ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.10.2004 Справа N 8/1
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Подоляк О.А., Семчука В.В.,
за участю представників:
позивача - Сабибін О.А., Кармаліта А.С.
відповідача - Котинкевич В.І.
прокуратури - не з'явились
розглянувши у відкритому Державного територіального
галузевого судовому засіданні об'єднання "Південно-Західна
залізниця" касаційну скаргу
на рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2004 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.04.2004 року
у справі N 8/1
за позовом Науково-виробничого сільськогосподарського
підприємства "Нива"
до Державного територіального галузевого об'єднання
"Південно-Західна залізниця"
про стягнення 1026053,80 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Постановою Верховного суду України від 11.03.2002 року
скасовано рішення від 29.01.2001 року, постанову від
06.05.2001 року арбітражного суду м. Києва та постанову Вищого
арбітражного суду України від 27.06.2001 року у справі N 8/1 за
позовом Науково-виробничого сільськогосподарського підприємства
"Нива" (далі - позивач) до Державного територіального галузевого
об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - відповідач) про
стягнення 1026053,80 грн., а справа направлена на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2004 року
у справі N 8/1 (суддя Гумега О.В.) позов задоволено повністю:
стягнуто з відповідача на користь позивача 1 331 016,00 грн.
завданої шкоди, 3400 грн. держмита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
21.04.2004 року (судді: Гольцова Л.А., Рябуха В.І., Дзюбко П.О.)
рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2004 року у справі
N 8/1 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішенням та постановою господарських
судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить вказані судові акти скасувати
та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог
відмовити. В обгрунтування своїх вимог заявник посилається на те,
що при винесенні оскаржуваних рішення та постанови місцевим та
апеляційним господарськими судами неправильно застосовані норми
матеріального права та порушено норми процесуального права, що
призвело до прийняття незаконних судових рішень.
Колегія суддів заслухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 28.03.1999 року
сталася пожежа в складі будівлі позивача, розташованого в ст. Буча
вул. Горького, б. 1. Внаслідок пожежі знищено перекриття та дах
складу на площі 1050 кв. м. та інше майно позивача.
Складська будівля, що була пошкоджена під час пожежі,
знаходиться в зоні відчуження залізничної станції Буча, що
підтверджується наявними в справі доказами (схема території
Південно-західної залізниці, акт відводу земельної ділянки від
14.10.1988 року, акт передачі від 07.07.1992 року).
Місцевий та апеляційний господарські суди, дослідивши надані
сторонами докази, дійшли вірного висновку про те, що в районі, де
розташований склад, проводились роботи по спалюванню сухої трави,
оскільки відповідно до протоколу огляду місця пожежі від
29.03.1999 року та висновку про причину виникнення пожежі в
складській будівлі позивача від 06.04.1999 року, складених
посадовими особами СДПЧ м. Ірпінь (яка здійснювала гасіння пожежі)
встановлено, що в радіусі близько 400 м навколо складу заходяться
полоси вигорілої трави, які доходять до стін складу, в якому були
вмонтовані дерев'яні двері для розвантаження вагонів, знищені
вогнем.
Окрім того, господарськими судами правомірно зазначено, що
осередок даної пожежі не міг знаходитися всередині будівлі, а
первісне горіння виникло зовні складу, який належав позивачу, на
поверхні сухого трав'яного покрову. Даний висновок ґрунтується на
матеріалах справи, зокрема, підтверджується актом N 2316 від
16.07.1999 року пожежно-технічної експертизи, проведеної Київським
науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Згідно вимог ст.ст. 2, 36 Закону України "Про пожежну
безпеку" ( 3745-12 ) (3745-12)
забезпечення пожежної безпеки є складовою
частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб,
працівників підприємств, установ, організацій та підприємців.
Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій
покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше
не передбачено відповідним договором. Підприємства, установи,
організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані
у зв'язку з порушенням ними протипожежних вимог, відповідно до
чинного законодавства.
Відповідно до "Правил пожежної безпеки на залізничному
транспорті", затверджених Наказом Міністерства транспорту України
N 240 ( z0440-97 ) (z0440-97)
від 01.07.1997 року, зареєстрованому в
Міністерстві юстиції України 24.09.1997 р. за N 12244
(п. 1.3.1.7.), на території об'єктів залізничного транспорту
забороняється розведення вогнищ, випалювання сухої трави і
спалення сміття в місцях, використання яких для цих цілей не
узгоджено з пожежною охороною.
Відповідно до вимог п. 4 Прикінцевих та перехідних положень
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
положення ЦК України застосовуються до тих
прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після
набрання ним чинності. Право позивача на відшкодування завданої
відповідачем шкоди і обов'язок відповідача відшкодувати завдану
шкоду продовжують існувати після набрання чинності Цивільним
Кодексом України від 16.01.2003 року, відтак до них необхідно
застосувати положення ЦК України.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди вірно
застосували до спірних правовідносин положення ст. 1166, ч. 1
ст. 1172 Цивільного Кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до яких
майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи
бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної
особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи,
відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Юридична
або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під
час виконання ним своїх трудових обов'язків.
При винесенні судових рішень господарські суди першої та
апеляційної інстанцій перевірили доводи позивача та відповідача,
дослідили обставини справи щодо встановленої особи, діями якої
заподіяно шкоду, її вини та природу правовідносин винної у
заподіянні шкоди особи та відповідача, належним чином оцінили
наявні в матеріалах справи докази та враховуючи вимоги ст. 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог та заперечень, винесли законні судові рішення.
Доводи наведені оскаржувачем у касаційній скарзі, не беруться
судовою колегією до уваги, оскільки зводяться до переоцінки
встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин
справи та не підтверджуються матеріалами справи. Окрім того,
відповідно до вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України
вважає, що місцевим та апеляційним господарськими судами повно та
всебічно досліджено обставини справи, вірно застосовано норми
матеріального права, не допущено порушень норм процесуального
права, а тому підстав для скасування прийнятих судових рішень не
вбачається.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного територіального галузевого
об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2004 року
та Постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.04.2004 року у справі N 8/1 залишити без змін.