Верховний Суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Маньківському районі Черкаської області (далі – управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тальнівському районі (далі – відділення Фонду, Фонд відповідно) про зобов’язання вчинити дії,

У квітні 2005 року управління ПФУ звернулося до господарського суду Черкаської області із позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило суд зобов’язати відділення Фонду відобразити в акті звірки витрат суми коштів, що підлягають відшкодуванню, та стягнути з останнього 10 776 грн 78 коп. витрат із виплати та доставки пенсій особам, що отримали каліцтво за межами України, здійснених позивачем у період з 1 квітня 2001 року по 31 січня 2005 року включно.

На обґрунтування позову послалося на статті 21, 24, 25 Закону України вiд 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон № 1105-XIV (1105-14) ) та Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений спільною постановою правління ПФУ та правління Фонду від 4 березня 2003 року № 5-4/4 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697 (z0376-03) ; далі – Порядок).

Суди розглядали справу неодноразово.

Постановою господарського суду Черкаської області від 20 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 жовтня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вищий адміністративний суд України постановою від 14 липня 2011 року скасував зазначені рішення судів попередніх інстанцій й ухвалив нове, яким позов задовольнив частково. Постановив стягнути з відділення Фонду на користь управління ПФУ 10 776 грн 78 коп витрат із виплати та доставки пенсій. У задоволенні решти позову відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, відділення Фонду звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 24 Закону № 1105-XIV та положень Порядку (z0376-03) .

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду від 26 червня 2007 року у справі за позовом управління ПФУ в Кам’янському районі Черкаської області до Смілянського відділення виконавчої дирекції Фонду про стягнення заборгованості, яка, на думку відділення Фонду, підтверджує неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

В ухвалі від 26 червня 2007 року, якою залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, касаційний суд виходив із того, що механізм відшкодування витрат між сторонами за період з 1 квітня 2001 року по 1 грудня 2005 року чинним законодавством не визначений, а вимоги позивача про зобов’язання вчинити дії щодо підписання акта не відповідають способу захисту права, визначеному статтею 24 Закону № 1105-XIV.

У справі, що переглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове – про часткове задоволення позову, виходив із обґрунтованості вимог позивача. При цьому він зазначив, що у разі незгоди відділення Фонду підписати акти звірки в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватися вимоги про стягнення витрат, а не вимоги про зобов’язання підписати ці акти, оскільки встановлене Порядком правило підписання актів звірки має застосовуватися за відсутності спору.

Верховний Суд України погоджується з висновком Вищого адміністративного суду України про обґрунтованість вимог позивача та вважає, що його постанова прийнята внаслідок правильного застосування норм матеріального права й відповідає практиці Верховного Суду України при вирішенні спорів такої категорії.

Суди встановили, що управління ПФУ здійснювало виплату пенсій громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР. За період з 1 квітня 2001 року по 31 січня 2005 року включно витрати з виплати та доставки пенсій цим особам склали 10 776 грн 78 коп.

За змістом статей 25, 26 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, статті 7 Закону України від 22 лютого 2001 року № 2272-III "Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", статей 2, 24 та пункту 3 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону № 1105-XIV (1105-14) , статті 27 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами ПФУ – відшкодувати останньому витрати, є Фонд.

Крім того, Верховний Суд України вважає, що вимога про стягнення заборгованості, пов’язаної з виплатою пенсій, є обґрунтованою і повністю кореспондується з пунктом 4 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України. Вимога ж щодо зобов’язання підписати акт звірки розрахована на відсутність спору, а тому не підлягає задоволенню.

Верховний Суд України вже висловлював правову позицію при розгляді справ цієї категорії. Зокрема, у постановах від 6 червня 2011 року (№ 21-116а11), 20 березня 2007 року (№ 21-1087во06) та 20 березня 2007 року (№ 21-897во06) він дійшов аналогічного висновку.

Оскільки при вирішенні спору касаційний суд правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви відділення Фонду слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тальнівському районі Черкаської області відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.