Верховний Суд України у складі:

головуючого          Терлецького О.О.,

суддів:              Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., 

                     Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., 

                     Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., 

                     Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., 

                     Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., 

                     Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., 

                     Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., 

                     Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., 

                     Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., 

                     Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., 

                     Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., 

                     Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., 

                     Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., 

                     Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила Фарм" (далі – Товариство) до Міністерства охорони здоров’я України (далі – МОЗ України), треті особи – державне підприємство "Державний фармакологічний центр Міністерства охорони здоров’я України", компанія "Гетеро Драгс Лімітед "Гетеро Хаус", про визнання протиправними та скасування наказів та зобов’язання вчинити дії, за заявою Товариства,

У жовтні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом у якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просило визнати протиправними та частково скасувати накази МОЗ України від 15 лютого 2008 року № 75 (v0075282-08) та від 24 березня 2009 року № 177 (v0177282-09) та зобов’язати вчинити дії.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що оскаржувані накази МОЗ України є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки прийняті з порушенням вимог статті 9 Закону України від 4 квітня 1996 року № 123/96-ВР "Про лікарські засоби" (далі – Закон № 123/96-ВР (123/96-ВР) ), яка встановлює заборону протягом п'яти років з дати реєстрації лікарського засобу на території України (незалежно від строку чинності будь-якого патенту, який має відношення до лікарського засобу) використовувати реєстраційну інформацію для подання заяви про державну реєстрацію іншого лікарського засобу, крім випадків, коли право посилатись або використовувати таку інформацію одержано в установленому порядку.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 14 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2010 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою (rs14930965) від 15 березня 2011 року скасував рішення попередніх судів та ухвалив нове – про відмову у задоволенні позову.

Рішення касаційного суду мотивовано тим, що оскільки у матеріалах справи наявний позитивний висновок державного підприємства "Державний фармакологічний центр Міністерства охорони здоров’я України", яким рекомендовано лікарський засіб до реєстрації, то МОЗ України зареєстрував такий лікарський засіб відповідно до Закону № 123/96-ВР (123/96-ВР) та Порядку державної реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2005 року № 376 (376-2005-п) (далі – Порядок № 376) та Порядку проведення експертизи реєстраційних матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних матеріалів протягом дії реєстраційного посвідчення, затвердженого наказом МОЗ України від 26 серпня 2005 року № 426, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2005 року № 1069/11349 (z1069-05) (далі – Порядок № 426).

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2011 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 9 Закону № 123/96-ВР, пунктів 5, 9 Порядку № 376, підпунктів "г", "ґ" пункту 3.13 розділу 3 Порядку № 426, просить скасувати цю постанову, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2010 року (К-57489/09), в якій, на думку позивача, по-іншому ніж у справі, що розглядається, застосовані одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Суд касаційної інстанції у справі, рішення в якій додано на підтвердження неоднакового правозастосування, дійсно послався на норми Закону № 123/96-ВР (123/96-ВР) і положення порядків № 376 та № 426, проте скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстави порушення норм процесуального права (зокрема покладанням на позивача доведення порушення відповідачем порядку застосування засобів державного регулювання господарської діяльності) і своєї правової позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права не формував.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України мотивом перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд України відмічає, що зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Людмила Фарм" відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.