Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства "Бі Енд Ейч" (далі – Товариство) до Бориспільської митниці, третя особа: Департамент аналітичної роботи, управління ризиками та аудиту Державної митної служби України (далі – Департамент), про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень, за заявою Департаменту,

У липні 2006 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням змін позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення: від 17 лютого 2006 року № 9 і № 10, якими визначено 503 698 грн 68 коп. податкового зобов’язання зі сплати мита та 1 058 136 грн 48 коп. – з податку на додану вартість відповідно; від 13 липня 2006 року № 13 і № 14 – 25 184 грн 93 коп. штрафних санкцій зі сплати мита та 52 906 грн 82 коп. – з податку на додану вартість відповідно та визнати дії Митниці в частині нарахування штрафних санкцій та видання податкових повідомлень від 13 липня 2006 року № 13, № 14, незаконними.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що податкові зобов’язання та штрафні санкції визначені безпідставно, оскільки при митному оформленні товару ним виконані процедури, передбачені чинним законодавством України, митним органом при здійсненні митного контролю були прийняті вантажно-митні декларації (далі – ВМД) без будь-яких зауважень, тобто митницею було підтверджено правильність та достовірність даних заповнених ВМД.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 29 квітня 2010 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення Митниці від 17 лютого 2006 року № 9 і № 10 про визначення Товариству податкових зобов’язань зі сплати мита та податку на додану вартість та від 13 липня 2006 року № 13 і № 14 про нарахування штрафу.

У задоволенні решти позовних вимог – про визнання дій Митниці в частині нарахування штрафних санкцій та визнання податкових повідомлень від 13 липня 2006 року № 13 і № 14 незаконними, а також про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) Митниці застосовувати штрафні санкції у разі, коли митний орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання – відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 листопада 2010 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що митні органи навіть після закінчення операцій з митного контролю, оформлення та пропуску товарів у випадку порушення особами митного законодавства України мають право проводити контроль і за його наслідками приймати відповідні рішення, тому що здійснення митного контролю не обмежено строками.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 1 лютого 2011 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві до Верховного Суду України Департамент просить переглянути судове рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" заявник послався на постанови Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2008 року та 7 жовтня 2010 року.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

21 січня 2011 року Верховний Суд України скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2010 року, яку додано до заяви на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права.

Що стосується постанови Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2008 року, на яке посилається Департамент, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 1 лютого 2011 року, то воно ухвалене цим судом за відмінних обставин, встановлених судами та застосуванням інших норм матеріального права.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд України відмічає, що на час розгляду цієї справи в одному випадку рішення суду касаційної інстанції, в якому неоднаково застосовано норму права – скасовано, а в другому – рішення суду касаційної інстанції постановлене за відмінних обставин, що в свою чергу не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України

У задоволенні заяви Департаменту аналітичної роботи, управління ризиками та аудиту Державної митної служби України відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.