ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2005 Справа N 5/181
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Грека Б.М. - головуючого, Бур'янової С.С. (доповідач),
Кривди Д.С., розглянувши касаційну скаргу Чернівецького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2005 р. у
справі N 5/181 господарського суду Чернівецької області за позовом
Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту
інвалідів до ТОВ "Сторожинецький деревообробний цех" про стягнення
6275,19 грн., за участю представників сторін: від позивача - не
з'явився, від відповідача - не з'явився, В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Чернівецької області від
16.11.2004 р. у справі (суддя Дутка В.В.) в позові Чернівецького
обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ
"Сторожинецький деревообробний цех" про стягнення 6275,19 грн.
відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відповідач виконав
покладені на нього Законом України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
зобов'язання.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку
Львівським апеляційним господарським судом була ухвалена постанова
від 17.01.2005 року, якою рішення місцевого господарського суду
було залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись із постановою, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 17.01.2005 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що
судом були допущені порушення процесуального права та не була дана
належна правова оцінка тому факту, що середньоспискова чисельність
інвалідів була меншою, ніж загальна кількість працевлаштованих
інвалідів.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" N 875-XII ( 875-12 ) (875-12)
від 21.03.91 зобов'язує
підприємства всіх форм власності створювати робочі місця для
працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної кількості
робочих місць на підприємстві. У випадку невиконання ст. 19
вказаного Закону, відповідно до Порядку сплати підприємствами
(об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до
відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку
та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
,
підприємство зобов'язане сплачувати штрафні санкції до відділень
Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то
відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної
сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче
місце, не зайняте інвалідом (частина 20 вказаного Закону).
Аналіз зазначених положень Закону ( 875-12 ) (875-12)
про захист
інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок
підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати
інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається
на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті
18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого
пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
(затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1434
( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням
Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами
нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування
інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5
цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за
своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за
недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів.
Згідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів від 03.05.95 N 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
, робоче місце інваліда
вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам
робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Зі змісту згаданої правової норми вбачається, що підприємство
вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього
Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Україні" ( 875-12 ) (875-12)
обов'язки, у тому випадку, коли підприємством
були надані або докази проведення атестації робочого місця для
працевлаштування інваліда у встановленому законом порядку, або
докази того, що необхідна кількість робочих місць була створена і
введена в дію шляхом працевлаштування на них відповідної кількості
інвалідів.
Судами було встановлено, що норматив для працевлаштування
інвалідів для відповідача становив 2 чоловіки, фактично на
підприємстві працювало 3 інваліди, втім, останні не відпрацювали в
2003 році на підприємстві відповідача повні 12 місяців. Разом з
тим, в 2003 році до центру зайнятості інваліди взагалі не
зверталися, тому підприємство виконало норматив без допомоги
органів працевлаштування інвалідів.
Суд апеляційної інстанції вірно дійшов висновку про те, що
доводи скаржника щодо необхідності нарахування штрафних санкцій за
період, коли інвалід працював неповний рік, є помилковими,
оскільки відповідальність підприємства настає лише у випадку
незайняття інвалідом робочого місця і не пов'язується з тривалістю
його роботи на підприємстві.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
погоджується з правовою позицією апеляційного господарського суду
щодо виконання відповідачем вимог Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, а відтак,
і про відсутність необхідності застосування до нього штрафних
санкцій.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
17.01.2005 р. залишити без змін.