Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об’єднання "Текстерно" (далі – ВАТ) до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі – ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

У серпні 2009 року ВАТ звернулося з позовом до ОДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень.

На обґрунтування заявлених вимог посилалося на те, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2003 року в порядку статті 11 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі – Закон № 2343-ХІІ (2343-12) ) порушено провадження у справі про визнання його банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. А відтак, відповідно до статті 12 вказаного Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Крім того, зазначало, що ухвалами господарського суду Тернопільської області від 19 серпня 2003 року та від 4 вересня 2003 року у справі роз’яснено ухвалу суду від 11 червня 2003 року про те, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів по відношенню до боржника не нараховується неустойка (штраф, пеня), та не застосовується будь-які інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2010 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою позов задоволено частково.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 5 квітня 2011 року скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2010 року й залишив в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2009 року.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ВАТ звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1 та 12 Закону № 2343-ХІІ.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2011 року у справі за позовом ВАТ до управління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі про визнання недійсними рішень; копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 квітня 2010 року у справі за позовом ДП "Закарпатське вертолітне виробниче об’єднання" до управління Пенсійного Фонду України в Тячівському районі Закарпатської області про визнання нечинним рішення; копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2010 року у справі за позовом ДП "Харківський завод транспортного устаткування" до управління Пенсійного Фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова про скасування рішення, які, на його, думку підтверджують неоднаковість правозастосування судом касаційної інстанції.

Перевіривши наведені ВАТ доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні його заяви слід відмовити з таких підстав.

У судових рішеннях, які заявник надав на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, касаційний суд дійшов висновку про те, що пеня та штраф за невиконання або неналежне виконання зобов’язань зі сплати податків та зборів після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються.

Натомість у справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи постанову апеляційного суду й залишаючи в силі постанову суду першої інстанції, виходив із того, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів, які виникли після введення мораторію, а також не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. За невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції.

На думку Верховного Суду України, такий висновок касаційного суду відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Так, судами встановлено, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2003 року в порядку статті 11 Закону № 2343-ХІІ порушено провадження у справі про визнання ВАТ банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

За результатами невиїзної документальної перевірки позивача складено акти перевірки від 12 грудня 2008 року № 14937/15-02/00306650 та від 2 березня 2009 року № 1586/16-02/00306650, якими зафіксовано порушення ВАТ підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України вiд 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-III (2181-14) ). На підставі цих актів перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобов’язань зі сплати відповідних податків та зборів.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону № 2343-ХІІ, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), стосується вимог, зобов’язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання податкових зобов’язань настав у позивача після 11 червня 2003 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов’язань не поширюється.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону № 2343-ХІІ лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Верховний Суд України вже висловлював правову позицію при розгляді справ цієї категорії. Зокрема, у постановах від 25 червня 2011 року (справа № 21-113а11) та від 4 липня 2011 року (справа № 21-144а11) він дійшов до аналогічного висновку .

Оскільки при вирішенні спору, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви ВАТ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об’єднання "Текстерно" відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.