Верховний Суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродімпорт" (далі – Товариство) до Східної митниці Державної митної служби України (далі – Митниця), Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, а також стягнення надмірно сплачених сум митних платежів,

У грудні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення Маріупольської митниці, правонаступником якої є Митниця, від 22 липня 2010 року № 703000006/2010/000807/2 та рішення Митниці від 9 серпня 2010 року № 700000006/2010/000964/1 про визначення митної вартості імпортованої ним м’ясної продукції (контрактна ціна 0,75 долара США за один кілограм) за шостим (резервним) методом визначення митної вартості, передбаченим статтею 266 Митного кодексу України (далі – МК), у розмірі 1,07 долара США за один кілограм .

Також позивач просив стягнути з державного бюджету на його користь надмірно сплачені у зв’язку із завищенням митної вартості імпортованого товару 8 881 478 грн 7 коп. податку на додану вартість та 4 037 035 грн 44 коп. ввізного мита.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 24 грудня 2010 року в задоволенні позову відмовив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 6 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

У заявах про перегляд судових рішень Верховним Судом України Митниця та заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статей 259–265 МК, положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 "Про затвердження порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" (339-2008-п) та від 20 грудня 2006 року № 1766 "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження" (1766-2006-п) , просять скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 вересня 2011 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяв додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2011 року № К-40782/10 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Толіман" до Південної митниці, Приморської митниці, Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області та від 19 липня 2011 року К-40575/10 у справі за позовом приватного підприємства "Профстрой" до Південної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо повернення надмірно сплачених сум коштів.

Перевіривши наведені у заявах доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на нижченаведене.

Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов’язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень вищезазначених постанов № 339 (339-2008-п) та № 1766 (1766-2006-п) дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом із тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких обмежень, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом і декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов’язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що підставою для декларування Товариством імпортованого ним товару за згаданою митною вартістю стали рішення митного органу про визначення митної вартості цього товару в межах поставок за одним зовнішньоекономічним контрактом шляхом застосування резервного методу, які Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 7 грудня 2010 року, залишеною без змін касаційним судом, визнав протиправними, встановивши при цьому, що митну вартість зазначеного товару, визначену Товариством за контрактною ціною, підтверджено всіма необхідними документами, а неможливість визначення митної вартості за цим методом або із застосуванням наступних методів у порядку, встановленому статтею 266 МК, митним органом не доведено.

За таких обставин касаційний суд у справі, що переглядається, дійшов правильного висновку про протиправність рішень митного органу щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару лише на підставі раніше задекларованої вартості цього товару, імпортованого за однією зовнішньоекономічною угодою, без послідовного застосування попередніх п’яти, як це встановлено частиною п’ятою статті 266 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування.

З урахуванням наведеного та керуючись статтями 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяв Східної митниці Державної митної служби України та заступника Генерального прокурора України відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.