ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.02.2005 Справа N 40/270
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О. - головуючого, Рибака В.В., Черкащенка М.М.,
розглянувши касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми "ПІК-ЛТД"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.09.2004 у справі господарського суду м. Києва за позовом
Виробничо-комерційної фірми "ПІК-ЛТД" до Державного
науково-виробничого підприємства "Елетронмаш", 3-тя особа:
ТОВ "Боедем", про визнання недійсним договору купівлі-продажу
автомобільної стоянки та акта приймання-передачі майна
(в засіданні взяли участь представники: - позивача: не з'явився, -
відповідача: не з'явився), В С Т А Н О В И В:
У червні 2004 року Виробничо-комерційна фірма "ПІК-ЛТД"
звернулась до господарського суду з позовом до Державного
науково-виробничого підприємства "Елетронмаш" про визнання
недійсним договору купівлі-продажу автомобільної стоянки та акту
приймання-передачі майна.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.07.2004 р.
(суддя Смірнова Л.Г.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
21.09.2004 року рішення місцевого господарського суду залишено без
змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями,
Виробничо-комерційна фірма "ПІКЛТД" подала касаційну скаргу, в
якій просить рішення місцевого господарського суду від
06.04.2004 року та постанову апеляційного господарського суду від
21.09.2004 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким
позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що
судами неправильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, що призвело до прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши
доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин
справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність
застосування норм матеріального та процесуального права, вважає,
що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх
інстанцій обґрунтували свій висновок тим, що продане асфальтоване
покриття з тимчасовим приміщенням не є засобами виробництва, які
віднесені до основних фондів, а тому посилання позивача на
порушення відповідачем при укладенні договору купівлі-продажу
Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
та Положення про порядок відчуження засобів
виробництва, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду
державного майна України N 1020 ( z0311-95 ) (z0311-95)
від 07.08.95, є
безпідставними.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
"Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх
відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини,
або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Судові рішення попередніх інстанцій цим вимогам не
відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірного
договору купівлі-продажу N 2 від 28.05.98 є асфальтове покриття з
тимчасовим приміщенням (залізобетонний блок без фундаменту).
Згідно п. 2 зазначеного договору, вартість асфальтованої площадки
з тимчасовим приміщенням (залізобетонний блок без фундаменту)
визначається за домовленістю сторін після їх оцінки та отримання
необхідних прав на земельну ділянку.
Судами достовірно не встановлено виконання даного пункту, хто
і яким чином визначав вартість земельної ділянки та підстави
отримання необхідних прав відносно земельної ділянки. А саме, хто
на той час був власником і землекористувачем даної земельної
ділянки, її цільове призначення і хто із сторін мав отримати
необхідні права.
Крім того, судами достовірно не встановлено, яка земельна
ділянка є предметом даного договору відносно генплану, яке майно
знаходиться на даній земельній ділянці, хто був власником цього
майна, згідно яких правовстановлюючих документів і як воно
використовувалось і може використовуватись за цільовим
призначенням, відповідно до визначення прав на земельну ділянку.
В тому числі, з врахуванням вище наведеного, суди не
перевірили в повному об'ємі доводи позивача щодо порушених його
прав як орендаря автомобільної стоянки, оскільки суди зазначають,
що власником автостоянки є ТОВ "Боедем".
Таким чином, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, в
порушення норм процесуального права - ст.ст. 32-34, 36, 38, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зробили висновки, що ґрунтуються на неповно
з'ясованих обставинах справи, а відповідно судові рішення не
відповідають вимогам норм матеріального і процесуального права,
ст. 84, 105 ГПК України.
Судова колегія Вищого господарського суду також звертає увагу
і на те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи позивачу в
задоволенні позовних вимог по суті, дійшли висновку, що він
пропустив і трьохрічний строк позовної давності для захисту свого
права. Такі висновки є суперечливими і недопустимими.
Таким чином, в порушення вимог ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, судами повно і всебічно не досліджені всі обставини
справи, які мають суттєве значення для вирішення спору.
Згідно з частиною 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин судові акти попередніх інстанцій підлягають
скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.
При новому розгляді суду необхідно встановити власника і
землекористувача земельної ділянки, на якій знаходиться асфальтове
покриття з тимчасовим приміщенням, які стали предметом
купівлі-продажу в спірному договорі, витребувати оригінали
правовстановлюючих документів на час укладення угоди як відносно
земельної ділянки, так і майна, яке знаходилось на ній, достовірно
встановити місце розташування, цільове призначення і використання
даної ділянки до укладення угоди, при необхідності призначити
відповідну експертизу, залучити всіх зацікавлених осіб, дати
належну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити
законне рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.09.2004 та рішення господарського суду м. Києва від 13.07.2004
у справі N 40/270 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.