ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.04.2005 Справа N 16/3530
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 23.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Джунь В.В. - головуючий,
судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,
розглянув касаційну скаргу сільськогосподарського товариства
з обмеженою відповідальністю "Відродження", с. Томашівка
Ярмолинецького району Хмельницької області (далі - СТОВ
"Відродження")
на рішення господарського суду Хмельницької області від
27.10.2004
та постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 03.02.2005
зі справи N 16/3530
за позовом Ярмолинецького центру зайнятості - робочого органу
виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового соціального
страхування України на випадок безробіття, смт Ярмолинці
Хмельницької області (далі - Центр зайнятості)
до СТОВ "Відродження"
про стягнення 18 155,58 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
Центру зайнятості - Горденюка М.І.,
СТОВ "Відродження" - не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
Центр зайнятості звернувся з позовом про стягнення з СТОВ
"Відродження" 16165,42 грн. боргу зі сплати страхових внесків до
Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття (далі - Фонд) та 1 990,16 грн. пені.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від
27.10.2004 (суддя Магера В.В.), залишеним без змін постановою
Житомирського апеляційного господарського суду від 03.02.2005
(колегія суддів у складі: суддя Горшкова Н.Ф. - головуючий, судді
Голубєва Г.К., Майор Г.І.), позов задоволено. Названі судові акти
мотивовано тим, що Закон України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі -
Закон N 2181) не поширюється на правовідносини зі сплати страхових
внесків до Фонду, що виключає можливість списання названого боргу
відповідача перед Фондом як такого, що виник внаслідок дії
форс-мажорних обставин.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
СТОВ "Відродження" просить скасувати зазначені рішення місцевого
та апеляційного господарських судів та припинити провадження у
даній справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм
матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає
про хибність висновку попередніх судових інстанцій стосовно того,
що Фонд не є державним цільовим фондом. Крім того, оскільки
заборгованість зі сплати страхових внесків до Фонду підпадає під
поняття податкового боргу в розумінні Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
,
то така заборгованість підлягає списанню відповідно до пункту 18.2
статті 18 Закону N 2181 у випадку її виникнення внаслідок дії
обставин непереборної сили.
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає про
відсутність правових підстав для списання Центром зайнятості
заборгованості скаржника перед Фондом та просить залишити
оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність скасування рішень попередніх судових
інстанцій з передачею справи на новий розгляд до місцевого
господарського суду з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- СТОВ "Відродження" зареєстровано в Центрі зайнятості як
платник страхових внесків до Фонду;
- за результатами проведеної позивачем перевірки правильності
нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових
внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на
випадок безробіття до Фонду за період з 01.01.2002 по 31.12.2003
було виявлено факт наявності заборгованості СТОВ "Відродження" зі
сплати названих внесків у сумі 16165,42 грн., про що складено акт
від 25.02.2004 N 4;
- за наслідками проведеної перевірки позивачем було винесено
розпорядження про стягнення з відповідача 16135,42 грн.
заборгованості зі сплати страхових внесків до Фонду та
1990,16 грн. пені.
Причиною спору в даній справі стало питання про стягнення
заборгованості з оплати страхових внесків на випадок безробіття.
Правові, фінансові та організаційні засади
загальнообов'язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття визначаються Законом України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття" від 02.03.2000 N 1533-III ( 1533-14 ) (1533-14)
(далі - Закон
N 1533), який набрав чинності з 01.01.2001.
Відповідно до статті 34 цього Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
забезпечення
збору страхових внесків, контроль правильності їх нарахування та
своєчасності сплати віднесено до обов'язків Фонду.
Згідно з частиною другою статті 35 Закону N 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати
страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування України на випадок безробіття.
Статтею 38 Закону N 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
передбачено, що у разі
несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків страхувальники
сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових
внесків та пеню. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків
облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент
сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування
штрафів) за весь її строк.
А згідно з частиною другою цієї статті Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
не
сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход
Фонду із страхувальника у безспірному порядку. Строк давності у
разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій,
передбачених цією статтею, не застосовується. Статтею 39 Закону
N 1533 передбачено, що спори, які виникають із правовідносин за
цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Водночас відповідно до преамбули Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
(із змінами, внесеними згідно з Законом України від 20.02.2003
N 550-IV ( 550-15 ) (550-15)
цей Закон є спеціальним законом з питань
оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань
юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними
цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів),
включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та
внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,
нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються
до платників податків контролюючими органами.
Згаданим Законом України від 20.02.2003 N 550-IV ( 550-15 ) (550-15)
"Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" до числа контролюючих органів віднесено органи
фондів загальнообов'язкового соціального страхування - стосовно
внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у
межах компетенції цих органів, встановленої законом
(підпункт 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
.
З огляду на викладене після набрання чинності зазначеним
Законом України від 20.02.2003 N 550-IV ( 550-15 ) (550-15)
, тобто після
26.03.2003, не сплачені в строк страхові внески до фондів
загальнообов'язкового соціального страхування підпадають під
ознаки податкового боргу в розумінні пункту 1.3 статті 1 Закону
N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, а на погашення зобов'язань зі сплати внесків
на загальнообов'язкове державне соціальне страхування поширюється
дія Закону N 2181.
Проте згідно з підпунктом 18.2.3 пункту 18.2 статті 18 Закону
N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
та підпунктом 1.5 пункту 1 Порядку списання
безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженого
наказом Державної податкової адміністрації України від 14.03.2001
N 103 ( z0016-02 ) (z0016-02)
(далі - Порядок), списання безнадійного
податкового боргу віднесено до виключної компетенції податкових
органів.
Пункт 5 Порядку ( z0016-02 ) (z0016-02)
, який визначає порядок прийняття
рішення про списання безнадійного податкового боргу, передбачає
перелік послідовних дій як з боку контролюючого органу (яким в
даному випадку є позивач), так і з боку відповідного податкового
органу, залишаючи прийняття рішення про списання за податковим
органом.
Між тим попередні судові інстанції на підставі хибного
висновку щодо неможливості списання заборгованості зі сплати
страхових внесків до Фонду не визначили того, чи було спричинено
утворення названого боргу відповідача обставинами непереборної
сили, та не дослідили питання, пов'язані з дотриманням сторонами
справи встановленого порядку списання заборгованості, а саме, не
з'ясували того, чи зверталося СТОВ "Відродження" до контролюючого
органу за місцем обліку безнадійного боргу зі сплати страхових
внесків до Фонду з заявою про списання цього боргу та чи було
фактично списано такий борг.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у розгляді
даної справи припустилися неправильного застосування приписів
частини першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття
судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи та частини першої статті 43 Кодексу стосовно всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, що виявилося в такому.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Оскільки прийняті по суті справи судові рішення ґрунтуються
на неповно з'ясованих обставинах, які входять до предмету
доказування, то в даний час неможливо зробити висновок про
правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм
матеріального права.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить
за необхідності вирішити питання про залучення до участі в справі
відповідного податкового органу, в повному обсязі з'ясувати
обставини, що мають значення для справи, дати їм та доводам сторін
належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з
обмеженою відповідальністю "Відродження" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від
27.10.2004 та постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 03.02.2005 зі справи N 16/3530 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Хмельницької області.