ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.06.2005 Справа N 32/571
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого, Н. Волковицької, Г. Фролової
за участю представників:
позивача - Лошакова Д.С. дов. від 01.03.05 р.
відповідачів - Венгер Г.О. дов. від 17.01.05 р.
Ткаченко О.Є дов. від 06.01.05 р.
Король О.Р. дов. від 11.01.06 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва.
на постанову від 16.03.2005 року Київського апеляційного
господарського суду.
у справі N 32/571 господарського суду міста Києва
за позовом Дочірнього підприємства "Край Проперті"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі
міста Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
N 94234/0 та N 95234/0 від 09.08.2004 року
В С Т А Н О В И В:
Дочірнє підприємство "Край Проперті" звернулось до
господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення N 94234/0 від 09.08.2004 року,
яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану
вартість в сумі 704728,00 грн., з яких основний платіж -
481441 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції -
223287 грн. та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
від 09.08.2004 року N 95234/0, яким виявлено завищення бюджетного
відшкодування за лютий 2004 року в сумі 2644908 грн., березень
2004 року в сумі 332732 грн., травень 2004 року 1073087 грн.,
прийнятих на підставі акта N 58-23-4-24365/89 від 09.08.2004 року
про результати позапланової документальної перевірки ДП "Край
Проперті" з питання достовірності заявленого до відшкодування
податку на додану вартість за січень, лютий, березень, травень
2004 року.
Зазначеним актом встановлено, що Дочірнє підприємство "Край
Проперті" включило до складу податкового кредиту вартість послуг -
передплату за оренду приміщення, яке не введене в експлуатацію
(незавершене будівництво) та не відповідає терміну "основні
фонди", визначеного підпунктом 8.2.1. пункту 8.2. статті 8 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Зазначене призвело до порушення підприємством підпунктом 7.4.1.
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та включення до складу податкового кредиту сум
податку на додану вартість, сплачених за послуги, вартість яких не
відноситься до складу валових витрат виробництва, а тому сума
податку на додану вартість, заявленого підприємством до
відшкодування, підлягає зменшенню на 4 050 727,00 грн., в т.ч.
за лютий 2004 року на суму 2 644 908,00 грн., за березень
2004 року на суму 332 732,00 грн., за травень 2004 року на суму
1 073 087,00 грн. та донарахуванню податку на додану вартість на
суму 481 441,00 грн. в т.ч. за березень 2004 року на суму
394 273,00 грн. та за травень 2004 року на суму 87 168,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.02.2005 року
позовні вимоги задоволено в повному обсязі, шляхом визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень N 94234/0 та N 95234/0
від 09.08.2004 року.
Мотивуючи рішення суд вказав, що понесені позивачем у зв'язку
зі сплатою орендних платежів за оренду приміщення витрати
відносяться до складу валових витрат, оскільки надані позивачем
документи свідчать про той факт, що об'єкт оренди введений в
експлуатацію, переданий позивачу та використовується в
господарській діяльності позивача, зокрема шляхом передачі в
суборенду окремих приміщень.
Також суд зазначив, що оскільки на підтвердження суми
податкового кредиту позивач мав належним чином оформлені податкові
накладні, висновки відповідача, наведені в акті перевірки про
завищення позивачем бюджетного відшкодування та донарахування
податку на додану вартість судом вважаються помилковими.
За апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у
Печерському районі міста Києва Київський апеляційний господарський
суд поставною від 16.03.2005 року рішення господарського суду
міста Києва залишив без змін з тих же підстав.
ДПІ у Печерському районі міста Києва подала до вищого
господарського суду України касаційну скаргу на постанову
Київського апеляційного господарського суду, в якій просить
рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення,
яким відмовити у задоволені позовних вимог, мотивуючи касаційну
скаргу доводами про порушення судом норм матеріального права, а
саме: пункту 1.18 статті 1 та підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" N 334/94
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 28.12.1994 р. та невірно застосовано
підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пункту 5.1 статті 5 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Заслухавши доповідь судді-доповідача та присутніх в судовому
засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція
рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних
господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та
на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій та вбачається з матеріалів спір виник з приводу
включення до складу податкового кредиту витрат по передплаті за
оренду приміщень у будівлі, що не введена в експлуатацію.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 4 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу).
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати
виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Поняття "господарська діяльність" визначено у пункті 1.32
статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, як будь-яка діяльність особи, направлена на
отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації
такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
під
терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що
призначаються платником податку для використання у господарській
діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365
календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних
цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з
фізичним або моральним зносом.
При розгляді справи судами встановлено, що відповідно до умов
договору оренди від 25.12.2002 року N 1, укладеним між позивачем
та АТВТ "Банкомзв'язок", позивачу (орендарю) передається в оренду
приміщення з метою подальшої передачі в суборенду. Сторони дійшли
згоди, що приміщення будуть передані не раніше 01.10.2003 року,
але не пізніше 01.01.2004 року. Передача приміщень в оренду
оформлюється актом прийому-передачі після введення об'єкту в
експлуатацію. Відповідно до пункту 3.2 вказаного договору, орендна
плата за перші 48 місяців перераховується як попередня плата до
моменту введення в експлуатацію приміщення.
Судами також встановлено, що виконання умов вищезазначеного
договору підтверджується матеріалами справи, а саме: копіями
договору оренди, податковими накладними та банківськими виписками,
копіями платіжних доручень, що підтверджують сплату позивачем
коштів АТВТ "Банкомзв'язок" у лютому 2004 року 15871560 грн., у
березні 2004 року 4636086 грн. та у травні 2004 року 6963642 грн.
Крім того судами досліджені надані позивачем: договори оренди
N 1/М від 03.11.2003 року, N 6/МА від 03.12.2003 року, N 63/МА від
21.04.2004 року, N 60/МА від 07.04.2004 року, в яких орендодавцем
виступає позивач, акти передачі та приймання об'єкта оренди до
договорів оренди N 60/МА від 17.04.2004 року та N 6/МА від
03.12.2003 року, які свідчать про той факт, що об'єкт оренди
введений в експлуатацію, переданий позивачу та пристосований для
використання в господарській діяльності позивача.
Враховуючи викладене касаційна інстанція погоджується з
висновком суду першої та апеляційної інстанцій, що витрати
позивача понесені у зв'язку зі сплатою орендних платежів за оренду
приміщення, відносяться до складу валових витрат, а податок на
додану вартість, сплачений у складі таких витрат, відноситься до
податкового кредиту.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що
матеріали справи свідчать про те, що господарські суди першої та
апеляційної інстанцій в порядку статей 43, 101 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і
об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх
сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку
обставинам, викладеним в акті перевірки, на підставі якого
прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, та дійшли
обґрунтованого висновку, про їх невідповідність нормам чинного
законодавства, а тому правомірно визнали їх недійсним.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування
судами норм матеріального права при прийнятті рішення та постанови
не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в
зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових
рішень колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2005 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.03.2005 року у справі N 32/571 господарського суду міста Києва
залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової
інспекції у Печерському районі м. Києва - без задоволення.