ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.02.2005 Справа N 10/4б
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі:
Полякова Б.М. - головуючого (доповідач у справі), Ткаченко Н.Г.,
Кравчука Г.А.
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного комітету
України з державного матеріального резерву
на постанову від 04.10.2004 р. Донецького апеляційного
господарського суду
у справі N 10/4б господарського суду Луганської області
за заявою Дочірнього підприємства "Донецька Індустріальна
Спілка" Корпорації "Індустріальна Спілка Донбасу"
до ВАТ "Алчевський металургійний комбінат"
про банкрутство
арбітражний керуючий Пашкова Т.Ю.
за участю представників сторін:
від боржника - Абрамцева А.М., довір.;
Зубова Л.І., довір.;
Афанасьєва О.В., довір.;
від Державної акціонерної компанії "Укрресурси" -
Жерліцина О.Г., довір.
від Державного комітету України з державного матеріального
резерву - Михайлець О.В., довір.
В С Т А Н О В И В:
У провадженні господарського суду Луганської області
знаходиться справа N 10/4б про банкрутство ВАТ "Алчевський
металургійний комбінат".
Ухвалою господарського суду Луганської області від
01.07.2004 р. (суддя Медуниця О.Є.) визнано та відхилено грошові
вимоги ряду кредиторів боржника, в т.ч. відхилено грошові вимоги
Державного комітету України з державного матеріального резерву
(далі - Комітет) до боржника, а також затверджено реєстр вимог
кредиторів.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
04.10.2004 р. (судді: головуючий - М'ясищев А.М., Акулова Н.В.,
Геза Т.Д.) апеляційну скаргу Комітету залишено без задоволення, а
ухвалу господарського суду Луганської області від 01.07.2004 р. в
частині вимог кредитора - Комітету - без змін.
Постанова мотивована тим, що грошові вимоги Комітету
підлягають відхиленню у зв'язку зі спливом строку позовної
давності.
Не погоджуючись з винесеною постановою, Комітет звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 04.10.2004 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити
грошові вимоги Комітету.
Заявник скарги вважає, що Донецьким апеляційним господарським
судом порушено п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки факт порушення зобов'язання з
зберігання матеріальних цінностей державного резерву виник до
набрання цим кодексом чинності.
Також в обґрунтування скарги її заявник посилається на
порушення судом ст. 83 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
відповідно до якої на вимоги державних організацій про повернення
державного майна з чужого незаконного володіння позовна давність
не застосовується, а також ст.ст. 53, 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено попереднім судовими інстанціями, Комітетом
були заявлені грошові вимоги до боржника на підставі договору
N 026/075-7у-171 від 23.12.1997 р. про позичання матеріальних
цінностей мобілізаційного резерву та акта перевірки КРУ Державного
комітету України з державного матеріального резерву від
28.02.2002 р.
Згідно умов вказаного договору Комітет відпускає боржнику
цінності з мобілізаційного резерву в порядку тимчасового позичання
на умовах товарного кредиту на загальну суму 11459980,00 грн., а
боржник зобов'язаний повернути вказані цінності до 31.12.1999 р.
частково шляхом закладки цінностей мобілізаційного резерву та
частково шляхом сплати заборгованості в грошовій формі.
Стаття 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
(далі - Закон)
визначає, що боржником є суб'єкт підприємницької діяльності,
неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами,
а кредитором - юридична або фізична особа, яка має у встановленому
порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань
до боржника, а також щодо виплати заборгованості із заробітної
плати працівникам боржника, а також органи державної податкової
служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за
правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів
(обов'язкових платежів).
Згідно з вказаною статтею грошове зобов'язання це
зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму.
Таким чином, відповідно до приписів Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
у
справі про банкрутство кредитори мають право заявляти вимоги до
боржника, які виникають з грошового зобов'язання та носять
грошовий характер.
Натомість, кредитори з речево-правовими вимогами, зокрема
вимогами, що виникають із зобов'язань про повернення майна, не
можуть звертатися до боржника та брати участь у справі про
банкрутство.
Разом з тим, такий кредитор не позбавлений права перевести ці
вимоги до грошових зобов'язань та заявляти їх у справі про
банкрутство.
На грошові зобов'язання поширюють свою дію строки позовної
давності.
Заперечення кредитора в касаційній скарзі на застосування до
даних правовідносин строків позовної давності з огляду на те, що
відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
позовна
давність не поширюється на вимоги державних організацій про
повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та
інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян,
визнаються колегією суддів необґрунтованими.
Вказана стаття регулює правовідносини щодо вимог про
повернення державного майна з незаконного володіння (віндикації),
тобто вимог речево-правового характеру, проте кредитори за такими
вимогами не є конкурсними.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
на вимоги про повернення майна з чужого
незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.
Згідно з ст. 8 вказаного закону ( 697-12 ) (697-12)
цим законом
встановлюються основні положення про власність в Україні.
Відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються
Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
та іншими законодавчими
актами.
Отже, Закон України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
є спеціальним
законом по відношенню до Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Разом з тим, враховуючи те, що відповідно до п.6 Прикінцевих
та перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до
позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що
діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, до даних
правовідносин підлягає застосуванню Цивільний кодекс УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
У зв'язку з тим, що вищезазначеним договором було
передбачено, що боржник має виконати зобов'язання за договором
31.12.1999 р., судом правомірно встановлено, що строк позовної
давності на підставі ст. 71 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
сплинув 31.12.2002 р.
Також обґрунтованим є висновок суду про те, що строк позовної
давності не переривався у зв'язку з дією мораторію на задоволення
вимог кредиторів у попередній справі N 05/283-9/222б про
банкрутство ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" відповідно до
ст. 78 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Оскільки справа N 05/283-9/222б про банкрутство ВАТ
"Алчевський металургійний комбінат" була порушена судом
10.09.1997 р., то вимоги, які виникли за договором, є поточними.
Відповідно до ст. 1 Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
(в редакції Закону
України від 07.03.2002 р. N 3088 ( 3088-14 ) (3088-14)
мораторій на
задоволення вимог кредиторів передбачає зупинення виконання
боржником всіх вимог кредиторів за зобов'язаннями, що виникли до
дня порушення провадження у справі про банкрутство, включаючи
вимоги за зобов'язаннями, що виникли після порушення справи, але
згідно з цим Законом віднесені до вимог конкурсних кредиторів.
Отже, дія мораторію не поширюється на задоволення вимог
поточних кредиторів.
Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що
відповідно до акта перевірки наявності, якісного стану, умов
зберігання та обліку матеріальних цінностей від 28.02.2002 р.
боржником самовільно використано матеріальні цінності державного
резерву на суму 25712661,97 грн., у зв'язку з чим боржнику також
нараховано штрафні санкції.
При цьому, згідно з п. 1 цього акта порушення зберігання
нікелю катодного було виявлено 14.12.2000 р. Отже строк позовної
даності сплинув 14.12.2003 р. та він не переривався у зв'язку з
дією мораторію на задоволення вимог кредиторів у зазначеній
справі, оскільки ці грошові вимоги є поточними.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що грошові вимоги, які
заявляються до боржника, мають бути дійсними. В силу положень
Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
у справі про банкрутство спір не вирішується по
суті, а лише встановлюються грошові вимоги кредиторів.
Комітет не звернувся до суду з позовом про захист свого права
та не поновив строк позовної давності в позовному проваджені
(ст. 80 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
), тим самим позбавив
себе права заявити свої грошові вимоги у справі про банкрутство
боржника, оскільки строк позовної давності у справі про
банкрутство не може бути відновлений.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що
оскаржувана постанова про залишення без змін ухвали в частині
розгляду грошових вимог Комітету відповідає нормам матеріального і
процесуального права, тому підлягає залишенню без змін.
Беручи до уваги вказане та керуючись ст.ст. 8, 50 Закону
України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст.ст. 71-80 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст.ст. 1, 12, 14 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) (2343-12)
та ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державного комітету України з державного
матеріального резерву залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
04.10.2004 р. у справі N 10/4б залишити без змін.