ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.06.2005 Справа N 3/160н
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 18.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України в складі колегії [...]
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у м. Сєвєродонецьку
на постанову Луганського апеляційного господарського суду від
22.02.2005 р.
у справі N 3/160н господарського суду Луганської області
за позовом відкритого акціонерного товариства "Об'єднання
Склопластик"
до ДПІ у м. Сєвєродонецьку
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін: [...]
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Луганської області від
11.01.2005 р. (суддя [...]), залишеним без змін постановою
Луганського апеляційного господарського суду від 22.02.2005 р.
(судді [...]), задоволено позов про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 22.10.2004 р.
N 0002322301/1 про визначення податкового зобов'язання за платежем
із плати за землю в сумі 596,00 грн., в тому числі 426,00 грн. -
основний платіж та 170,00 грн. - штрафні санкції, накладені на
підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Сєвєродонецьку просить скасувати
постановлені у справі судові рішення та прийняти нове рішення про
відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх
інстанцій ст. 13 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
,
ст.ст. 141, 142 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
, пункту 17
Положення про порядок ведення державного земельного кадастру
( 15-93-п ) (15-93-п)
та ст. 33, ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши представників сторін, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові суду апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для нарахування земельного податку є дані
державного земельного кадастру.
Згідно ст.ст. 194, 204 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
призначенням земельного кадастру є забезпечення необхідною
інформацією органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і
організацій, а також громадян з метою регулювання земельних
відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення
розміру плати за землю і цінності земель у складі природних
ресурсів, контролю за використанням і охороною земель,
економічного та екологічного обгрунтування бізнес-планів та
проектів землеустрою.
Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом
виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Пунктом 17 Положення про порядок ведення державного
земельного кадастру, затвердженого постановою КМ України від
12.01.1993 р. N 15 ( 15-93-п ) (15-93-п)
, передбачено, що власники землі та
землекористувачі щорічно не пізніше 15 січня подають виконавчим
комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів
звіти станом на 1 січня про зміни, що відбулися у складі земель,
які знаходяться у власності або користуванні, в тому числі на
умовах оренди.
Пунктом 6 Постанови Верховної Ради УРСР "Про земельну
реформу" від 18.12.1990 р. N 563-XII ( 563-12 ) (563-12)
в редакції
Постанови Верховної Ради України від 17.02.2004 р. N 1492-IV
( 1492-15 ) (1492-15)
встановлено, що громадяни, підприємства, установи й
організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм
до введення у дію Земельного кодексу Української РСР ( 561-12 ) (561-12)
,
повинні до 01.01.2008 р. оформити право власності або право
користування землею.
Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право
користування земельною ділянкою втрачається.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за даними
державного земельного кадастру в 2004 році за ВАТ "Об'єднання
"Склопластик", як землекористувачем, значилися, в тому числі,
земельна ділянка під садівництво N 1 площею 4,9 га, земельна
ділянка під садівництво N 3 площею 24,8 га, земельна ділянка під
гаражі по вул. Лисичанській, 5в площею 0,1565 га.
Податкове зобов'язання із плати за землю в сумі 596,00 грн.,
в тому числі 426,00 грн. - основний платіж та 170,00 грн. -
штрафні санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.3
пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, визначене позивачу контролюючим
органом згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення за
2004 рік щодо зазначених земельних ділянок.
Задовольняючи позов та визнаючи неправомірним донарахування
позивачу суми податкового зобов'язання, суд першої інстанції, з
висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив
з того, що дані державного земельного кадастру стосовно позивача,
як землекористувача вказаних земельних ділянок, не відповідають
ст.ст. 193-204 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
та Положення
про порядок ведення державного земельного кадастру ( 15-93-п ) (15-93-п)
, що
позбавляє такі дані значення підстави для нарахування земельного
податку.
Разом з тим, предметом спору в даній справі є правомірність
донарахування ДПІ у м. Сєвєродонецьку позивачу суми податкового
зобов'язання.
Висновок же суду стосується підставності даних державного
земельного кадастру щодо права землекористування позивача, тоді як
правомірність дій відповідного органу виконавчої влади стосовно
ведення державного земельного кадастру із зазначенням даних про
землекористування позивача вищевказаними земельними ділянками може
бути предметом самостійного позову.
За наявності даних державного земельного кадастру щодо
землекористування позивача в 2004 році вказаними земельними
ділянками донарахування відповідачем оспорюваної суми податкового
зобов'язання відповідає ст. 13 Закону України "Про плату за землю"
( 2535-12 ) (2535-12)
.
Неправильне застосування судами попередніх інстанцій цієї
норми матеріального права призвело до помилкового висновку про
недійсність податкового повідомлення-рішення ДПІ у
м. Сєвєродонецьку від 22.10.2004 р. N 0002322301/1, у зв'язку з
чим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як
це передбачено частиною 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з
прийняттям касаційною інстанцією нового рішення про відмову в
задоволенні позову з наведених вище підстав.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Сєвєродонецьку задовольнити.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від
22.02.2005 р. та рішення господарського суду Луганської області
від 11.01.2005 р. скасувати, в позові відкритого акціонерного
товариства "Об'єднання Склопластик" до ДПІ у м. Сєвєродонецьку про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення N 0002322301/1
від 22.10.2004 р. відмовити.