ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2005 Справа N 10/550-40/488
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П., Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Євразіябуд"
на постанову від 26.01.2005 Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 10/550-40/488 господарського суду міста Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
"Євразіябуд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рест Енерджі"
про розірвання договору
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Бойко І.В.
- відповідача не з'явились
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.2004 у
справі N 10/550-40/488 (суддя Смірнова Л.Г.) позов товариства з
обмеженою відповідальністю "Євразіябуд" до товариства з обмеженою
відповідальністю "Рест Енерджі" задоволено повністю.
Інвестиційний договір N 31, укладений 03.12.2003 між ТОВ
"Євразіябуд" та ТОВ "Рест Енерджі" розірвано з дати набрання
рішенням законної сили.
Стягнуто з ТОВ "Рест Енерджі" на користь ТОВ "Євразіябуд"
85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.01.2005 року рішення суду скасоване та у задоволенні позовних
вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати, посилаючись на те, що вона прийнята з
порушенням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги,
правильність застосування судом норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню,
виходячи з наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між
позивачем та відповідачем 03.12.2004 було укладено інвестиційний
договір N 31 щодо здійснення інвестування будівництва п'яти
квартир у будинку, розташованому за адресою: вул. Лісова, 20а,
смт. Коцюбинське, Київська обл. (далі - договір).
Між сторонами 29.03.2004 було укладено додаткову угоду N 1 до
договору (далі - додаткова угода), яка є невід'ємною частиною до
договору.
Додатковою угодою було внесено зміни до договору та
відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 договору визначено термін
закінчення будівництва та здачі об'єкту в експлуатацію III квартал
2004 року та викладено в іншій редакції підпункт 2.8 пункту 2
договору.
Відповідно підпункту 2.8 пункту 2 договору відповідач
зобов'язувався здійснити інвестування будівництва шляхом
перерахування на рахунок позивача до 21.05.2004 - 110000,00 грн.,
як часткова оплата за квартири NN 5, 48, 69; до 10.06.2004 -
110000,00 грн., як часткова плата за квартири NN 5, 48, 69; до
18.06.2004 - 123176,40 грн., як остаточна оплата за квартири NN 5,
48, 69; до 01.07.2004 - 94334,86 грн. за квартиру N 10; до
15.07.2004 - 160132,00 грн. за квартиру N 76.
На виконання умов договору відповідач 20.05.2004 перерахував
на рахунок позивача 110000,00 грн.; 09.06.2004 - 110000,00 грн.;
18.06.2004 - 123176,40 грн.; 01.07.2004 - 94334,86 грн., що
підтверджується випискою з банку. Копії зазначених документів
знаходяться в матеріалах справи, оригінали було надано суду для
огляду у судовому засіданні.
Таким чином, свої зобов'язання за договором щодо здійснення
своєчасної оплати об'єктів інвестування відповідач виконав
частково, грошовий платіж в сумі 160132,00 грн. у строк до
15.07.2004 не здійснив, що свідчить про порушення відповідачем
умов договору.
Листом N 137 від 16.09.2004 позивач звернувся до відповідача
з пропозицією про розірвання вищеназваного договору.
У відповідь на вищезазначений лист відповідач листом N 294
від 07.10.2004 заперечив проти розірвання договору, у зв'язку з
чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень
Цивільного Кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
до договорів, що були
укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання
чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього
кодексу щодо підстав та порядку і наслідків зміни або розірвання
договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Згідно абзацу другого пункту 4 Прикінцевих положень
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
до господарських
відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями
Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються
щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли
після набрання чинності цими положеннями.
Оскільки договір на момент розгляду справи продовжує діяти,
то підлягає застосуванню Цивільний кодекс України ( 435-15 ) (435-15)
та
Господарський кодекс України ( 436-15 ) (436-15)
.
Згідно статті 188 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
розірвання господарських договорів допускається лише за згодою
сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або
розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій
стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання
договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції
повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання
договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з
урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право
передати спір на вирішення суду.
Обов'язок доказування відповідно до приписі статті 33
господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК України) розподіляється між сторонами виходячи з того, хто
посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги
та заперечення. Це стосується відповідача, який мав довести
своєчасне та належне виконання ним умов договору щодо здійснення
інвестування об'єкту будівництва.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідачем
не надано суду доказів, які підтверджують належне та своєчасне
виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо
здійснення інвестування об'єкту будівництва.
Посилання позивача на те, що об'єктом інвестування за
договором є п'ять квартир, які мають індивідуально визначені
ознаки, а відповідач своєчасно та у повному обсязі виконав свої
зобов'язання лише щодо інвестування чотирьох квартир, тому
інвестиційний договір може бути розірвано лише в частині
здійснення інвестування в будівництво однієї квартири не прийнято
місцевим господарським судом до уваги, оскільки відповідно до
підпункту 2.7 пункту 2 договору право власності на об'єкт
переходить до відповідача за умови інвестування відповідачем 100
відсотків загальної площі об'єкта інвестування. Додатковою угодою
N 2 до договору, укладеною між сторонами 29.03.2004 було визначено
об'єкт інвестування до якого увійшли всі п'ять квартир.
Посилання відповідача на одностороннє розірвання договору з
боку позивача також не прийнято судом до уваги, оскільки
пропозицію щодо розірвання договору відповідачем не прийнято, у
зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії відповідача є
істотним порушенням договору, тому позовні вимоги позивача
стосовно розірвання інвестиційного договору N 31 від 03.12.2003
обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.01.2005 р. вказане рішення скасоване і зазначено, що рішення
суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки місцевий
господарський суд вийшов за межі позовних вимог, а позовні вимоги
ТОВ "Євразіябуд" є такими, що не підлягають задоволенню за
недоведеністю обставин, оскільки пунктом 5.3 Інвестиційного
договору N 31 від 03.12.2003 передбачено розірвання даного
договору за ініціативою позивача у разі порушення відповідачем
строків оплати, вказаних в п. 2.9 даного Інвестиційного договору
понад два місяці. Проте, пункт 2.9 в тексті цього договору
відсутній.
Однак, погодитися з таким висновком неможливо, оскільки такий
висновок суду апеляційної інстанції не відповідає матеріалам
справи та умовам укладеного сторонами договору.
Частиною 1 статті 188 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, на яку позивач
посилався в обґрунтування позовних вимог, законодавчо передбачена
можливість розірвати договір як на підставах, передбачених
законом, так і на підставах, передбачених договором.
Судом першої інстанції було встановлено, що доказів належного
виконання умов інвестиційного договору відповідачем, зокрема щодо
виконання ним своєчасно і у повному обсязі графіку платежів
(п. 2.8. Договору зі змінами) надано не було.
Окрім того, судом першої інстанції абсолютно підставно було
прийнято до уваги той факт й відображено в мотивувальній частині
рішення, що згідно з п. 2.7. договору право власності на об'єкт
переходить за умови інвестування відповідачем 100 відсотків
загальної площі об'єкта інвестування, під яким згідно п. 1.2.
договору розуміється кількість квартир, це саме підтверджується і
додатковою угодою N 2 від 29.03.2004 р., яка дає визначення і
характеристику об'єкту інвестування, до якого за цією додатковою
угодою також увійшли всі п'ять квартир.
Враховуючи всі викладені вище обставини в сукупності, а саме:
порушення строків та обсягу інвестування, наявність в договорі
цілої низки умов (п.п. 27, 53 Інвестиційного договору та додатків
NN 2, 3), які свідчать про обов'язок інвестора оплатити всі п'ять
квартир і які захищають істотний інтерес замовника - генерального
підрядника в своєчасній оплаті всіх п'яти квартир, суд першої
інстанції правомірно дійшов висновку про наявність порушення умов
договору.
Місцевим господарським судом достовірно встановлено та
підтверджено матеріалами справи, що відповідач в порушення вимог
договору, зокрема п. 5.3 та 2.8 неналежним чином виконав свій
обов'язок щодо строку сплати інвестиційних платежів і тому
місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про
розірвання договору.
Той факт, що місцевий суд помилково послався не на п. 2.8
договору, яким дійсно передбачено строк сплати інвестиційного
платежу, а на п. 2.9, який відсутній у договорі є формальним
порушенням, яке не є безумовною підставою для скасування
обґрунтованого рішення.
Щодо інших доводів касаційної скарги, то в силу вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.01.2005 р. у справі N 10/550-40/488 скасувати, а рішення
господарського суду міста Києва від 07.12.2004 р. у даній справі
залишити без змін.