ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.02.2005 Справа N 17/318пн
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 14.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів: Васищака І.М., Палій ВМ.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного
товариства "Холдингова компанія "Луганськтепловоз" на постанову
Луганського апеляційного господарського суду від 04.11.2004 р.,
рішення та ухвалу від 25.08.2004 р. господарського суду Луганської
області
у справі N 17/318пн господарського суду Луганської області
за позовом Орендного підприємства "Точмаш"
до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Холдингова
компанія "Луганськтепловоз"
про визнання права власності та витребування майна з чужого
незаконного володіння
за участю представників:
ОП "Точмаш" - не з'явилися,
ВАТ "ХК "Луганськтепловоз" - Нечай О.В.
В С Т А Н О В И Л А:
Орендне підприємство "Точмаш" звернулося до господарського
суду" Луганської області з позовом та просило суд:
- визнати за ним право власності на плавучі транспорті
засоби-2 у кількості 15, а саме: NN 920101109, 920501132,
920701145, 920801147, 920601139, 920601140, 920201114, 920601138,
920701142, 920801146, 920801148, 920901150, 920901149, 920901151,
920701144;
- зобов'язати відповідача - Відкрите акціонерне товариство
"Холдингова компанія "Луганськтепловоз" передати зазначене майно
ОП "Точмаш".
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що
право власності на зазначене майно він набув відповідно до умов
договору оренди N 2/8 від 07.10.93 р., викупивши його у ВО
"Луганськтепловоз" (а.с. 2-4).
Відповідач у справі - ВАТ "ХК "Луганськтепловоз" у відзиві на
позов заявлені вимоги відхилило, вказуючи, що оборотні засоби, у
складі яких передавалось спірне майно - 15 виробів ПТС-2
(що знаходились у незавершеному виробництві) за умовами договору
оренди N 2/8 від 07.10.93 р., передавались лише у користування.
Оскільки, спірне майно не використано позивачем, на думку
відповідача, воно мало бути повернуто після закінчення строку дії
договору.
Крім того, відповідач зазначає про пропущення позивачем
строку позовної давності (а.с. 50-53).
Рішенням господарського суду Луганської області від
25.08.2004 р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду:
- за позивачем визнано право власності на плаваючі
транспортні засоби -2 (вироби "70" у кількості 15 штук, а саме
NN 920101109, 920501132, 920701145, 920801147, 920601139,
920601140, 920201114, 920601138, 920701142, 920801146, 920801148,
920901150, 920901149, 920901151, 920701144);
- зазначене майно витребувано із володіння відповідача
(а.с. 129-130).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- позивач набув право власності на спірне майно, яке ним
викуплено у відповідача;
- про порушення свого права володіти вищевказаним майном
позивач дізнався лише у липні 2004 р. - коли стало відомо про
прийняття наказу відповідача від 02.12.2002 р. N 701 щодо взяття
на баланс спірного майна.
Ухвалою господарського суду Луганської області від
25.08.2004 р. на спірне майно накладено арешт (а.с. 134).
Застосовуючи заходи до забезпечення позову, суд першої
інстанції виходив з того, що незастосування таких заходів у
подальшому утруднить або унеможливить виконання рішення суду.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від
04.11.2004 р. рішення та ухвала господарського суду Луганської
області від 25.08.2004 р. залишені без змін (а.с. 71-172).
Вважаючи заявлені позивачем вимоги обгрунтованими, суд
апеляційної інстанції виходив з того, що спірне майно створено
позивачем у процесі виробничої діяльності і, відповідно до ст. 5
Закону України "Про оренду майна державних підприємств та
організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
, є його власністю.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ
"ХК "Луганськтепловоз" звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою та просить їх скасувати.
Вимоги касаційної скарги відповідача мотивовані порушенням
норм процесуального права та неправильним застосуванням норм
матеріального права. Так, скаржник вважає, що судами:
- в порушення вимог ст.ст. 54, 55 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
прийнята позовна заява, у якій не зазначено ціну позову;
- судові акти прийняті на підставі документів і матеріалів,
які не відповідають вимогам ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
;
- порушено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо повного,
всебічного та об'єктивного розгляду справи;
- неправильно застосовані норми Закону України "Про оренду
майна державних підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
, ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, (чинній на момент
виникнення правовідносин), цивільні права і обов'язки виникають з
підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і
організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки.
В силу ст.86 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.2 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, право власності - це врегульовані законом
суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження
майном.
Підставою для набуття права власності є певні юридичні факти
з якими закон пов'язує виникнення права власності.
Так, в силу ст. 128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, право власності
(право оперативного управління) у набувача майна за договором
виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом
або договором; а, відповідно до ст. 25 Закону України "Про оренду
майна державних підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
(в чинній
на момент виникнення спірних правовідносин редакції), організації
орендарів відповідно до Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
належить право власності на виготовлену на основі орендованого
майна продукцію.
Отже, вищевказані норми визначають в якості самостійних два
юридичних факти, що є підставою для набуття права власності -
передача майна набувачу за договором та виготовлення продукції.
Вважаючи заявлені позовні вимоги щодо визнання права
власності обґрунтованими, суд першої інстанції встановив, що
спірне майно, передане позивачу у складі оборотних засобів у
користування за договором, викуплене ним; а суд апеляційної
інстанції, визнаючи за позивачем право власності на спірне майно,
виходив з того, що воно виготовлене ним.
Разом з тим, таких висновків суди дійшли неповно з'ясувавши
обставини справи, що підлягали встановленню для правильного
вирішення спору у даній справі та без врахування положень чинного
на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.
Так, під час розгляду справи, судом першої інстанції
встановлено, що 07.10.93 р. Луганським тепловозобудівельним
заводом ВО "Луганськтепловоз" та Організацією орендарів Орендного
підприємства "Точмаш" укладено договір оренди N 2/8. Предметом
даного договору є передача у строкове платне користування
державного майна, а саме - майно механоскладального цеху N 2
Луганського тепловозобудівельного заводу.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду майна
державних підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
(в редакції,
чинній на момент укладення договору), об'єктом оренди є, зокрема,
цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або
їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць). При цьому,
згідно ст.ст. 16, 17 Закону, діяльність структурного підрозділу,
майно якого передано в оренду, припиняється, а створене орендарем
підприємство, господарське товариство стає правонаступником прав
та обов'язків державного підприємства, пов'язаних з діяльністю
цього структурного підрозділу.
Із змісту положень вищенаведених норм, а також умов договору,
вбачається, що в оренду, в даному випадку, передавалось не окреме
індивідуально визначене майно, а цілісний майновий комплекс, до
якого належать основні фонди, оборотні засоби, інші цінності, а
також пасиви, відображені у передаточному балансі
механоскладального цеху N 2 Луганського тепловозобудівельного
заводу.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо передачі у
користування спірного майна, а саме плаваючих транспортних
засобів - 2 (вироби "70" у кількості 15 штук: NN 920101109,
920501132, 920701145, 920801147, 920601139, 920601140, 920201114,
920601138, 920701142, 920801146, 920801148, 920901150, 920901149,
920901151, 920701144 помилковий, оскільки об'єктом оренди не є
зазначене окреме індивідуалізоване майно.
На момент укладення договору оренди, орендар набував право
викупу об'єкта оренди, якщо це було прямо передбачено договором,
що визначено ст. 28 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Спірний договір не містить такої умови, разом з тим, суд
першої інстанції дійшов висновку про те, що частина орендованого
майна, а саме обігові засоби викуплені орендарем.
При цьому, судом першої інстанції не дано оцінку п.1.2
договору, яким передбачено, що оборотні засоби передаються у
користування за плату та не витребувано документів, що
підтверджують досягнення сторонами у подальшому у відповідній
формі (ст. 44 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
) угоди щодо викупу майна.
В силу п.1 ст. 25 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
, передача в оренду не
припиняє права власності на це майно і, одним із обов'язків
орендаря у разі закінчення строку дії договору, за змістом ст. 30
Закону, є повернення орендодавцеві об'єкту оренди.
Таким чином, оскільки об'єктом оренди за умовами
вищевказаного договору є цілісний майновий комплекс з його
активами та пасивами, то за змістом вищевказаних норм, підлягає
поверненню на момент закінчення строку дії договору саме майновий
комплекс, який розглядається як активи та пасиви, відображені у
балансі.
Строк дії договору сторонами визначено до 31.12.1998 року
(п. 6.1 договору).
Порядок повернення такого об'єкту оренди на момент закінчення
строку дії договору був визначений нормами Порядку повернення
орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств
після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого
наказом Фонду державного майна України від 07.08.97 р. N 847
( z0446-97 ) (z0446-97)
(зареєстровано в Міністерстві юстиції України
25.09.97 р. N 446/2250).
Так, відповідно до пп.15, 16 Порядку ( z0446-97 ) (z0446-97)
, у разі,
коли в оренду передавалися оборотні засоби, які були використані
орендарем, орендар має компенсувати їх вартість з урахуванням
інфляції (сума компенсації розраховується в порядку, визначеному
п.31 Методики оцінки вартості майна при приватизації, затвердженої
постановою Кабінету Міністрів України від 15.08.96 р. N 961
( 961-96-п ) (961-96-п)
; а у разі, коли частина переданих в оренду
матеріальних оборотних засобів не була використана орендарем і їх
наявність підтверджується інвентаризацією, то такі оборотні засоби
враховуються, з відповідною дооцінкою, як державна частка
оборотних засобів орендного підприємства.
Як стверджує позивач, спірне майно передано у складі
оборотних засобів. Отже, для правильного вирішення спору у даній
справі, судам необхідно було з'ясувати чи використано це майно на
момент закінчення строку дії договору. Якщо - ні, витребувати
матеріали інвентаризації, які дослідити та оцінити у сукупності з
іншими зібраними у справі доказами. З'ясування зазначених питань
має значення для вирішення питання чи підлягало поверненню спірне
майно у складі цілісного майнового комплексу, що був об'єктом
оренди, а, отже, і вирішенню спору у даній справі.
Не дослідивши зазначені питання та не витребувавши відповідні
документи і матеріали, суд першої інстанції допустив порушення
норм процесуального права.
Так, відповідно до ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове
рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи, а згідно ст. 38 ГПК України, у разі, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, суд зобов'язаний витребувати від
підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Докази
оцінюються судом за внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43
ГПК України).
При цьому, обставини справи встановлюються на підставі
доказів (ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що повинні відповідати
вимогам щодо належності і допустимості (ст. 34 ГПК України).
Зазначені порушення у подальшому не усунуті судом апеляційної
інстанції.
Разом з тим, згідно ст. 99 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, в
апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду
цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей,
передбачених у розділі XII.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в
апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої
інстанції.
Крім того, висновку, що спірне майно виготовлене позивачем
суд апеляційної інстанції, в порушення вимог зазначених норм
процесуального права, дійшов без витребування відповідних доказів.
Також не витребувані і не досліджені судами докази для
встановлення часу виникнення права на позов у позивача та
фактичного знаходження спірного майна у володінні відповідача (для
розгляду спору в частині витребування майна необхідно встановити,
що: майно фактично знаходиться у відповідача; відповідач володіє
ним без достатніх на те підстав).
Зазначені порушення норм процесуального права призвели до
неповного встановлення обставин справи та невідповідності судових
актів принципу об'єктивної істини, у зв'язку з чим відсутні
підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним
правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам
матеріального права висновок щодо прав і обов'язків сторін.
Допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної
інстанції, враховуючи межі перегляду справи у касаційній
інстанції, визначені ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
З огляду на викладене, прийняті у справі судові акти
підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Крім того, підлягає скасуванню і ухвала господарського суду
Луганської області від 25.08.2004 р., оскільки остання прийнята з
метою забезпечення виконання рішення, що скасовується.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Холдингова компанія "Луганськтепловоз" задовольнити.
2. Постанову Луганського апеляційного господарського суду від
04.11.2004 р., рішення та ухвалу від 25.08.2004 р. господарського
суду Луганської області у справі N 17/318пн скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Луганської області.