ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.04.2005 Справа N 27/114
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство", ст. Верхній
Токмак-1 Чернігівського району Запорізької області, на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду від 10.02.2005 зі
справи N 27/114 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі - Відділення), м. Запоріжжя,
до відкритого акціонерного товариства "Верхньотокмацьке
хлібоприймальне підприємство" (далі - Товариство) про стягнення
7740,54 грн., В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду Запорізької
області з позовом про стягнення з Товариства 7740,54 грн. штрафних
санкцій за нестворення 2 робочих місць для працевлаштування
інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 30.11.2004 (суддя Дроздова С.С.),
залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного
господарського суду від 10.02.2005 (колегія суддів у складі: суддя
Коробка Н.Д. - головуючий суддя, судді Кагітіна Л.П.,
Юхименко О.В.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано невиконанням Товариством у
2003 році обов'язку зі створення робочих місць для інвалідів та їх
працевлаштування, покладеного на нього Законом України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII
( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон N 875).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Товариство просить постанову апеляційного господарського суду зі
справи скасувати через неправильне застосування норм матеріального
права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні
позовних вимог. Своє прохання скаржник мотивує відсутністю у нього
обов'язку з працевлаштування інвалідів, а також тим, що штрафні
санкції мають сплачуватися за рахунок прибутку, якого він у
2003 році не мав.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце
розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про необхідність
задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (74 особи) відповідач у 2003 році повинен був створити
3 робочі місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2003 році відповідач створив одне робоче місце
для працевлаштування інвалідів;
- Товариством також видано наказ від 25.01.2003 N 6 про
створення робочих місць для інвалідів, згідно з яким на
підприємстві створено друге робоче місце для працевлаштування
інваліда на посаду інженера по техніці безпеки, але у 2003 році на
цю посаду Товариством інвалід не був працевлаштований, атестація
цього робочого місця не проводилася;
- відповідачем у січні, лютому та березні 2003 року до
районного центру зайнятості подавався звіт (форма N 3-ПН
( z0464-98 ) (z0464-98)
) про наявність одного вільного робочого місця для
працевлаштування інвалідів, але на заявлену вакантну посаду
районний центр зайнятості інвалідів не направляв в зв'язку з
відсутністю їх на обліку за місцем проживання на території ст.
Верхній Токмак та с. Пірчине, що підтверджується листом
Чернігівського районного центру зайнятості від 16.11.2004 N 260;
- відповідно до листа від 17.11.2004 N 1483/03-02 управління
праці та соціального захисту населення Чернігівської районної
державної адміністрації станом на 01.01.2003 інвалідів, бажаючих
працювати, на обліку не перебувало і з питань працевлаштування
інваліди не зверталися;
- згідно з довідкою Пологівської районної громадської
організації інвалідів (а.с. 29) на підприємство відповідача
інваліди для працевлаштування не направлялися;
- з урахуванням середньорічної заробітної плати на
підприємстві в 2003 році (3870,27 грн.) розмір штрафних санкцій за
нестворення двох робочих місць для інвалідів має становити
7740,54 грн.;
- за результатами фінансово-господарської діяльності у
2003 році Товариство прибутку не отримало та мало збитки в сумі
366200 грн.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
.
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) (875-12)
для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює
від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону N 875
( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації, де
кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом,
щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в
об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не
зайняте інвалідом.
Частинами третьою та четвертою цієї статті Закону ( 875-12 ) (875-12)
встановлено, що сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання),
установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок
прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх
податків і зборів (обов'язкових платежів); у разі відсутності
коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення
стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом.
Виходячи з системного аналізу наведених норм Закону N 875
( 875-12 ) (875-12)
, звернення стягнення на майно підприємства може бути
здійснено лише за наявності одночасно двох умов, а саме, коли у
цього підприємства:
- відсутні кошти на поточних рахунках у банківських установах
станом на визначений законодавством строк сплати нарахованих
штрафних санкцій за звітний період;
- за даними податкової звітності обліковано наявність
прибутку після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів) у звітний період.
Наведене дає підстави вважати, що в разі відсутності у
відповідача облікованого прибутку за звітний період (як це і
встановлено попередніми судовими інстанціями) стягнення штрафних
санкцій на підставі статті 20 Закону N 875 ( 875-12 ) (875-12)
не
допускається.
Таку правову позицію викладено і в постанові Верховного Суду
України від 15.01.2003 зі справи N 4292/1-36 ( v1-36700-03 ) (v1-36700-03)
.
З огляду на наведене висновок попередніх судових інстанцій
про відсутність підстав для звільнення Товариства від
відповідальності в зв'язку з відсутністю прибутку не відповідає
приписам чинного законодавства.
За таких обставин рішення господарських судів першої та
апеляційної інстанцій зі справи підлягають скасуванню внаслідок
неправильного застосування ними норм матеріального права.
Разом з тим, оскільки місцевим та апеляційним судами
обставини справи встановлено повно і потреба збирати, перевіряти
та оцінювати докази відсутня, то Вищий господарський суд України
вважає за можливе прийняти нове рішення про відмову в задоволенні
позову.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
"Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від
30.11.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 10.02.2005 зі справи N 27/114 скасувати.
3. У задоволенні позову відмовити.