ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2005 Справа N 32/247-11/227
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Глос О.І.
суддів: Бакуліної С.В., Бенедисюка І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
касаційної скарги Приватного підприємства "Віола", м. Київ
на постанову від 20.07.2004 року Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 32/247-11/227 господарського суду міста Києва
за позовом Приватного підприємства "Віола", м. Київ
до Державної податкової інспекції у Печерському районі
м. Києва
про визнання недійсними податкових вимог
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
Ковальчук Л.В. (довіреність від 12.05.2004 року)
від відповідача:
Сорока Ю.Ю. (довіреність від 22.09.2004 р. N 8867/9/10-009)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Хрипун О.О.)
від 27.05.2004 року, залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Новіков М.М.,
судді - Мартюк А.І., Мачульський Г.М.) від 20.07.2004 року, по
справі N 32/247-11/227 в позові відмовлено повністю.
В касаційній скарзі ПП "Віола" просить скасувати ухвалені по
справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги
задовольнити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального
права, а саме: п. 1.2 ст. 1, пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4,
пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1 ст. 5, п. 6.1, пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6,
п. 19.6 ст. 19 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон-2181), п. 1.6 ст. 1, пп. 7.7.1,
пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ч. 4 п. 7.4 Порядку заповнення та подання
податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого
Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року N 166 ( z0250-97 ) (z0250-97)
.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує
викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.04.2003 року
позивачем подано до ДПІ у Печерському районі м. Києва податкову
декларацію з податку на додану вартість, в якій він визначив суму
податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету за
підсумками звітного періоду в розмірі 150500 грн., визначивши при
цьому розмір податкового кредиту в сумі 299413 грн.
24.03.2003 року Державною податковою інспекцією у Печерському
районі м. Києва проведено позапланову документальну перевірку
фінансово-господарської діяльності позивача з питань правильності
обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету
ПДВ за період з 01.08.2002 року по 31.08.2002 року, за
результатами якої було складено акт N 15/23-707-21641743 від
24.03.2003 року.
На підставі висновків вищевказаного акту 24.03.2003 р.
заступником начальника ДПІ у Печерському районі м. Києва було
прийнято Розпорядження N 73/23-727, яким ПП "Віола" зменшено суму
бюджетного відшкодування з ПДВ, зазначену позивачем у податковій
декларації з ПДВ за серпень 2002 року від 20.09.2002 року на
424 931,00 грн.
Оскільки розпорядженням N 73/23-727 від 24.03.2003 року ДПІ у
Печерському районі м. Києва зменшила позивачу розмір відшкодування
з податку на додану вартість на 424931 грн., то станом на
30.04.2003 року у позивача обліковувався податковий кредит в
розмірі 84473,04 грн.
З викладеного вбачається, що узгоджений розмір суми податку
на додану вартість, який позивач мав сплатити до бюджету,
відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, складав 66026,96 грн.
Судами зроблено висновок, що оскільки сума податку на додану
вартість в розмірі 66026,96 грн. позивачем сплачена не була,
відповідач правомірно виніс першу податкову вимогу N 1/3842 та
другу податкову вимогу N 2/5068.
Відмовляючи в позові суди виходили із того, що відповідачем
доведено належними доказами (декларація з податку на додану
вартість за березень 2003 року, розпорядження N 73/23-727,
прийняте в межах повноважень контролюючого органу) наявність
самостійно визначеного позивачем податкового зобов'язання, не
сплаченого до бюджету у встановлені строки, а тому твердження
позивача про незаконність винесених першої та другої податкових
вимог є безпідставним.
Колегія з такими висновками не погоджується з огляду на таке.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено, що
податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у
податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої
податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може
бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому
порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням
строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник
податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої
податкової декларації, такий платник податків має право надати
уточнюючий розрахунок.
Як вірно встановили суди позивач самостійно узгодив суму
податкового зобов'язання за березень 2003 року по ПДВ в сумі
150500 грн., визначивши при цьому розмір податкового кредиту в
сумі 299413 грн.
Судами не встановлено, що в подальшому він подавав уточнюючі
декларації (про коригування або виправлення показників), що дало б
судам змогу вести мову про самостійне визначення свого податкового
зобов'язання.
Відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
орган державної
податкової служби має право надавати розпорядження про нарахування
податку в разі, коли розмір податку, зазначеного у декларації, є
меншим за розмір, що випливає з поданих розрахунків.
На час видання спірних податкових вимог єдиним законом, який
визначав порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами був Закон-2181
( 2181-14 ) (2181-14)
. Відповідно до п. 19.6 вказаного Закону, закони та
інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить
нормам цього Закону.
Отже, про будь-яке донарахування (зменшення податкового
кредиту тягне за собою збільшення податкового зобов'язання)
податковий орган має виносити податкове повідомлення, як це
передбачено п. 6.1 ст. 6 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, відповідно до
якого у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується
контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий
контролюючий орган надсилає платнику податків податкове
повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого
нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до
якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових
зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу),
належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні
строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати
в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для
оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій
за їх наявності).
Підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену
суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий
орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Правомірними є доводи касаційної скарги про те, що для того,
щоб на підставі розпорядження виникли узгоджені податкові
зобов'язання позивача, відповідач після його видання повинен був
вжити процедур, передбачених п. 6.1 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
, а
саме надіслати позивачу податкове повідомлення. Оскільки
відповідачем не був дотриманий передбачений Законом-2181 порядок,
внаслідок якого виникає податкове зобов'язання, податкове
зобов'язання відповідно до п. 6.1 ст. 6 цього Закону у позивача на
суму, зазначену в податкових вимогах , не виникло.
Колегія суддів вважає, що за таких обставин підстав для
надсилання спірних податкових вимог не було, оскільки вони
виставлені не на узгоджену позивачем в декларації суму податкового
зобов'язання, а на суму, яка була визначена податковим органом з
урахуванням розпорядження про зменшення податкового кредиту за
серпень 2003 року, але без дотримання встановленого порядку
узгодження податкового зобов'язання.
З огляду на наведене, ухвалені по справі судові рішення
підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення
позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 2 ч. 1 ст. 111-9,
ч. 1 ст. 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Віола" від
05.08.2004 року на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 20.07.2004 року у справі N 32/247-11/227
задовольнити.
Рішення Господарського суду м. Києва від 27.05.2004 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
20.07.2004 року у справі N 32/247-11/227 - скасувати.
Позов задовольнити.
Визнати першу податкову вимогу від 08.05.2003 року N 1/3842
та другу податкову вимогу від 26.06.2003 року N 2/5068, видані ДПІ
у Печерському районі м. Києва, недійсними.
Стягнути з ДПІ у Печерському районі м. Києва на користь
ПП "Віола" 288,00 грн. судових витрат.