ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.04.2005 Справа N 2-16/8391.1-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Удовиченка О.С., суддів: Грека Б.М. (доповідача
у справі), Бур'янової С.С., розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційне подання Кримського республіканського
відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
31.01.2005 р. у справі N 2-16/8391.1-04 господарського суду
Автономної Республіки Крим за позовом Кримського республіканського
відділення Фонду соціального захисту інвалідів до радгоспу-заводу
"Морський", треті особи - Судацька міська рада, Морська сільська
рада, Міжріченська сільська рада, про стягнення суми, за участю
представників: від позивача - не з'явилися, були належно
повідомлені, відповідача - не з'явилися, були належно повідомлені,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду АР Крим від 07.12.2004 р. по
справі N 2-16/8391.1-2004 (суддя Омельченко В.А.), залишеним без
змін постановою Севастопольського апеляційного суду від 31.01.2005
(колегія суддів у складі головуючого-судді Маслової З.Д., суддів
Латиніна О.А., Голика В.С.) в позові Кримському республіканському
відділенню Фонду соціального захисту інвалідів до радгоспу-заводу
"Морський" про стягнення 205117 грн. 65 коп. за нестворені робочі
місця для працевлаштування інвалідів в 2000, 2001, 2002 рр.
відмовлено.
Судові акти мотивовано тим, що відповідач не мав змоги
виконати норматив по працевлаштуванню інвалідів, так як в
2000-2001 рр. до його відома не був доведений встановлений для
підприємства норматив по працевлаштуванню інвалідів (який до того
ж був встановлений не уповноваженим на це органом), а в 2002 р. -
на території, близькій до підприємства відповідача, були відсутні
інваліди, крім тих, що вже були працевлаштовані на підприємстві
відповідача.
Не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 31.01.2005 р. та рішенням господарського
суду Автономної Республіки Крим від 07.12.2004, позивач звернувся
з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України. У
своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від
31.01.2005 р. та рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 07.12.2004.
Обґрунтовуючи вимоги, викладені в касаційній скарзі, скаржник
вказує на порушення господарськими судами норм матеріального та
процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що суди
неправомірно дійшли висновку про відсутність у підприємства
обов'язку створювати робочі місця у зв'язку з тим, що така
кількість інвалідів не проживає на даній території.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга не
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій було
встановлено, що середньоспискова чисельність штатних працівників
складала в 2000 р. - 470 чол., в 2001 р. - 450 чол., в 2002 р. -
453 чол., підприємство повинне було створити в 2000 р. -
19 робочих місць, в 2001 р. - 18 робочих місць, в 2002 р. -
18 робочих місць для працевлаштування інвалідів, фактично за
вказаний період створено 2000 р. - 4 робочих місця, в 2001 р. -
6 робочих місць, в 2002 р. - 7 робочих місць, не створено в
2000 р. - 15 робочих місць, в 2001 р. - 12 робочих місць, в
2002 р. - 11 робочих місць, за яких підприємство повинне було
перерахувати 205117,65 грн.: за 2000 р. - 64483 грн. 90 коп., за
2001 р. - 67071 грн. 96 коп., за 2002 р. - 68561 грн. 79 коп., що
відповідачем виконано не було.
Відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів" ( 875-12 ) (875-12)
від 21.03.91 р. місцеві органи
самоврядування в особі місцевих рад спільно з відділеннями Фонду
захисту інвалідів, громадськими організаціями інвалідів і за
участі представників підприємства повинні були щорічно на
2000-2001 р. визначати нормативи робочих місць для відповідача по
працевлаштуванню інвалідів. Тобто таке право було виняткове і
надане тільки відповідній раді, на території якої знаходиться
підприємство, яке зобов'язане створити робочі місця для
працевлаштування інвалідів.
Судом було встановлено, що рішенням Судацького виконкому за
N 516 від 03.12.99 р. і N 610 від 22.12.2000 р. "Про встановлення
нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2000 р. і
2001 р." було встановлено норматив для підприємства відповідача,
який не був виконаний. Вказаний орган не мав повноважень на
виконання таких функцій, оскільки норматив робочих місць для
працевлаштування інвалідів в 2000 р. і в 2001 р. Судацькою
міськрадою не встановлювався і до підприємства відповідача не
доводився. Свої повноваження рада виконавчому комітетові не
делегувала. Морською сільською радою, на території якого
знаходиться радгосп-завод "Морський", у 2000-2001 р. рішення про
встановлення нормативу робочих місць для радгосп-заводу "Морський"
не приймалося.
Тому колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з
висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для
стягнення коштів за нестворені в 2000 і вісім місяців 2001 р.
коштів за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності
інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон) для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 вищевказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від
форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів
менша, ніж встановлена нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього
Закону, щорічно сплачують відповідним відділенням Фонду України
соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких
визначається у розмірі середньомісячної річної заробітної плати на
відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте
інвалідом.
Таким чином, обов'язок підприємства по створенню робочих
місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись
пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок, згідно
ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів
в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, покладено на центральний орган виконавчої
влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого
самоврядування, громадські організації інвалідів.
Судами було встановлено, що у 2002 р. і 5 місяців 2001 р. на
території розміщення і діяльності відповідача були відсутні
інваліди, окрім тих, які були працевлаштовані самим підприємством
і за станом свого здоров'я могли і бажали працювати в
радгоспі-заводі. Відповідач листами від 14.12.2000 р. N 523,
28.12.2001 р. N 758, а також 17.12.2002 р. N 824 звертався в центр
зайнятості населення про працевлаштування інвалідів, що свідчить
про те, що радгосп-завод "Морський" надавав центру зайнятості дані
для працевлаштування інвалідів, останні не направлялися у зв'язку
з їх відсутністю.
Отже, слід погодитися з висновком місцевого та апеляційного
господарських судів про те, що оскільки відповідачем вжито всіх
передбачених чинним законодавством заходів по забезпеченню
працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена
відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами
необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність
інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу ( 436-15 ) (436-15)
підставою господарськоправової відповідальності учасника
господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері
господарювання.
Частиною 2 наведеної статті ( 436-15 ) (436-15)
встановлено, зокрема,
що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або
неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення
правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним
вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення
господарського правопорушення.
Тому колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає, що судами був зроблений правильний висновок щодо
неможливості виконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню
інвалідів у зв'язку з відсутністю останніх на території розміщення
і діяльності відповідача.
З огляду на викладене господарський суд касаційної інстанції
вважає, що оскаржувані судові акти є такими, що ухвалені на
всебічно і об'єктивно з'ясованих обставинах справи та при
правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак не
вбачається підстав для скасування рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим від 07.12.2004 та постанови
Севастопольського апеляційного господарського суду від
31.01.2005 р.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення
Фонду соціального захисту інвалідів від 28.02.2005 р. N 04-4/544
залишити без задоволення, постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 31.01.2005 р. у справі N 2-16/8391.1-04
залишити без змін.