ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.02.2005 Справа N 17/86
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Усенко Є.А.,
суддів: Бакуліної С.В., Глос О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
касаційної скарги Дубровицької міжрайонної державної податкової
інспекції Рівненської області
на постанову від 03.06.2004 року Львівського апеляційного
господарського суду
у справі N 17/86
господарського суду Рівненської області
за позовом Висоцького держлісгоспу, с. Висоцьк
до Дубровицької МДПІ Рівненської області
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача:
Савончук Т.М. (довіреність від 02.02.2005 р. N 85);
Петруля О.В. (довіреність від 02.02.2005 р. N 85)
від відповідача:
Тинко О.П. (довіреність від 10.01.2005 р. N 59/10-01)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Рівненської області (суддя
Петухова М.Г.) від 14.04.2004 року, залишеним без змін
постановою Львівського апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Юрченко Я.О., судді - Процик Т.С.,
Галушко Н.А.) від 03.06.2004 року, по справі N 17/86 позов
задоволено; податкові повідомлення-рішення Дубровицької МДПІ
N 0001022340/0 від 25.10.2002 року та податкові повідомлення
Дубровицької МДПІ: - N 0001242340/1 від 31.01.2003 року,
N 0001242340/2 від 05.02.2003 року, N 0001242340/3 від
06.03.2003 року; - N 0001132340/0 від 30.10.2002 р.,
N 0001142340/0 від 30.10.2002 р., N 0001152340/0 від
30.10.2002 р., N 0001162340/0 від 30.10.2002 р., N 0001172340/0
від 30.10.2002 р., N 0001182340/0 від 30.10.2002 р.,
N 0001192340/0 від 30.10.2002 р., N 0001202340/0 від
30.10.2002 р., N 0001212340/0 від 30.10.2002 р. - визнані
недійсними з моменту їх прийняття; стягнуто з відповідача на
користь позивача судові витрати в сумі 203,00 грн.
В касаційній скарзі Дубровицька МДПІ просить скасувати
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
03.06.2004 року по справі N 17/86 і прийняти нове рішення, яким в
позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм
матеріального права, а саме: ст.ст. 1, 4, 7 Закону України "Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
,
ст. 4 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, ст. 58 Земельного
кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представників позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
1. Стосовно нарахування пені за порушення законодавчо
встановлених термінів розрахунків при здійсненні експортних
операцій в сумі 38754,98 грн.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем були
укладені та виконані ряд зовнішньоекономічних контрактів на
експорт деревини з нерезидентами, в томі числі з фірмою
"Євро-Тімбер", Словаччина, N 2000-22 від 03.11.2000 року.
Відповідно до п. 7.1 Контракту N 2000-22 від 03.11.2000 р.,
приймання товару здійснюється покупцем згідно відгрузочних
документів продавця шляхом електронного поштучного обміру
кількості за участю експерта незалежної сторони (незалежна
міжнародна контрольна організація Інспекта Словаків), статус якої
підтверджено державною ліцензією на право проведення такої
експертизи, з складанням акту (протоколу) про приймання товару по
кожному вагону. Результати приймання є обов'язковими для обох
сторін. Покупець надає продавцю акти (протоколи) про приймання
засобами факсимільного зв'язку в 5-тиденний строк з дати приймання
товару і поштою в 45-тиденний строк з дати відправки товару.
Позивачем надані акти прийому та сертифікати незалежних
контрольних організацій, в яких йдеться про нестачі товару,
експортованого підприємством, в результаті чого не була повністю
сплачена визначена у вантажних митних деклараціях сума вартості
товару в іноземній валюті. В силу недостачі, оплаченою була лише
та частина продукції позивача, яка прийнята
покупцями-нерезидентами. Надалі сторони зовнішньоекономічних
контрактів погодили, що поставленою вважається та частина
продукції, яка прийнята за участю незалежної контрольної
організації "Інспекта Словаків", про що свідчить відсутність
будь-яких претензій сторін контрактів одна до одної.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, одним з принципів свободи
зовнішньоекономічного підприємництва є право суб'єктів
зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах,
які прямо не заборонені чинними законами України.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
, всі суб'єкти зовнішньоекономічної
діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо
не заборонені законами України, незалежно від форм власності та
інших ознак. Втручання державних органів у зовнішньоекономічну
діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в
тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для
її здійснення умови гірші, від встановлених в цьому Законі, є
обмеження права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як
таке забороняється.
Статтею 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"
( 959-12 ) (959-12)
визначено, що регулювання зовнішньоекономічної
діяльності здійснюється за допомогою законів України, угод, що
укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Стаття 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
передбачає, що виручка резидентів
у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені
в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного
оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації)
продукції, що експортується.
Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що
ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в
іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
регулює лише ті відносини, за яких
зарахування валютної виручки повинно бути проведено, виходячи із
взаємних зобов'язань сторін, що склалися.
Судами встановлено, що контрагентами позивача оплачено
поставлену лісопродукцію за її фактичною вартістю відповідно до
укладених контрактів.
Правомірно зазначено в оскаржуваній постанові апеляційного
господарського суду, що такі дії не суперечать чинному
законодавству України, в тому числі і Закону України "Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
. Вказаний
закон не встановлює, яким чином визначати на яку суму по кількості
продукції, що поставлена чи непоставлена по зовнішньоекономічному
договору, необхідно нараховувати пеню за порушення термінів у
випадках виявлення нестачі. В той же час, якщо закон не вказує, як
діяти в таких випадках, то це дає підстави вважати, що валютною
виручкою слід вважати оплату за фактично поставлений товар, а
різниця в сумах, що виникла внаслідок застосування різних методів
вимірювання не може вважатися валютною виручкою, а тому
нарахування пені відповідачем на цю різницю є безпідставним.
Посилання відповідача на обов'язок позивача заявити в даному
випадку рекламацію, а після її розгляду визначатися з наступними
діями, як це передбачено контрактами, є безпідставним, оскільки
вирішення цих питань відноситься до прав сторін за договором і не
може вважатися обов'язковим. Сторони самостійно врегульовують
розбіжності прийнятним для обох сторін шляхом без втручання
державних органів, оскільки таке (втручання) не допускається
відповідно до п. 3 ст. 15 Закону України "Про підприємництво"
( 698-12 ) (698-12)
та п. 1 ст. 27 Закону України "Про підприємства в
Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
.
З огляду на наведене суди дійшли цілком обґрунтованого
висновку про те, що нарахування валютної пені спірними податковими
повідомленнями-рішеннями не ґрунтується на фактичних обставинах
справи та законодавстві, отже, є неправомірним.
2. Стосовно нарахування земельного податку в сумі
14943,91 грн.
Ст. 55 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
встановлено, що
до земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими
насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до
категорії лісів; полезахисними лісовими смугами, захисними
насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями
на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на
смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;
окремими деревами і групами дерев, чагарниками на
сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових
ділянках.
Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України ( 3852-12 ) (3852-12)
до
земель лісового фонду належать, крім лісових, нелісові землі:
зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства,
трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними
комунікаціями тощо, зайняті сільськогосподарськими угіддями
(рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для
потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в
межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб
лісового господарства.
Згідно з ст. 96 Лісового кодексу України ( 3852-12 ) (3852-12)
державний облік лісів та державний лісовий кадастр ведуться
державними органами лісового господарства на основі матеріалів
лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку
лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету.
Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового
кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судами встановлено, що довідками Української лісовпорядної
експедиції ВО "Укрдержлісгосппроект" N 68 від 11.03.2003 р., N 98
від 28.03.2003 р., N 13 від 27.01.2004 р., довідкою Рівненського
обласного управління земельних ресурсів N 04-08-75 від
01.02.2004 р., довідкою Дубровицького районного відділу земельних
ресурсів N 120 від 29.01.2004 р. підтверджується факт обліку та
віднесення земель Висоцького держлісгоспу під меліоративними
(штучними) каналами площею 433,4 га, до земель лісового фонду.
Відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні
докази, які б свідчили, що вказана земельна ділянка площею
433,4 га належить до земель водного фонду.
Згідно з ч.6 ст. 7 та ст. 10 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
, податок за земельні ділянки, надані для потреб
лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими,
культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями
і спорудами, справляється як складова плати за використання
лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.
Враховуючи наведене, постанова Львівського апеляційного
господарського суду є такою, що відповідає вимогам чинного
законодавства та фактичним обставинам справи, а касаційна скарга
не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на довільному та
неправильному тлумаченні положень чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дубровицької МДПІ Рівненської області від
02.07.2004 року N 2253/10-01 на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 03.06.2004 року у справі N 17/86 залишити
без задоволення, а постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 03.06.2004 року у справі N 17/86 - без
змін.