.,
м. Біла Церква, Київської області, до Фонду комунального майна
Білоцерківської міської Ради, м. Біла Церква, Київської області,
третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Руслана",
м. Біла Церква, Київської області,
про визнання договору недійсним,
за участю представників: СПД Р.Л.І.,
відповідача - Смірнової І.В. (дор. N 12-1-27/1446 від
17.02.2005 р.),
В С Т А Н О В И В:
У липні 2004 року позивач - Суб'єкт підприємницької
діяльності Р.Л.І. пред'явила у господарському суді позов до
відповідача - Фонду комунального майна Білоцерківської міської
ради, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю
"Руслана", про визнання недійсним укладеного між ними договору
N 122 від 1 серпня 2002 року оренди нежитлового приміщення площею
86,6 кв. м. в будинку N 2 по вул. <...>.
Вказував, що згідно з Установчим Договором та Статутом ТОВ
"Руслана" він був одним з засновників товариства, якому, згідно
укладеного з Фондом комунального майна Білоцерківської міської
ради договору купівлі-продажу від 28 липня 1993 року, належало на
праві колективної власності нежитлове приміщення площею
86,6 кв. м. в будинку <...>.
Рішенням Білоцерківського міського суду від 10 липня
1997 року її було виведено з числа засновників товариства
"Руслана" та надано права і обов'язки в частині, пропорційній її
частці у Статутному фонді товариства.
Посилаючись на відсутність у орендодавця - Фонду комунального
майна Білоцерківської міської ради, права на розпорядження
нерухомим майном, позивач просив визнати спірний договір оренди
спірного приміщення недійсним та стягнути на його користь
9 383 грн. сплачених ним орендних платежів.
В ході розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та
відмовився від стягнення коштів в сумі 9 383 грн.
Рішенням Господарського суду Київської області від 6 жовтня
2004 року (суддя Агрикова О.В.) позов задоволено.
Постановлено визнати недійсним договір оренди спірного
приміщення та стягнуто з відповідача на користь позивача судові
витрати.
Рішення мотивоване невідповідністю договору оренди до вимог
ст. 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та відсутністю у
відповідача права власності на спірне нежитлове приміщення.
Постановою Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 21 квітня 2005 року (колегія у складі
суддів: Андрейцевої Г.М. - головуючий, Зеленіної Н.І.,
Сергейчука О.А.) рішення залишено без змін. Провадження в частині
стягнення коштів в сумі 9 383 грн. припинено у зв'язку з відмовою
позивача від позовних вимог.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права судова колегія Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що
викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року N 11
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого
суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами встановлено, що спірні правовідносини виникли з
укладеного між сторонами договору N 122 від 1 серпня 2002 року
оренди нежитлового приміщення площею 86,6 кв. м. в будинку <...>,
відповідно до умов якого відповідач передав позивачеві у тимчасове
користування до 31 липня 2004 року спірне приміщення, що входило
до складу магазину "Руслана", а останній сплачував орендну плату
за користування ним.
Задовольняючи вимоги позивача, місцевий суд повно та всебічно
дослідив всі суттєві обставини справи, правильно встановив, і
виходив з того, що на час укладення спірного договору оренди право
власності на частину приміщення магазину "Руслана" площею
86,6 кв. м. належало не орендодавцеві, а ТОВ "Руслана".
Висновки суду щодо невідповідності спірного договору оренди
до вимог закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
та про
відсутність у відповідача на час його укладення права на
розпорядження майном грунтуються на матеріалах справи, зокрема, це
підтверджено копією рішення XIV сесії Білоцеркіської міської Ради
від 26.02.1993 р. "Про затвердження програми приватизації", у
Додатку N 1 до якого зазначено приміщення магазину N 136 по
вул. <...> та рекомендовано спосіб приватизації - шляхом викупу,
договором купівлі-продажу від 28.07.1993 р., укладеним між Фондом
комунального майна Білоцерківської міської ради та платіжним
дорученням N 1 від 20.08.1993 р. про сплату товариством "Руслана"
вартості придбаного в порядку приватизації приміщення.
Статтею 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
визначено, що право володіння, користування і розпорядження майном
належить власнику.
З огляду на викладене, висновки суду про невідповідність
спірного договору оренди до вимог закону та про наявність підстав
до визнання його недійсним слід вважати правильними та
відповідними до вимог ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяла на час
виникнення спірних правовідносин та правильно застосована судом до
їх вирішення.
З заведеними висновками правильно погодився суд апеляційної
інстанції, розглядаючи справу в апеляційному провадженні та
підставно залишив рішення місцевого суду без змін.
Посилання касаційної скарги на порушення судами
процесуального законодавства, зокрема на розгляд справи у
відсутність представника третьої особи та невиконання нею вимог
суду щодо надання пояснень у справі не заслуговують на увагу,
оскільки судові рішення грунтуються на повному та всебічно
з'ясуваних обставинах справи, явка третьої особи не була визнана
судом обов'язковою.
Посилання на відсутність у матеріалах справи даних про
реєстрацію права власності на спірне приміщення за відповідачем та
на наявність у відповідача свідоцтва про право власності на спірне
приміщенні від 08.09.2004 року слід залишити поза увагою, оскільки
судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладення
спірного договору оренди право власності та розпорядження спірним
майном відповідачеві не належало.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до
намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що
суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, правильності
висновків судів не спростовують, і тому до уваги не беруться.
Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається
за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком
процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та
їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відділу Білоцерківської міської Ради по
управлінню комунальним майном залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 06 жовтня
2004 року та постанову Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 21 квітня 2005 року у справі N 332/19-04
залишити без змін.